Рішення

від 18.12.2014 по справі 910/22771/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22771/14 18.12.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської"

вул. Будіндустрії, 7, м. Київ, 01013

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ц.Ф.П.С.У."

вул. Боженка, 86-Є, м. Київ, 03150

про стягнення 24019,07 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Мойсієнко О.В. - юрисконсульт, дов. 3 87 від 29.01.14 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ц.Ф.П.С.У." про стягнення 24184,20 грн., а саме: 20642,85 грн. основної заборгованості, 2766,09 грн. інфляційних втрат, 775,26 грн. процентів річних, а також 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами у даній справі Договору № 1089 про виготовлення та поставку товару від 26.10.2011 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 20642,85 грн., за наявності якої позивачем нараховано інфляційні втрати та 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.14 р. порушено провадження у справі № 910/22771/14 та призначено до розгляду на 04.11.14 р..

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04.11.14 р. та 02.12.14 р. розгляд даної справи відкладався на 02.12.14 р. та 18.12.14 р. відповідно.

В судові засідання 04.11.14 р., 02.12.14 р. та 18.12.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвали Господарського суду міста Києва від 22.10.14 р. про порушення провадження у справі № 910/22771/14, яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, а саме: вул. Боженка, 86-Є, м. Київ, 03150, що співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ "Ц.Ф.П.С.У." станом на 03.11.14 р., повернулась до суду неврученою адресату із відміткою відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не розшукано".

Станом на час проведення судового засіданні 04.11.14 р. відомості про вручення відповідачу копії ухвали суду від 04.11.14 р., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: вул. Боженка, 86-Є, м. Київ, 03150, відсутні.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032325061 відомості щодо вручення даного поштового відправлення станом на 02.12.14 р. уповноваженому представнику відповідача відсутні.

Копія ухвали суду від 02.12.14 р., яка направлялась на вказану в позовній заяві адресу, на час проведення судового засідання 18.12.14 р. до суду не повернута, відомості про вручення відповідачу відповідного поштового відправлення № 0103032328770 відсутні.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 04.11.14 р. через канцелярію суду представником позивача подано суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 22.10.14 р., які судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 02.12.14 р. позивачем подано суду письмове пояснення б/н від 06.11.14 р. згідно якого товар за договором № 1089 від 26.10.2011 р. відпускався на основі усних замовлень, які отримував виконавець по телефону.

Письмове пояснення позивача разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 18.12.14 р. представником позивача через канцелярію суду 12.12.14 р. подане письмове клопотання б/н від 10.12.14 р. про долучення до матеріалів справи документів, серед яких, зокрема, розрахунок інфляційних втрат.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Дослідивши зміст позовної заяви та долученого за клопотання позивача б/н від 10.112.14 р. розрахунку втрат від інфляції, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення 2600,96 грн. інфляційних нарахувань за період липень 2013 р. - серпень 2014 р., та розцінено поданий розрахунок як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині інфляційних нарахувань на суму 165,13 грн..

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказаний розрахунок позивача (заяву про зменшення позовних вимог в частині інфляційних нарахувань) до розгляду і спір вирішується з його урахуванням.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 04.11.14 р., 02.12.14 р. та 18.12.14 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 22.10.14 р., 04.11.14 р. та 02.12.14 р. відповідачем суду не надані, позивачем - надані не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальнимм правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 18.12.14 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням поданого розрахунку інфляційних нарахувань (заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині інфляційних нарахувань).

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26 жовтня 2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій ім. С.Ковальської» (Виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ц.Ф.П.С.У.» (Замовник за договором, відповідач у справі) підписаний Договір № 1089 про виготовлення та поставку продукції (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити Замовнику замовлений товар (бетон, бетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс - листа Виконавця, далі - Товар) по узгодженню сторін виконати його доставку, а Замовник зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Предметом виготовлення та поставки є товар згідно попереднього замовлення (п.1.2 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору загальна вартість договору визначається сумарною вартістю всіх виконаних виконавцем і прийнятих замовником заявок протягом терміну дії договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору сума договору збільшується на розмір фактичних транспортних витрат, в разі замовлення транспортування, які оплачує замовник.

Розділами 4-7 Договору сторони погодили якість та комплектність послуг, умови поставки товару, строки та порядок його поставки і приймання, а також ціну товару і порядок розрахунків.

Згідно п.10.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2011 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про сій намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами розділу 2 Договору кількість товарів, що підлягають виготовленню та поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках Замовника, рахунках - фактурах Виконавця та накладних (товарно-транспортних, фактичних, або видаткових).

Загальна кількість товару, що поставляється за цим Договором, визначається на підставі письмових заявок Замовника, в яких вказується: дата поставки, кількість товару, номенклатура товару, точна адреса доставки, при необхідності погодинний графік поставок.

Згідно п.п.6.1, 6.2 Договору сторони погодились, що письмові заявки та/або зміни до них надсилаються факсимільним зв'язком з підтвердженням отриманого замовлення уповноваженою особою Виконавця. Замовник також може надавати заявку по телефону не пізніше 24 годин до початку поставки, узгодивши з Виконавцем графік поставки.

