Рішення

від 26.01.2015 по справі 911/5036/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа № 911/5036/14

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Транс-Консульт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніттранссервіс»

про стягнення 23000,00 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: Грибун Г.А. (довіреність № 494 від 02.12.2014 р.)

від відповідача: Ковтуненко К.В. (наказ № 16 від 01.02.2002 р.), Гетьман А.Л. (довіреність № 11/12/2014 від 11.12.2014 р.)

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Транс-Консульт» (далі - позивач, ТОВ НВФ «Транс-Консульт») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Граніттранссервіс» (далі - відповідач, ТОВ «Граніттранссервіс») про стягнення 23000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем були виконані умови укладеного між сторонами договору перевезення № 013/01/2013 від 14.01.2013 р. з порушенням строків доставки вантажу за заявками на перевезення вантажів № КОНС/МН/1322-13 від 13.12.2013 р. та № КОНС/МН/1330-13 від 17.12.2013 р. на 11 та 12 днів відповідно, у зв'язку з чим позивачем нараховано до сплати відповідачеві 11000,00 грн. та 12000,00 грн. штрафу в порядку, передбаченому вказаними заявками.

Оскільки зазначені штрафні санкції відповідачем на користь позивача сплачені не були, останній у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 23000,00 грн. штрафу, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Розгляд справи відкладався.

08.12.2014 р. до господарського суду Київської області позивачем було подане клопотання б/н, б/д (вх. № 27438/14 від 08.12.2014 р.) про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 11.12.2014 р. представником відповідача було заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи.

22.12.2014 р. до господарського суду Київської області позивачем була подана заява б/н, б/д (вх. № 28859/14 від 22.12.2014 р.) «про зменшення позовних вимог», за змістом якої позивач просить суд покласти на відповідача витрати представників позивача на відрядження, проїзні квитки та інші витрати, які можуть виникнути при розгляді справи в господарському суді Київської області, у зв'язку з чим вказана заява позивача не може розглядатися судом в якості заяви про зменшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

29.12.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача було подано відзив № 29/12-01 від 29.12.2014 р. на позовну заяву, за змістом якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що затримка у доставці вантажів за спірними заявками відбулася не з вини перевізника.

Зокрема, відповідач зауважує, що у зв'язку із складною економічною та політичною ситуацією в країні, що, в свою чергу, зробило неможливим вчасне отримання коштів відповідачем, останній попередив письмово позивача про те, що за заявкою від 13.12.2013 р. автомобіль прибув на паромну переправу Калле-Довер 22 грудня 2013 року вчасно, але переправа не працювала аж до 24-го грудня у зв'язку з поганими погодними умовами, що відповідно до п. 6.1 договору є діями обставин непереборної сили (форс-мажор). Крім того, після прибуття автомобіля відповідача до пункту розвантаження виявилось, що у Великій Британії з 25-го грудня 2013 року вихідні святкові дні, а тому вантаж було розвантажено 02.01.2014 року не з вини відповідача.

Щодо доставки вантажу до Великої Британії за заявкою № КОНС/МН/1330-13 від 17.12.2013 р. за маршрутом м. Нікополь - Zwijndrecht (Нідерланди) - Wednesbury (Велика Британія), то автомобіль відповідача прибув за адресою митного розвантаження 17 січня 2014 року, але був повідомлений вантажоодержувачем, що на складі немає вільного місця, а тому відповідач був змушений чекати ще декілька днів, несучи збитки, аби 21-го січня 2014 року розвантажити автомобіль. Запізнення відбулося не лише через проблеми з перерахуванням коштів на рахунок відповідача, що не є його виною, а й через надзвичайні обставини, що на той час склалися у Британії.

Відповідач наголошував, що незважаючи на ці обставини, він все ж таки намагався виконати умови договору та чекав розвантаження, завчасно попередивши про дані обставини позивача.

У судовому засіданні 29.12.2014 р. представником позивача була подана заява б/н, б/д (вх. № 29294/14 від 29.12.2014 р.) «про збільшення позовних вимог», згідно з якою позивач повторно просить суд покласти на відповідача витрати представників позивача на відрядження, проїзні квитки та інші витрати, які можуть виникнути при розгляді справи в господарському суді Київської області, зазначивши, що вартість квитка в обидві сторони становить 462,55 грн., а добові на представника складають 240 грн. на дві доби.

