Рішення

від 29.01.2015 по справі 914/4299/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2015 р. Справа № 914/4299/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дукат» (м. Тернопіль)

до відповідача: Приватного підприємства «СТАРКОЛД» (м. Львів)

про: стягнення 9412,00 грн. суми основного боргу, 1342,94 грн. - пені, 339,61 грн. - 3% річних, 1909,26 грн. - інфляційних втрат

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: Не з'явився.

від відповідача: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дукат» (м. Тернопіль) до Приватного підприємства «СТАРКОЛД» (м. Львів) про стягнення 9412,00 грн. суми основного боргу, 1342,94 грн. - пені, 339,61 грн. - 3% річних, 1909,26 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.12.2014 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 12.12.2014 року. Ухвалою суду від 12.12.2014 року розгляд справи відкладено до 18.12.2014 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 18.12.2014 року розгляд справи відкладено до 13.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 13.01.2015 року розгляд справи відкладено до 22.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 22.01.2015 року розгляд справи відкладено до 29.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 05.12.2014 року, про відкладення від 12.12.2014 року, від 18.12.2014 року, від 13.01.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується підписом повноважного представника позивача на бланку оголошення про відкладення розгляду справи від 22.01.2015 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

18.12.2014 року за вх. № 54931/14 позивач подав додаткові докази до матеріалів справи.

05.01.2015 року за вх. № 5/15 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача 9412,00 грн. суми основного боргу, 2124,36 грн. - пені, 344,25 грн. - 3% річних та 2124,36 грн. - інфляційних втрат.

22.01.2015 року за вх. № 2416/15 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 05.12.2014 року, про відкладення від 12.12.2014 року, від 18.12.2014 року, від 13.01.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення, в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку, може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 22.01.2015 р. про відкладення розгляду справи на 29.01.2015 р. є наявна в матеріалах справи копія Реєстру № 53 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 23.01.2015 р.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.12.2014 р. за № 19792191 Приватне підприємство «Старколд» знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 79059, Львівська обл., м. Львів, Шевченківський район, вул. І. Миколайчука, 16, кв. 96.

Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 29.01.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, між ТОВ «Фірма «Дукат» (надалі - позивач) та Приватним підприємством «СТАРКОЛД» (надалі - відповідач) 28 лютого 2013 року укладено договір купівлі-продажу №3/02 (надалі - Договір).

Фактично у відповідності до Договору, відповідачу відвантажено товар по накладних: № 30386 від 28.02.2013 р. на суму 1740,00 грн., № 30530 від 18.04.2013 р. на суму 2973,60 грн., № 30558 від 01.05.2013 р. на суму 868,80 грн., № 30581 від 14.05.2013 р. на суму 2973,60 грн., № 30750 від 12.07.2013 р. на суму 991,20 грн., № 30752 від 22.07.2013 р. на суму 7929,60 грн., № 30829 від 09.08.2013 р. на суму 3982,40 грн., № 30869 від 28.08.2013 р. на суму 6938,40 грн., № 31084 від 25.11.2013 р. на суму 2604,00 грн. Всього відвантажено товару на суму 29001,60 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк. Згідно ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач зазначає, що, відповідно до п. 4.3. даного Договору, відповідач зобов'язаний оплатити придбаний ним товар у терміни, вказані у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного договору, шляхом безготівкового розрахунку.

Позивач звертає увагу на те, що відповідач провів частковий розрахунок:

- 18.04.2013 р. - 2973,60 грн.;

- 27.06.2013 р. - 5582,40 грн.;

- 22.07.2013 р. - 7929,60 грн,

- 25.11.2013 р. - 2604,00 грн.;

- 04.04.2014 р. - 500,00 грн.;

Всього, за твердженням позивача, відповідачем оплачено 19589,60 грн. Надалі відповідач, в порушення умов договору, розрахунок не проводив.

Отже, на думку позивача, заборгованість, згідно умов Договору № 3/02 від 28.02.2013 р. станом на 24.11.2014 р. становить - 9412,00 грн.

Позивач звертає увагу на те, що у відповідності до п.5.1. Договору, відповідач несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені у розхідних накладних терміни оплати вартості товару, сплачуючи за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу.

Розмір пені, за твердженням позивача, складає 1342,94 грн.:

за період з 05.04.2014 р. по 14.04.2014 р. за 10 днів (ставка НБУ 6,5%) - 9412,00 грн. х 6,5% х 2 : 365 х 10 дн. = 33,52 грн.;

за період з 15.04.2014 р. по 16.07.2014 р. за 93 дні (ставка НБУ 9,5%) - 9412,00 грн. х 9,5% х 2 : 365 х 93дн. = 455,64 грн.;

за період з 17.07.2014 р. по 12.11.2014 р. за 119 днів (ставка НБУ 12,5%) - 9412,00 грн. х 12,5% х 2 : 365 хП9дн. = 767,14 грн.;

за період з 13.11.2014 р. по 24.11.2014 р. за 12 днів (ставка НБУ 14,0%) - 9412,00 грн. х 14,0% х 2 : 365 х 12дн. = 86,64 грн.

