Рішення

від 29.01.2015 по справі 914/4208/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2015 р. Справа № 914/4208/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» (смт. Брошнів-Осада, Івано-Франківська обл.)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж ЛВ» (м. Пустомити, Львівська обл.)

про: стягнення 15000,00 грн. суми основного боргу, 1772,06 грн. - 3% річних, 2759,14 грн. - інфляційних втрат

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшенична

Представники:

від позивача: Іванейко Н.С. - довіреність №04-1/34 від 16.01.2014 року.

від відповідача: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» (смт. Брошнів-Осада, Івано-Франківська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж ЛВ» (м. Пустомити, Львівська обл.) про стягнення 15000,00 грн. суми основного боргу, 1772,06 грн. - 3% річних, 2759,14 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.11.2014 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 09.12.2014 року. Ухвалою суду від 09.12.2014 року розгляд справи відкладено до 30.12.2014 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 30.12.2014 року розгляд справи відкладено до 15.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 15.01.2015 року розгляд справи відкладено до 22.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача та для надання доказів. Ухвалою суду від 22.01.2015 року розгляд справи відкладено до 29.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.11.2014 року, про відкладення від 09.12.2014 року, від 30.12.2014 року, від 15.01.2015 року, від 22.01.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

09.12.2014 року за вх.№53271/14 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

15.01.2015 року за вх.№123/15 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15000,00 грн., 3515,66 грн інфляційних втрат, 1738,77 грн - 3 % річних та судовий збір.

22.01.2015 року за вх.№2472/15 позивач подав заяву про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

22.01.2015 року за вх.№2473/15 позивач подав заяву по справі.

22.01.2015 року за вх.№285/15 позивач подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.11.2014 року, про відкладення від 09.12.2014 року, від 30.12.2014 року, від 15.01.2015 року, від 22.01.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення, в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку, може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 22.01.2015 р. про відкладення розгляду справи на 29.01.2015 р. є наявна в матеріалах справи копія Реєстру № 53 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 23.01.2015 р.

Відповідно до витягу з Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.01.2015 р. за №19950506 Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж ЛВ» знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 81100, Львівська обл., Пустомитівський район, м. Пустомити, вул. Глинська, 38.

Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 29.01.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 28.10.2011 р. між ДП «Брошнівський лісгосп» (надалі - позивач) та ТзОВ «Буд-Імідж ЛВ» (наділі - відповідач) було укладено Договір №719 купівлі-продажу товарів (надалі - Договір).

Позивач зазначає, що, відповідно до умов п.п. 1.1., 1.3. Договору, ДП «Брошнівський лісгосп» зобов'язався передати ТзОВ «Буд-Імідж ЛВ» товар відповідно до накладних, а ТзОВ «Буд-Імідж ЛВ» зобов'язалось прийняти та оплатити поставлений товар у строк та в порядку, встановленому цим Договором. Покупець набуває права власності на майно і несе пов'язаний з цим ризик з моменту підписання накладних на одержання товару.

Позивач наголошує, що, згідно п.п. 3.2., 3.3. Договору, загальна вартість товарів, що поставляються становить 70 000 грн. 00 коп. Відповідач зобов'язався оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок позивача вартість поставлених товарів у термін 1 місяць з моменту підписання накладних.

Позивач зазначає, що положеннями п.п. 5.1., 5.2. Договору передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків, винна Сторона зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки. За прострочення виконання своїх зобов'язань Сторони сплачують договірну неустойку, зокрема, у розмірі, 0,05 % від не сплаченої у термін суми за кожен день прострочення за несвоєчасну сплату коштів.

Позивач звертає увагу на те, що свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, що підтверджується видатковою накладною № 55А від 28.10.2011 р., згідно з якою позивач відпустив відповідачу щебінь на загальну суму 70 000 грн. З накладної № 55А вбачається, що вона підписана обома сторонами без жодних зауважень, містять усі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару.

Позивач зазначає, що поставлений, згідно вищеназваної видаткової накладної, товар, на підставі довіреності № 29 від 28.10.2011 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача, прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останнього на вказаній накладній. Тому, на підставі п.3.3. Договору, свої зобов'язання за Договором по оплаті прийнятого товару, відповідач повинен був виконати до 01.12.2011 р.

