Постанова

від 23.01.2015 по справі 814/3604/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.    23 січня 2015 року                                                                        Справа № 814/3604/14             Миколаївський окружний адміністративний суд  у складі головуючого судді Желєзного І.В.  секретар судового засідання  Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марчук Інжинірінг", вул. Ленінградська, 115, корп. В,Миколаїв,54052 до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Артема, 1-А,Миколаїв,54052 про скасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжирінг» (далі по тексту також – позивач, Товариство), посилаючись на незаконність оспорюваного рішення, звернулось до адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту також - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) №0000992200 від 12.11.2014 року, яким суб'єкту господарювання визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 156250,01грн., з яких 104166,67грн. – донараховано податку та 52083,34грн. – штрафу. Відповідач позов не визнав, зазначивши про обґрунтованість оспорюваного податкового повідомлення-рішення, яке прийняте в зв'язку висновком контролюючого органу про  безтоварність господарських операцій ТОВ «Марчук Інжирінг» з ПП «Київбудтранс-Сервіс» в періоді, що був предметом перевірки. Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд  встановив наступне.   Товариство з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжирінг» зареєстроване виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 20.09.2010 року та взято на податковий облік ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва 21.09.2010 року. Основними видами діяльності Товариства є виробництво машин і устаткування для виготовлення харчових продуктів і напоїв, перероблення тютюну, виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів (основний), будівництво інших споруд, підготовчі роботи на будівельному майданчику, електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, штукатурні роботи, установлення столярних виробів, інші спеціалізовані будівельні роботи, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, вантажний автомобільний транспорт та інші. В жовтні 2014 року Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “Марчук Інжирінг” з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із платниками податків ПП «Київбудтранс-Сервіс» за  травень-червень 2014 року та наступними контрагентами-покупцями, результати якої оформлено актом  №873/14-05-22-00/37278783 від 22.10.2014 року (далі по тексту також – акт). В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з вартості робіт (матеріальних цінностей), отриманих від ПП «Київбудтранс-сервіс», на суму ПДВ 104166,67грн. за травень-червень 2014 року. На підставі зазначеного акта перевірки 12.11.2014 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000992200, яким позивачу визначене грошове зобов'язання  з податку на додану вартість в сумі156250,01 грн., з яких 104166,67 грн. – донараховано податку та 52083,34 грн. – штрафних (фінансових) санкцій. Підставою для визначення контролюючим органом податкового зобов'язання слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між ТОВ “Марчук Інжирінг” і ПП «Київбудтранс-Сервіс» у травні-червні 2014 року, що грунтується на судженнях про здійснення ПП «Київбудтранс-Сервіс» діяльності, спрямованої на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди третім особам, враховуючи відсутність у контрагента-постачальника ПП «Київбудтранс-Сервіс» достатніх основних засобів та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.           При цьому, в обґрунтування наведених суджень контролюючий орган посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №801/26-55-22-1/384505558 від 22.08.2014 р., складеного за результатами перевірки  ПП «Київбудтранс-Сервіс». Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого. Відповідно до ст.1 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”  господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);  дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку     — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої     — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів     — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг   - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України). Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України). Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом. До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати  податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій. Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП “Армавір” до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ “Кременчуцький завод технічного вуглецю” до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі “Булвес” проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. При розгляді справи встановлено, що 14 квітня 2014 року між позивачем та ПП «Київбудтранс-Сервіс» укладено договір на виконання підрядних робіт  №14/04-3 з додатками №1 та №2 , за яким у строк з 15.04.2014 року по 31.12.2014 року ПП «Київбудтранс-Сервіс» зобов'язується виконати зварювально-монтажні та ремонтно-механічні роботи. Пунктом 3.1 цього договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи здійснюватимуться протягом 10 днів після підписання акта виконаних робіт.       На підтвердження реальності виконання наведеного договору позивачем надані  акти здачі-прийняття виконаних робіт №338 від 30.05.2014 року, №461 від 30.06.2014 року, технічна документація на підтвердження об'єму та виду виконаних робіт, податкові накладні №244 від 30.06.2014 року та №240 від 05.07.2014 року, платіжні доручення  за період з 05.06.2014 року по 16.09.2014 року.       В подальшому, отримані від ПП «Київбудтранс-Сервіс» товари (послуги) використані позивачем на об'єктах ТОВ «Тех Сервіс» та ТОВ «Грандмарин Юг», що підтверджується наданими позивачем договорами з зазначеними контрагентами, видатковими накладними, витягами по рахунках та інші. На момент здійснення господарських операцій ПП «Київбудтранс-Сервіс» було зареєстроване платником ПДВ, а отже, мало право виписувати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету. За наявності всіх необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи та ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування. А недобросовісність контрагента не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару. Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем ПП «Київбудтранс-Сервіс» є бездоказовими.            Посилання відповідача на акт ДПІ у Шевченківському районі Міндоходів у м.Києві також не має правового значення, оскільки недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару. Умовивід контролюючого органу про неконкретність інформації, що міститься в актах приймання-передачі робіт, щодо виду та об'єму виконаних робіт не є підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки об'єм виконаних робіт підтверджується наданою технічною документацією (кресленнями та ін.), а окремі недоліки при складанні документів не є обставиною, що тягне за собою їх недійсність та недійсність правочинів, за якими фактично здійснені господарські операції. На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим. Судження ДПІ про сумнівність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, шляхом реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей іншим суб'єктам господарювання. Таким чином, відповідач при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову. Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України. Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86,  159-163, 167, 254 КАС України, суд  - П О С Т А Н О В И В:                Позов задовольнити.       Скасувати   податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000992200 від 12.11.2014року.      Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марчук Інжинірінг" (ідентифікаційний код 37278783) 312 гривень 50 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.           Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів  в порядку ст. 186 КАС України.   Суддя                                                                                                          І. В. Желєзний