Керуючись ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач зазначає, що сума боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення за період з 12.09.2013 р. по 24.11.2014 р. становить 11321,26 грн. (індекс інфляції за за період з 12.09.2013 р. по 24.11.2014 р. становить 1,203, інфляційне збільшення заборгованості - 1909,26 грн.).

Позивач наголошує, що розрахунок трьох процентів річних за період з 12.09.2013 р. до 24.11.2014 р. за 439 днів здійснюється наступним чином: 9412,00 грн. х 3% : 365 х 439 днів = 339,61 грн.

Позивач зазначає, що, відповідно до укладеного Договору купівлі-продажу №3/02 від 28 лютого 2013 року ТОВ Фірма «Дукат» було продано Приватному підприємству «СТАРКОЛД» згідно накладних, які знаходяться в матеріалах справи, товари в кількості та асортименті, зазначених у видаткових накладних на загальну суму 29 001,60 грн. Факт отримання товару представником відповідача на зазначену суму підтверджується підписом повноважної особи ПП «СТАРКОЛД», котрий засвідчений печаткою підприємства. Керуючись пунктом 4.3. Договору, в накладних зазначений термін оплати відвантаженого товару. Незважаючи на це, відповідачем протягом 2013-2014 років сплачено кошти в сумі 19 589,60 гривень. Таким чином, станом на 30.12.2014 року заборгованість ПП «СТАРКОЛД» перед ТОВ Фірма «Дукат» складає 9412,00 гривень.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України відповідачу направлялися, з дотриманням вимог статті 6 Господарського процесуального кодексу України, вимоги про сплату боргу, які додані до матеріалів справи, з вимогами погасити заборгованість з урахуванням індексу інфляції, пені та 3% річних, у встановлений строк, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок позивача, зазначений у вимозі. Однак, відповідачем заборгованість в повному обсязі не сплачено.

Позивач звертає увагу на те, що, у відповідності до п. 5.1. Договору, відповідач несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені у розхідних накладних терміни оплати вартості товару, сплачуючи за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу. Пеня нараховується на суму заборгованості 9412,00 грн., яка є станом на 30.12.2014 року, в зв'язку із тим, що термін оплати за товар можна вважати, відповідно до накладної №30869 від 28.08.2013 р., 12.09.2013 року (тобто на цей момент існувала заборгованість, яка включала цю суму (заборгованість була більшою на 500,00 грн.).

У розхідній накладній № 30869 від 28.08.2013 р. вказано термін проплати до 11.09.2013 р. , по останній розхідній накладній № 31084 від 25.11.2013 р., у якій вказано термін проплати до 09.12.2013 р. , відповідач здійснив повну проплату 25.11.2013 р., а суму боргу, що утворився починаючи з 12.09.2013 р., позивач зменшує на 500,00 грн. за рахунок останньої проплати відповідача у розмірі 500,00 грн., що відбулася 04.04.2014 року, тому, станом на 12.09.2013 р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 9412,00 грн.

05.01.2015 року за вх. № 5/15 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача 9412,00 грн. суми основного боргу, 2124,36 грн. - пені за період з 05.04.2014 р. по 30.12.2014 р., 344,25 грн. - 3% річних за період з 12.09.2013 р. по 30.12.2014 р. та 2124,36 грн. - інфляційних втрат за період з 12.09.2013 р. по 30.12.2014 р.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, між ТОВ «Фірма «Дукат» (надалі - позивач) та Приватним підприємством «СТАРКОЛД» (надалі - відповідач) 28 лютого 2013 року укладено договір купівлі-продажу №3/02 (надалі - Договір).

Фактично у відповідності до Договору, відповідачу відвантажено товар по накладних: № 30386 від 28.02.2013 р. на суму 1740,00 грн., № 30530 від 18.04.2013 р. на суму 2973,60 грн., № 30558 від 01.05.2013 р. на суму 868,80 грн., № 30581 від 14.05.2013 р. на суму 2973,60 грн., № 30750 від 12.07.2013 р. на суму 991,20 грн., № 30752 від 22.07.2013 р. на суму 7929,60 грн., № 30829 від 09.08.2013 р. на суму 3982,40 грн., № 30869 від 28.08.2013 р. на суму 6938,40 грн., № 31084 від 25.11.2013 р. на суму 2604,00 грн. Всього відвантажено товару на суму 29001,60 грн.