Позивач звертає увагу на те, що вартість отриманого товару за видатковою накладною відповідач оплатив частково у розмірі 55 000 грн. 00 коп., що підтверджується виписками із банківського рахунку. Так, 12.01.2012 р. відповідач перерахував позивачу 35 000 грн. 00 коп. за відпущену продукцію (підтверджується випискою із банківського рахунку №26009710904708 від 12.01.2012 р.), а 27.02.2012 р. - 20 000 грн. 00 коп. (підтверджується випискою із банківського рахунку №26009710904708 від 28.02.2012 р.)

Позивач звертає увагу на те, що з метою досудового врегулювання спору, 17.07.2014 р. він направив відповідачу на юридичну та фактичну адреси претензію №04-1/346, отримання якої відповідач проігнорував, тому рекомендовані листи з повідомленням повернулися позивачу з відміткою пошти, в зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Правилами ст.655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму .

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач зазначає, що ним було пред'явлено до відповідача вимогу-претензію №04-1/346 від 16 липня 2014 р., яка була надіслана поштовим зв'язком на юридичну та фактичну адреси відповідача. Рекомендовані листи з претензіями повернулись позивачу з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», датованою 18.08.2014 р. м. Пустомити та 22.08.2014 р. м.Львів-53. Копії доказів на підтвердження даного факту надані позивачем при поданні позовної заяви до суду і знаходяться в матеріалах справи.

За твердженням позивача, ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. При цьому неотримання відповідачем відміченої вимоги обумовлено виключно ігноруванням листа останнім і, відповідно, не може бути доказом порушення позивачем процедури звернення стягнення заборгованості (див. постанову Вищого господарського суду України від 04.07.2012 N 20/5007/121/11).

На думку позивача, в даному випадку, дії сторін (передання продавцем товару покупцеві за видатковими накладними, прийняття товару покупцем), свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки строк виконання зобов'язання, яке виходить з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не залежить від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.530, 692 ЦК України, позивач вважає датою набуття права вимоги - 29.10.2011 року, тобто наступний день після дня поставки товару на суму 70 000,00 гривень.

Таким чином, на думку позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів № 719 від 28 жовтня 2011 року, у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 19 531 грн. 20 коп. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять одна гривня 20 коп.), з яких:

Заборгованість за відпущений товар - 15 000 грн. 00 коп. (п'ятнадцять тисяч гривень 00 коп.).

Втрати від інфляції, за період з 01.11.2011 року до 30.09.2014 року - 2 759,14 (дві тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять гривень 14 копійок).

Проценти за користування коштами за період з 01.11.2011 року до 30.09.2014 року - 1772,06 (одна тисяча сімсот сімдесят дві гривні 06 копійок).

15.01.2015 року за вх.№123/15 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15000,00 грн., 3515,66 грн інфляційних втрат за період з 01.11.2011 року до 25.11.2014 року, 1738,77 грн - 3 % річних та судовий збір за період з 01.11.2011 року до 25.11.2014 року.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Правилами ст.655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму .

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач зазначає, що згідно Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.12.2013 р. за № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», у господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після ного прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього: відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Позивачем було пред'явлено до відповідача вимогу-претензію № 04-1/346 від 16 липня 2014 р., яка була надіслана поштовим зв'язком на юридичну та фактичну адреси відповідача. Рекомендовані листи з претензіями повернулись позивачу з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», датованою 18.08.2014 р. м. Пустомити та 22.08.2014 р. м.Львів-53. Копії доказів на підтвердження даного факту надані позивачем при поданні позовної заяви до суду і знаходяться в матеріалах справи.

Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. При цьому неотримання відповідачем відміченої вимоги обумовлено виключно ігноруванням листа останнім і, відповідно, не може бути доказом порушення позивачем процедури звернення стягнення заборгованості (див. постанову Вищого господарського суду України від 04.07.2012 р. N 20/5007/121/11).