У судовому засіданні 29.12.2014 р. представником відповідача було заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи для подання документальних доказів на підтвердження заперечень відповідача проти позову, яке було задоволене судом.

У судовому засіданні 29.12.2014 р. представником відповідача було подане клопотання б/н, б/д (вх. № 29293/14 від 29.12.2014 р.) про продовження строку розгляду справи на 15 днів понад строк, встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

22.01.2015 р. до господарського суду надійшли письмові пояснення позивача б/н, б/д (вх. № 1366/15 від 22.01.2015 р.), за змістом яких товариство підтримує позовні вимоги у даній справі. Водночас, позивач зазначив про безпідставність посилань відповідача на несвоєчасне внесення позивачем передоплати за спірними заявками, що вплинуло, за твердженням відповідача, на своєчасність виконання перевезень, оскільки позивачем, на підставі виставлених відповідачем рахунків, 13.12.2014 р. та 27.12.2014 р. було здійснено передоплату спірних перевезень.

26.01.2015 р. до господарського суду представником відповідача були подані письмові пояснення № 23/01-5 від 26.01.2015 р., за змістом яких відповідач зазначив, що 14.12.2013 р. відповідачем було здійснено завантаження, відповідно до заявки від 13.12.2013 р., та споряджено автомобіль в дорогу, незважаючи на те, що передплата позивачем на рахунок відповідача була здійснена лише через день - 16 грудня 2013 року. Вантаж рухався з дотриманням усіх норм та правил перевезення вантажу по території України, з урахуванням годин відстоювання. Крім того, у передноворічний період 2013 року на митниці були великі черги та затримки, про що позивач неодноразово попереджався відповідачем. Але вже 22 грудня 2013 року вантаж прибув на паромну переправу Калле-Дувр, однак у той час порт Дувр був тимчасово закритим і паромна переправа не працювала у зв'язку з ураганним вітром та штормом. Також були закриті автостради у зв'язку із затопленням, шквальним вітром, наявністю аварій та поламаних дерев, що перекривали дороги.

Про усі обставини та перешкоди в русі вантажу відповідач щогодини повідомляв позивача і останній знав, що відповідач лише 25 грудня 2013 р. дістанеться адреси доставки вантажу. Після прибуття автомобіля відповідача до пункту розвантаження виявилось, що у Великій Британії 25-го, 26-го та 27-го грудня 2013 року вихідні святкові дні, а тому відповідач змушений був повернутися до відстійника і у зв'язку з тим, що на складі не було вільного місця для вантажу, змушений був чекати своєї черги, простоюючи час вивантаження, а коли місце звільнилося та підійшла черга вивантаження вантажу, відповідач виїхав з відстійника, але у зв'язку з автотранспортним колапсом у Англії його автомобіль дістався місця розвантаження та розвантажився лише 02.01.2014 р.

За твердженням відповідача, останнім було здійснено усі заходи щодо якнайшвидшої доставки вантажу та завчасно повідомлялося позивачу про всі дії та пересування вантажу шляхом постійного телефонного зв'язку. Остаточний розрахунок позивача з відповідачем відбувся із затримкою, а саме - 11.02.2014 р.

Щодо доставки вантажу до Великої Британії за заявкою від 17.12.2013 р., то передплата за автопослуги позивачем була здійснена на рахунок відповідача лише 27.12.2013 р., хоча мала бути здійснена 25.12.2013 р. Відповідач же був у Нікополі вже 26.12.2013 р. завчасно, а коштів ще не було перераховано. До Zwijndrecht вантаж прибув 14.01.2014 р. 17.01.2014 р. автомобіль відповідача прибув до Wednesbury за адресою розвантаження, але був повідомлений вантажоодержувачем, що на складі немає вільного місця, а тому відповідач був змушений чекати ще декілька днів, несучи збитки, аби 21-го січня 2014 розвантажити автомобіль. Запізнення відбулося не лише через проблеми з перерахуванням коштів на рахунок відповідача, що не є його виною і про що завчасно було повідомлено позивача, а й через надзвичайні обставини, що на той час склалися у країні, а саме: повені, що ускладнювали автотранспортний рух по магістралях Англії.