Позивач зазначає, що, відповідно до п. 4.3. даного Договору, відповідач зобов'язаний оплатити придбаний ним товар у терміни, вказані у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного договору, шляхом безготівкового розрахунку.

Судом встановлено, що відповідач провів частковий розрахунок:

- 18.04.2013 р.. - 2973,60 грн.;

- 27.06.2013 р. - 5582,40 грн.;

- 22.07.2013 р. - 7929,60 грн,

- 25.11.2013 р. - 2604,00 грн.;

- 04.04.2014 р. - 500,00 грн.;

Всього, відповідачем оплачено 19589,60 грн. Надалі відповідач, в порушення умов договору, розрахунок не проводив.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

05.01.2015 року за вх.№ 5/15 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача 9412,00 грн. суми основного боргу, 2124,36 грн. - пені за період з 05.04.2014 р. по 30.12.2014 р., 344,25 грн. - 3% річних за період з 12.09.2013 р. по 30.12.2014 р. та 2124,36 грн. - інфляційних втрат за період з 12.09.2013 р. по 30.12.2014 р.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час прийняття судом рішення, незважаючи на вимоги суду, що викладені в відповідних судових ухвалах, відповідачем не надано належних та допустимих доказів погашення основної суми боргу в розмірі 9412,00 грн., про що свідчить підписаний повноважними представниками та завірений печатками юридичних осіб - сторін за договором Акт звіряння розрахунків станом на 01.07.2014 року, належним чином засвідчена копія якого залучена до матеріалів справи, з якого випливає, що остання проплата відповідачем відбулася 04.04.2014 року у розмірі 500,00 грн.

21.05.2014 року за вих. № 1405/1 позивачем направлено на адресу відповідача претензію, у якій позивач, з метою досудового врегулювання спору, вимагав з відповідача виконання зобов'язань за Договором купівлі-продажу №3/02 від 28.02.2013 року, а саме: оплатити суму основного боргу, а також пеню, яку було нараховано ним, згідно п. 5.1 вищевказаного Договору.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи те, що у розхідній накладній № 30869 від 28.08.2013 р. вказано термін проплати до 11.09.2013 р. , по останній розхідній накладній № 31084 від 25.11.2013 р., у якій вказано термін проплати до 09.12.2013 р. , відповідач здійснив повну проплату 25.11.2013 р., а суму боргу, що утворився починаючи з 12.09.2013 р., позивач зменшує на 500,00 грн. за рахунок останньої проплати відповідача у розмірі 500,00 грн., що відбулася 04.04.2014 року, суд дійшов висновку, що станом на 12.09.2013 р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 9412,00 грн.

Однак, позивачем, при нарахуванні пені, за період з 05.04.2014 р. по 30.12.2014 р., не враховано норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Тому, розмір пені, що підлягає стягненню, згідно позовних вимог, підлягає уточненню, оскільки період стягення пені буде з 05.04.2014 р. по 04.10.2014 року. Внаслідок цього, сума пені становить 1004,89 грн.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як вбачається із представлених суду матеріалів, відповідач не виконав свої договірні зобов'язання, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 9412,00 грн., 1004,89 грн. - пені за період з 05.04.2014 р. по 04.10.2014 року, 344,25 грн. - 3% річних за період з 12.09.2013 р. по 30.12.2014 р. та 2124,36 грн. - інфляційних втрат за період з 12.09.2013 р. по 30.12.2014 р. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, уточнені позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження частини своїх позовних вимог, а також подано уточнення (збільшення) позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, суд прийшов до висновку, що уточнені (збільшені) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дукат» (м. Тернопіль) до Приватного підприємства «СТАРКОЛД» (м. Львів) в частині стягнення 9412,00 грн. суми основного боргу, 1004,89 грн. - пені, 344,25 грн. - 3% річних та 2124,36 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 438 від 27.11.2014 року на суму 1827,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Уточнені (збільшені) позовні вимоги - задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «СТАРКОЛД» (79059, м. Львів, вул. І. Миколайчука, 16, кв. 96, код ЄДРПОУ 36078841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Дукат» (46400, м. Тернопіль, вул. Микулинецька бічна, 10 код ЄДРПОУ 14031139) 9412 (девять тисяч чотириста дванадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 1004 (одна тисяча чотири) грн. 87 коп. - пені, 2124 (дві тисячі сто двадцять чотири) грн. 36 коп. - інфляційне збільшення заборгованості, 344 (триста сорок чотири) грн. 25 коп. - 3% річних, а також судовий збір в розмірі 1745 (одна тисяча сімсот сорок п'ять) грн. 97 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.