В даному випадку, дії сторін (передання продавцем товару покупцеві за видатковими накладними, прийняття товару покупцем), свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки строк виконання зобов'язання, яке виходить з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, згідно з частиною першою статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані відновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не залежить від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 28.10.2011 р. між ДП «Брошнівський лісгосп» (надалі - позивач) та ТзОВ «Буд-Імідж ЛВ» (наділі - відповідач) було укладено Договір № 719 купівлі-продажу товарів (надалі - Договір).

Відповідно до умов п.п. 1.1., 1.3. Договору, ДП «Брошнівський лісгосп» зобов'язався передати ТзОВ «Буд-Імідж ЛВ» товар відповідно до накладних, а ТзОВ «Буд-Імідж ЛВ» зобов'язалось прийняти та оплатити поставлений товар у строк та в порядку, встановленому цим Договором. Покупець набуває права власності на майно і несе пов'язаний з цим ризик з моменту підписання накладних на одержання товару.

Згідно п.п. 3.2., 3.3. Договору, загальна вартість товарів, що поставляються становить 70 000 грн. 00 коп. Відповідач зобов'язався оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок Позивача вартість поставлених товарів у термін десять днів з моменту підписання накладних.

Свої зобов'язання позивач за Договором виконав належним чином, що підтверджується видатковою накладною № 55А від 28.10.2011 р., згідно з якою позивач відпустив відповідачу щебінь на загальну суму 70 000 грн. З накладної № 55А вбачається, що вона підписана обома сторонами без жодних зауважень, містять усі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару.

Поставлений, згідно вищеназваної видаткової накладної, товар, на підставі довіреності № 29 від 28.10.2011 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача, прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останнього на вказаній накладній. Тому, на підставі п.3.3. Договору, свої зобов'язання за Договором по оплаті прийнятого товару, відповідач повинен був виконати до 07.11.2011 р.

Судом встановлено, що вартість отриманого товару за видатковою накладною відповідач оплатив частково у розмірі 55 000 грн. 00 коп., що підтверджується виписками із банківського рахунку. Так, 12.01.2012 р. відповідач перерахував позивачу 35 000 грн.00 коп. за відпущену продукцію (підтверджується випискою із банківського рахунку № 26009710904708 від 12.01.2012 р.), а 27.02.2012 р. - 20 000 грн. 00 коп. (підтверджується випискою із банківського рахунку № 26009710904708 від 28.02.2012 р.)

Виходячи з наведеного та керуючись ст.530, 692 ЦК України, датою набуття права вимоги є 08.11.2011 року, тобто наступний день після десятиденного строку з дня поставки товару на суму 70 000,00 гривень.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

15.01.2015 року за вх. № 123/15 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15000,00 грн., 3515,66 грн інфляційних втрат за період з 09.11.2011 року до 25.11.2014 року, 1738,77 грн - 3 % річних та судовий збір за період з 09.11.2011 року до 25.11.2014 року.

В ході судового розгляду судом встановлено, що на час прийняття судом рішення, незважаючи на вимоги суду, що викладені в відповідних судових ухвалах, відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення основної суми боргу в розмірі 15000,00 грн., 3515,66 грн інфляційних втрат за період з 09.11.2011 року до 25.11.2014 року, 1738,77 грн - 3 % річних та судовий збір за період з 09.11.2011 року до 25.11.2014 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, уточнені позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а також подано уточнення (збільшення) позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, суд прийшов до висновку, що уточнені (збільшені) позовні вимоги Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж ЛВ» про стягнення 15000,00 грн. суми основного боргу, 1738,77 грн. - 3% річних, 3515,66 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 438 від 27.11.2014 року на суму 1827,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Уточнені (збільшені) позовні вимоги - задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж ЛВ» (81100, м. Пустомити, вул. Глинська, 38, Пустомитівського району Львівської області, ІПН 368746113253, ЄДРПОУ 36874616) на користь Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» (77611, смт. Брошнів-Осада, вул.Січових Стрільців, 54, Рожнятівського району Івано-Франківської області, ІПН 221910609112, код ЄДРПОУ 22191064) заборгованість за відпущений товар у розмірі 15 000 грн. 00 коп. (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 3515 (три тисячі п'ятсот п'ятнадцять) грн. 66 коп., 3 % річних в розмірі 1738 (одна тисяча сімсот тридцять вісім) грн. 77 коп., а також судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.02.2015 року.