Як зазначено позивачем в письмових поясненнях б/н від 06.11.14 р., які знаходяться в матеріалах справи, товар за Договором відпускався на підставі усних замовлень, які виконавець отримував по телефону.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами п.5.2 Договору товар вважається поставленим Замовнику з моменту його отримання в пункті призначення, згідно замовлення, представником одержувача, який вказується Замовником, на підставі товарно-транспортних накладних.

Згідно п. 6.6 Договору передача товару здійснюється за товарно-транспортною накладною, в яких вказується найменування, кількість, узгоджена ціна та загальна вартість товару, що поставляється.

Відповідно п. 6.7 Договору дати, години та хвилини поставки вказуються у товарно-транспортній накладній про прийняття товару, що є датою поставки товару.

У відповідності до п. 6.9 Договору про отримання товару на об'єкті поставки (замовлена адреса) уповноважена особа відповідача зобов'язана розписатися у товарно-транспортній накладній та поставити штамп.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору, на підставі здійснених відповідачем в телефонному режимі замовлень позивачем було здійснено поставку Покупцю товару на суму 38321,86 грн. за накладною № 34267 від 17.06.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.4.1 Договору 4 відповідність якості залізобетонних виробів, бетонних сумішей та будівельних розчинів вимогам ДСТУ Б.В.2.7-43, ДСТУ Б.В 2.7-23 та ДСТУ Б.В.2.7-96 підтверджується документом про якість виданим Виконавцем на кожну партію продукції.

У разі поставки Замовнику продукції, яка не відповідає вимогам ГОСТ та ДСТУ, Замовник зобов'язаний повідомити про це Виконавця не пізніше 3-х годин для бетонних сумішей та будівельних розчинів, та не пізніше 1 доби для залізобетонних виробів, з часу розвантаження продукції на будівельному об'єкті.

Додатково факт постачання товару відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно - транспортних накладних від 17.06.13 р. №№ 97766, 97802, 97836, 97898, 97979, 98021, які у відповідності до умов п. 6.9 Договору містять підпис уповноваженої особи замовника, а саме Сайчук Василя Сергійовича, який діяв на підставі довіреності № 14/06 від 14.06.13 р. зі строком дії до 28.06.13 р., та відбиток штампу ТОВ «Ц.Ф.П.С.У.».

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною накладною та ТТН відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Публічним акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Ц.Ф.П.С.У.», а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п.п. 7.4, 7.5 Договору оплата здійснюється Замовником на підставі цього Договору та рахунків-фактур, виставлених Виконавцем на вартість партії товару. Замовник зобов'язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки, згідно умов розділу 5 даного Договору.

Відповідно до п.7.1 Договору відпуск товару здійснюється по вільним відпускним цінам. Ціна товару, що входить у партію поставки, вказується Виконавцем у рахунку-фактурі і вважається погодженою Замовником, в разі прийняття товару.

З матеріалів справи судом встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 148426,59 грн., на підтвердження чого надані копії відповідних накладних. Враховуючи здійснене відповідачем перерахування 16.11.11 р. грошових коштів в сумі 150000,00 грн. в якості авансового платежу за договором № 1089 про виготовлення та поставку товару від 26.10.11 р., що підтверджується відповідною випискою банку, а також часткові оплати поставленого товару в сумі 47783,75 грн. та повернення відповідачеві грошових коштів в сумі 70000,00 грн., залишок вартості неоплаченого відповідачем поставленого за Договором товару становив 20642,85 грн..

Оскільки в подальшому всупереч досягнутим між сторонами домовленостям відповідач своїх зобов'язань щодо оплати товару не виконав, позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 1260 від 18.11.13 р. та № 844 від 12 серпня 2014 р. з вимогою перерахувати кошти в сумі 20642,85 грн. на рахунок ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків № 6531 від 18.11.13 р. та № 9894 від 14.08.14 р. відповідно. Згідно наявної в матеріалах справи копії поштового конверту, претензія № 844 від 18.11.13 р. повернута відділенням поштового зв'язку, оскільки адресат не розшуканий.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Публічному акціонерному товариству "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" грошових коштів в сумі 20642,85 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у ТОВ «»Ц.Ф.П.С.У.» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 1089 про виготовлення та поставку товару від 26.10.11 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 20642,85 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у встановлений строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3 % річних в сумі 775,26 грн. за період з 01.07.13 р. по 30.09.14 р. та 2600,96 грн. інфляційних нарахувань за період липень 2013 р. - серпень 2014 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду з 01.07.13 р. по 30.09.14 р., є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 775,38 грн.. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення проценти річних в сумі 775,26 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 775,26 грн..

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 2733,77 грн., а отже є більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційні нарахування в сумі 2600,96 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 2600,96 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 205, 509, 525, 526, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ц.Ф.П.С.У." (вул. Боженка, 86-Є, м. Київ, 03150, код 35645465, р/р 26009301108294 в ПАТ ВТБ Банк м. Київ, МФО 321767) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (вул. Будіндустрії, 7, м. Київ, 01013, код 05523398, р/р 26000000111090 в ПАТ КБ «Хрещатик» м. Києва, МФО 300670) 20642,85 грн. боргу, 775,26 грн. процентів річних, 2600,96 грн. інфляційних нарахувань та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 30 січня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон .