Рішення

від 27.01.2015 по справі 910/25021/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25021/14 27.01.15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансперспектива"

до Приватного підприємства "Соло"

про стягнення попередньої оплати у розмірі 38 878,25 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Капустинська Н.П. (дов.№б/н від 01.10.2014)

від відповідача: Ракітін С.П. (дов.б/н) від 01.11.2013

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансперспектива" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Соло" про стягнення попередньої оплати у розмірі 38 878,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2014 порушено провадження у справі №910/25021/14 та призначено її до розгляду на 11.12.2014 року.

За наслідками судового засідання 11.12.2014 судом постановлено ухвалу про продовження строків розгляду даного спору на 15 днів, у задоволення клопотання позивача, та про відкладення розгляду справи на 27.01.2015 року.

Під час судового засідання 27.01.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, у свою чергу, у судовому засіданні не заперечував проти стягнення з нього суми основного боргу, а саме 30 800,00 грн., проте надав усні заперечення щодо застосування до нього штрафних санкцій - стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансперспектива» із Приватним підприємством «Соло» дійшли усної домовленості щодо поставки відповідачем на користь позивача товару, який ним має бути отриманий та оплачений.

Так, на виконання усних домовленостей, ПП «Соло» виставило позивачеві рахунок-фактуру №059 від 11.10.2013 на оплату 35 000,00 грн., як попередню оплату за товар - пісок яружний.

Із наявною у матеріалах справи банківської виписки про рух коштів на рахунку позивача №26008001023732 за період 01.01.2013-06.11.2014 вбачається, що 14.10.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансперспектива» здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 35 000,00 грн. як оплату за пісок на користь ПП «Соло».

У подальшому, а саме 31.10.2013 відповідач відвантажив, а позивач прийняв товар на загальну суму 4 200,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи накладною №70 від 31.10.2013, підписаною та скріпленою печатками обох сторін.

У подальшому поставок товару відповідачем здійснено не було, у зв'язку із чим 11.02.2014 ТОВ «Трансперспектива» направило на адресу відповідача вимогу про виконання зобов'язання шляхом повернення грошових коштів у розмірі 30 800,00 грн., які належать позивачеві.

Грошових коштів у розмірі 30 800,00 грн. або товару на вказану суму від ПП «Соло» на адресу позивача не надходило, що зумовило звернення із даним позовом до суду, у межах якого ТОВ «Трансперспектива» просить стягнути на свою користь 30 800,00 грн. попередньої оплати, 1 038,76 грн. пені, 6 100,29 грн. інфляційних втрат та 939,20 грн. 3% річних.

Відповідач під час судового розгляду фактично визнав наявність свого обов'язку щодо повернення грошових коштів - попередньої оплати у розмірі 30 800,00 грн., проте заперечував проти стягнення з нього 1 038,76 грн. пені, 6 100,29 грн. інфляційних втрат та 939,20 грн. 3% річних .

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки правовідносин щодо поставки, в яких ТОВ «Трансперспектива» є покупцем, а ПП «Соло» постачальником.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, детально та повно дослідивши наявні у матеріалах справи документи, у суду достатньо підстав стверджувати, що товар, поставлений лише частково, а саме на суму 4 200,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи накладної №70.

У межах даного господарського спору, оскільки покупцем здійснено попередню оплату у розмірі 35 000,00 грн., а товару поставлено лише на 4 200,00 грн., тому у відповідача, як постачальника, який порушив виконання договірних зобов'язань, наявний обов'язок повернення суми грошових коштів розміром 30 800,00 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо поставки товару та утримання грошових коштів, які належать позивачеві, Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансперспектива» заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 1 038,76 грн. пені, 6 100,29 грн. інфляційних втрат та 939,20 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, спираючись на вищенаведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначено розмір грошової суми, яка має використовуватись, як база, для розрахунку неустойки - 30 800,00 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з яким суд погоджується щодо сум, проте суд зауважує, що період нарахування пені позивачем визначено помилково. Так, заявляючи до стягнення суму пені у розмірі 1 038,76 грн. позивач визначає період 31.10.2013 - 30.04.2014, тобто за 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте відповідно до приписів Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України). Отже, оскільки поставка лише частини товару здійснена 31.10.2013, то період прострочення виконання зобов'язання слід відліковувати від дня наступного, тобто з 01.11.2013 року.

Здійснивши перерахунок сум пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 1 038,76 грн.. за період з 01.11.2013-30.04.2014 року.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 6 100,29 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Наразі, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині стягнення 3 % річних, суд касаційної інстанції не звернув уваги, що статтею

625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3 % річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (пісок яружний).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Така правова позиція, яка є обов'язковою у силу положень ст. 111-28 ГПК України, викладена у постанові Верховного суду України від 16.09.2014 № 3-90гс14.

Таким чином, враховуючи, що позивачем здійснено розрахунок 3% річних на підставі норм статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги про стягнення 939,20 грн. - 3% річних.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню: 30 800,00 грн. - попередньої оплати, 1 038,76 грн. - пені та 6 100,29 грн. інфляційних втрат.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансперспектива" до Приватного підприємства "Соло" про стягнення попередньої оплати у розмірі 38 878,25 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Соло» (04080, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 10; ідентифікаційний код 32556975) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансперспектива» (04071, місто Київ, вулиця Лук'янівська, будинок 63, квартира 99; ідентифікаційний код 38405882) 30 800 (тридцять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок попередньої оплати, 1 038 (одну тисячу тридцять вісім) гривень 76 копійок пені, інфляційні втрати у розмірі 6 100 (шість тисяч сто) гривень 29 копійок та 1 782 (одну тисячу сімсот вісімдесят дві) гривні 86 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 27.01.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 02.02.2015 року

Суддя К.В. Полякова