У зв'язку з викладеним відповідач посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Господарського кодексу України перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Підставами звільнення автотранспортних підприємств або організацій від відповідальності за прострочення доставки вантажу є: явища стихійного характеру (замети, повені, пожежі, перекриття автомагістралей тощо); тимчасове припинення або обмеження перевезення вантажів автомобільними шляхами у порядку, встановленому ст. 132 Статуту автомобільного транспорту. Крім того, за аналогією, згідно з п. 189 Статуту внутрішнього водного транспорту перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу, якщо прострочення сталося внаслідок обставин, які перевізник не мав можливості передбачити та усунення яких від нього не залежало; якщо вантажоодержувач не вивіз доставлений вантаж протягом доби, а за умов суднової відправки - протягом трьох діб після оголошення або повідомлення про його прибуття.

У судовому засіданні 26.01.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримував, представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували.

У судовому засіданні 26.01.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

28.12.2012 р. між ТОВ НВФ «Транс-Консульт» як експедитором та приватним акціонерним товариством «Сентравис Продакшн Юкрейн» як замовником було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 09-5/1322, згідно умов якого експедитор за рахунок замовника приймав на себе зобов'язання з виконання чи організації виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.

14.01.2013 р. між ТОВ НВФ «Транс-Консульт» як експедитором та ТОВ «Граніттранссервіс» як перевізником було укладено договір організації перевезення вантажів № 013/01/2013 (далі - договір), відповідно до якого між позивачем та відповідачем у даній справі склалися правовідносини щодо здійснення автомобільних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами перевізника по заявках експедитора та щодо надання пов'язаних з ними послуг (п. 1.1 договору).

За умовами п. 2.1 вказаного договору, на кожне перевезення оформлюється транспортна заявка, яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора і передається перевізнику за допомогою факсимільного зв'язку, та є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.2 договору заявка має містити дані, зокрема, щодо маршруту руху, найменування вантажу, умов оплати, адрес місць завантаження і розвантаження вантажу, дати і часу завантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу та ін.

Будь-які зміни до заявки повинні бути оформлені в письмовій формі та підписані обома сторонами (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 2.5 договору заявка є невід'ємною частиною договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в заявці.

Вартість перевезення (ставка) та валюта розрахунків погоджується сторонами і вказується в заявці (п. 5.1 договору).

Згідно з п. 6.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору у випадку дії обставин непереборної сили або їхніх наслідків (форс-мажор), зокрема: стихійних лих, повеней, пожеж, землетрусів, закриття державних кордонів, прикордонних переходів, автомагістралей, бандитських і піратських дій та деяких інших обставин, вказаних у договорі.

Даний договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2013 р., але не раніше виконання сторонами зобов'язань за договором (п. 8.1 договору).

Як слідує з матеріалів справи, сторонами було підписано заявки на перевезення вантажів № КОНС/МН/1322-13 від 13.12.2013 р. до договору № 013/01/2013 від 14.01.2013 р. та № КОНС/МН/1330-13 від 17.12.2013 р. до договору № 013/01/2013 від 14.01.2013 р.

Згідно із заявкою № КОНС/МН/1322-13 від 13.12.2013 р. перевізник мав здійснити перевезення вантажу (труб) за маршрутом м. Нікополь - Wednesbury (Велика Британія) з датою та часом завантаження - 14.12.2013 р. о 08-00 та зі строком доставки до пункту призначення - 23.12.2013 р. о 08-00.

Зазначене перевезення було здійснено ТОВ «Граніттранссервіс», однак вантаж був доставлений до пункту призначення 02.01.2014 р., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 492516, оригінал якої було оглянуто судом (копію долучено до матеріалів справи).

Поряд з цим, згідно із заявкою № КОНС/МН/1330-13 від 17.12.2013 р. перевізник мав здійснити перевезення вантажу (труб) за маршрутом м. Нікополь - Zwijndrecht (Нідерланди) та Wednesbury (Велика Британія) з датою та часом завантаження - 25.12.2013 р. о 08-00 та зі строком доставки до пункту призначення Zwijndrecht (Нідерланди) - 06.01.2014 р. та до Wednesbury (Велика Британія) - 09.01.2014 р.

Зазначене перевезення було здійснено ТОВ «Граніттранссервіс», однак вантаж був доставлений до пункту призначення Wednesbury (Велика Британія) 21.01.2014 р., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 492504, оригінал якої було оглянуто судом (копію долучено до матеріалів справи).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ НВФ «Транс-Консульт» зазначає, що оскільки заявками передбачено, що у разі порушення терміну доставки вантажу з вини перевізника, останній повинен оплатити експедитору 1000 гривень штрафу за кожен день прострочення доставки вантажу по території іноземної держави, то відповідач має сплатити на користь позивача 11000,00 грн. штрафу за заявкою № КОНС/МН/1322-13 від 13.12.2013 р. та 12000,00 грн. штрафу за заявкою № КОНС/МН/1330-13 від 17.12.2013 р., що і спричинило звернення товариства до суду.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України, у відповідності до ч. 1 якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Поряд з цим слід зазначити, що згідно з приписами статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

За вимогами ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909 ЦК України).

Згідно зі ст. 919 ЦК України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК України).

Згідно зі ст. 923 ЦК України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

Поряд з цим, за приписами статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Статтею 313 ГК України встановлено відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу. Так, перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Як слідує з матеріалів справи, факти прострочення доставки вантажу відповідачем підтверджуються міжнародними товарно-транспортними накладними СМR № 492516 та СМR № 492504.

Слід зазначити, що міжнародна товарно-транспортна накладна є міжнародним документом, порядок складання та дія якого регламентується Міжнародною конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, що ратифікована Україною згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 р.

Згідно зі статтею 1 Міжнародної конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (стаття 4 Міжнародної конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів).

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене, факти запізнення доставки вантажу за заявкою № КОНС/МН/1322-13 від 13.12.2013 р. на 11 днів та за заявкою № КОНС/МН/1330-13 від 17.12.2013 р. на 12 днів підтверджуються належними та допустимими доказами, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до приписів ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що вказаними вище заявками сторони встановили відповідальність для перевізника за затримку доставки вантажу з вини перевізника у вигляді 1000 грн. штрафу за кожний день прострочення доставки вантажу по території іноземної держави, який перевізник має сплатити експедитору.

Позивачем було виставлено відповідачеві претензії № 58 і № 60 від 05.02.2014 р. щодо сплати зазначених штрафних санкцій у розмірі 11000,00 та 12000,00 гривень, однак вказані суми відповідачем сплачені не були.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на відсутність вини перевізника у затримці доставлення вантажу внаслідок дії обставин непереборної сили, а також на несвоєчасну сплату позивачем авансу за складеними сторонами заявками, що і спричинило прострочення виконання зобов'язання відповідачем під час здійснення спірних перевезень.

Наведені посилання відповідача не можуть братися до уваги судом з огляду на таке.

За приписами ч. 2 ст. 313 ГК України перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Також слід відзначити, що згідно з п. 132 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401, норми якого є чинними в Україні на даний час, автотранспортне підприємство або організація і вантажовідправник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень або прийнятого до виконання разового замовлення, якщо воно сталося, зокрема, внаслідок явищ стихійного характеру (заметів, поводі, пожежі та ін.); б) аварії на підприємстві, внаслідок якої роботу підприємства було припинено на строк не менше трьох діб; в) тимчасового припинення або обмеження перевезення вантажів по автомобільних шляхах в порядку, встановленому статтею 18 цього Статуту.

Водночас, статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, доведення обставин відсутності вини перевізника у порушенні строків здійснення перевезень покладається на останнього.

Також слід зазначити, що, укладаючи договір перевезення, сторони передбачили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору у випадку дії обставин непереборної сили або їхніх наслідків (форс-мажор), зокрема: стихійних лих, повеней, пожеж, землетрусів, закриття державних кордонів, прикордонних переходів, автомагістралей, бандитських і піратських дій та деяких інших обставин, вказаних у договорі (п. 6.1 договору).

При цьому за умовами п. 6.3 договору сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язання, про настання форс-мажорних обставин, передбачуваний термін їх дії і припинення, зобов'язана негайно, однак не пізніше 3 (трьох) днів з моменту їх настання і припинення, у письмовій формі повідомити іншу сторону. Факти, викладені в повідомленні, повинні бути підтверджені Торговою (Торгово-промисловою) палатою чи іншим компетентним органом чи організацією країни, у якій виникли форс-мажорні обставини. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку форс-мажорну обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язання.

Всупереч наведеним вище приписам ст.ст. 32-34 ГПК України відповідачем до матеріалів справи не надано ані доказів звернення до позивача у вказаний триденний строк у письмовій формі з приводу форс-мажорних обставин нефункціонування паромної переправи Калле - Дувр в період з 22 до 24 грудня 2013 року, ані будь-яких доказів на підтвердження настання таких обставин Торговою (Торгово-промисловою) палатою чи іншим компетентним органом чи організацією країни, у якій виникли форс-мажорні обставини (у даному випадку - Великої Британії).

Натомість до позовної заяви було додано копію листа ТОВ «Граніттранссервіс» б/н від 10.01.2014 р., яким позивач повідомлявся про те, що у зв'язку з фінансовими ускладненнями компанії відповідача автомобілі перевізника з 04.01.2014 р. знаходились на п/п Ягодинської митниці.

Також до матеріалів справи долучено лист відповідача № 26/02-14 від 26.02.2014 р., адресований позивачеві, в якому йдеться про те, що за заявкою № КОНС/МН/1330-13 від 17.12.2013 р. ситуація з простроченням доставки вантажу сталася внаслідок важкого фінансового стану компанії перевізника.

Поряд з цим, з листа відповідача № 26/02-15 від 26.02.2014 р., адресованого позивачеві, слідує, що за заявкою № КОНС/МН/1322-13 від 13.12.2013 р. ситуація з простроченням доставки вантажу сталася внаслідок важкого фінансового стану компанії перевізника, у зв'язку з чим автомобіль прибув до паромної переправи Калле - Довер лише 22 грудня 2013 року, однак переправа не працювала до 24.12.2013 р. у зв'язку з поганими погодними умовами. Крім того, оскільки 25.12.2013 р. у Великій Британії є вихідним днем, автомобіль лише 26.12.2013 р. прибув за адресою митної очистки та 27.12.2013 р. на місце вивантаження, однак розвантажений був лише 02.01.2014 р.

Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обставин тривалого неприйняття доставленого вантажу вантажоодержувачем з огляду на відсутність вільного місця на складі, на яке посилається відповідач.

Також відповідач посилався на несвоєчасне внесення позивачем авансових платежів за спірними перевезеннями, однак вказане посилання не приймається судом, оскільки, як зазначалося вище, не вважається випадком, що є підставою для звільнення особи від відповідальності в розумінні приписів ст. 617 ЦК України, недодержання своїх обов'язків контрагентом такої особи, про що безпосередньо зазначено в абз. 2 ч. 1 ст. 617 ЦК України.

Водночас, слід зазначити, що умовами договору та укладених сторонами заявок строк виконання зобов'язань перевізником не поставлений в залежність від умов оплати послуг з перевезення.

За таких обставин, оскільки відповідач свої обов'язки за договором перевезення в частині дотримання строків доставки вантажу виконав неналежним чином, суд дійшов висновку про підставність нарахування позивачем штрафу в порядку, передбаченому заявками на перевезення.

Решта доводів сторін наведених вище висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 23000,00 грн. штрафу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як зазначено у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями), судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просив суд покласти на відповідача витрати на відрядження представників, проїзні квитки та інші витрати, які можуть виникнути при розгляді справи в господарському суді Київської області, зазначивши, що вартість квитка на потяг в обидві сторони становить 462,55 грн., а добові на представника складають 240 грн. на дві доби.

Слід зазначити, що покладенню на іншу сторону справи підлягають лише судові витрати, які фактично понесені стороною. Доведення зазначених обставин за загальним правилом ст. 33 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

До матеріалів справи на підтвердження фактичного понесення судових витрат позивачем надані проїзні документи представника Г.Грибун, яка брала участь у засіданнях суду 29.12.2014 р. та 26.01.2015 р., з яких слідує, що вартість проїзду представника позивача загалом склала 1049,63 грн. (123,37 грн. + 339,18 грн. + 321,74 грн. + 265,34 грн.)

Водночас будь-яких інших доказів на підтвердження факту понесення судових витрат, зокрема, щодо розміру добових та їх виплати представникові, позивачем суду не надано.

Відповідно, клопотання позивача про покладення на відповідача інших, окрім судового збору, судових витрат, які виникли під час розгляду даної господарської справи, підлягає задоволенню судом в частині понесення витрат на проїзд представника позивача в сумі 1049,63 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Граніттранссервіс» (07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Київська, 10, код ЄДРПОУ 31392762) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Транс-Консульт» (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 44, оф. 19, код ЄДРПОУ 32292075) 23000 (двадцять три тисячі) грн. 00 коп. штрафу, 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору, 1049 (одну тисячу сорок дев'ять) грн. 63 коп. судових витрат.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 02.02.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна