Постанова

від 20.01.2015 по справі 911/559/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа№ 911/559/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі державної архітектурно-будівельної інспекції України

на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014 у справі № 911/559/14 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта 2010"

до 1. Приватного підприємства "Бузочок"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосоцбудінвест"

про стягнення 120 000, 00 грн.

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Бузочок"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта 2010"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосоцбудінвест"

про визнання права власності

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта 2010" до Приватного підприємства "Бузочок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлосоцбудінвест" про стягнення з відповідача 120 000 грн. 00 коп. боргу за договором підряду на будівництво приміщення № 10/03 від 10.03.2013 року.

28.02.2014 року відповідач-1 подав зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта 2010" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудсоцінвест" про визнання права власності, який було прийнято місцевим господарським судом до спільного розгляду з первісним позовом відповідно до ст. 60 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2014 у справі № 911/559/14 в задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовлено повністю.

Позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено в повному обсязі.

Визнано за Приватним підприємством "Бузочок" право власності на нежитлове приміщення, а саме на приміщення кафе, загальною площею 361,7 кв.м., що складається з кафе - 81,8 кв.м., бар - 7,6 кв.м., навіс-37,5 кв.м., літній майданчик - 234,8 кв.м., за адресою м.Київ, проспект Броварський,16-Г.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта 2010" на користь Приватного підприємства "Бузочок" 1827, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення зустрічного позову про визнання права власності на нежитлові приміщення , а саме на приміщення кафе , загальною площею 361,7 кв.м., що складається з кафе - 81,8 кв.м., бар - 7,6 кв.м., навіс - 37,5 кв.м., літній майданчик - 234,8 кв.м., за адресою м.Київ, проспект Броварський, 16-Г.В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 13.06.2014р. порушено апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.14р. розгляд справи відкладено.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справу №911/559/14 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.14р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у вищезазначеному складі та призначено до розгляду на 02.09.2014р.

Київським апеляційним господарським судом ухвалами від 02.09.2014р. та від 01.10.14р. розгляд апеляційної скарги відкладено.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.10.14р., у зв'язку з перебуванням головуючого судді Тарасенко К.В. та судді Іонніковой І.А. у відпустці, сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В. судді Самсін Р.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.14р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у вищезазначеному складі та призначено до розгляду на 25.11.2014р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.11.14р., враховуючи вихід з відпустки суддів Тарасенко К.В. та Іоннікової І.А., які входять до склад постійної колегії суддів, сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В. судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

В судове засідання 25.11.14р. з'явився прокурор та надав пояснення по скарзі. Представники сторін у судове засідання не з'явилися про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.14р. відкладено розгляд справи на 10.12.14р.

В судове засідання 10.12.14р. з'явився прокурор. Представники сторін у судове засідання не з'явилися про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року у зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи було відкладено на 20.01.2015 року.

У судовому засіданні 20.01.2015 року колегією суддів протокольною ухвалою за власною ініциативою було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Прокурор та представник Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014 р. у справі № 911/559/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання 20.01.2015 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи 10.03.2013 р. між Приватним підприємством "БУЗОЧОК" (Замовник) та ТОВ "АКТА 2010" (Підрядник) укладений договір підряду на будівництво нежитлового приміщення № 10/03, за яким Підрядник зобов'язується виконати будівельні роботи по будівництву нежитлового об'єкта кафе, розташованого за адресою: м. Київ, пр.-т. Броварський, 16-Г, в термін з 10 березня 2013 р. по 10 серпня 2013 р., відповідно до проектно-кошторисної документації та графіку виконання будівельних робіт, а Замовник - прийняти й оплатити такі роботи.

Відповідно до п. 4 Договору вартість робіт, які доручається виконати Підряднику за даним Договором, визначається на підставі кошторису та домовленості між сторонами і становить 120000,00 грн.

Пунктом 5.1 Договору підряду визначено, що повний розрахунок за виконані роботи здійснюється не пізніше трьох днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт.

Положеннями п.п. 3.1.7., 3.1.8. Договору встановлено, що Замовник зобов'язується прийняти від Підрядника по акту прийому-передачі закінчені будівельно-ремонтні роботи; вчасно проводити розрахунок з Підрядником за виконані роботи та інше.

В свою чергу, Підрядник зобов'язується якісно та у призначені терміни виконувати всі роботи, передбачені Даним Договором; виконувати всі вказівки Замовника щодо виконання робіт (п.п.3.2.2., 3.2.4. п.3.2 Договору).

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань по Даному Договору, вони несуть відповідальність.

В силу положень пункту 6.1 Договору, даний правочин набирає чинності з моменту підписання його Замовником та Підрядником і діє до моменту його остаточного виконання сторонами.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що згідно вимог Договору надав Відповідачеві послуги в повному обсязі за березень-серпень 2013 року. Доказом виконання Позивачем взятих на себе зобов'язань щодо виконання будівельно-ремонтних робіт по будівництву об'єкта, розташованого за адресою: м. Київ, пр.-т. Броварський, 16-Г є Акт № ОУ-00456 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15.08.2013 року.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті виконаних згідно Договору спектру робіт, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 120 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з наступних підстав.

З приводу первісного позову колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В силу положень ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Як було вірно досліджено судом першої інстанції, між сторонами по справі були оформлені договірні відносини, а саме на підставі договору підряду № 10/03 від 10.03.2013 року на здійснення будівництва об'єкту, розташованого за адресою: м. Київ, пр.. Броварський, 16-г. За умовами вказаного договору позивач зобов'язався забезпечити виконання будівельно-ремонтних робіт у відповідності з будівельними нормами і правилами, провести індивідуальне випробування змонтованого ним обладнання.

Згідно з п. 5 Договору повний розрахунок за виконані роботи здійснюється не пізніше трьох днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Як було зазначено у позовній заяві, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на належне виконання ним власних зобов'язань щодо здійснення будівельно-ремонтних робіт у відповідності до умов договору підряду, при цьому на підтвердження зазначених обставин позивач посилається на акт № оу-00456 здачі-приймання робіт від 15.08.2013 року.

Натомість зазначеного доказу позивачем за первісним позовом не було надано суду ні під час розгляду справи судом першої інстанції ні під час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Крім того позивачем не було надано жодних інших доказів (окрім копії договору підряду) на підтвердження обставин викладених у позовній заяві.

Таким чином колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду з приводу відсутності правових підстав для задоволення первісного позову.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом щодо визнання за ним права власності на самочинно-збудований об'єкт нерухомості, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Згідно частини 1 статті 316 та статті 318 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно з положеннями статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже необхідною передумовою захисту прав позивача шляхом визнання його права власності на спірні нерухомі об'єкти служить підтвердження позивачем своїх прав на зазначене майно на підставі пред'явлених ним правовстановлюючих документів, а також будь -яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Проте дослідивши матеріали справи колегія суддів не встановила наявність належних доказів на підтвердження наявності у позивача за зустрічним позовом права власності на спірний нерухомий об'єкт та реєстрації такого права у передбаченому законодавством порядку.

Як було встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка за адресою: м. Київ, проспект. Броварський, 16-Г, перебуває згідно Реєстру земельних ділянок в оренді ПП "БУЗОЧОК"

З метою будівництва на вказаній земельній ділянці ПП "БУЗОЧОК" звернувся до ПП "НАДІР" з питання виготовлення Технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки ПП "Бузочок" кафе "Під бузком".

В свою чергу ПП "НАДІР" виготовило Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки ПП "Бузочок".

Крім того, в листі ДП "Інститут Генерального плану м. Києва" від 16.08.2013 року № 138 до ПП "Бузочок" зазначено, що згідно діючого Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київради №370/1804 від 28.03.2002 р. територія, на якій знаходиться будівля за адресою: м. Київ, проспект Броварський, 16-Г відноситься до території громадських будівель і споруд.

З метою будівництва на вказаній земельній ділянці ПП "БУЗОЧОК" звернулося до ФОП Микитенко Віктора Андрійовича з питання виготовлення проекту будівництва нежитлового приміщення кафе, за адресою: м. Київ, проспект Броварський, 16-Г.

В свою чергу ФОП Микитенко Віктором Андрійовичом було виготовлено проект будівництва нежитлових приміщень - кафе за адресою: м. Київ, проспект Броварський, 16-Г.

На виконання вищевказаного проекту між ПП "Бузочок" було укладено договір підряду від 20.03.2013 року, за умовами якого ТОВ "Житлосоцбудінвест" здійснило будівництво нежитлового приміщення - кафе за адресою: м. Київ, проспект. Броварський, 16-Г.

Перелічені вище обставини, з чим не погоджується колегія суддів, стали для місцевого господарського суду підставою для визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на самочинно-збудований об'єкт.

Проте дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає необґрунтованими та непідтвердженими відповідними засобами доказування встановлені судом обставини справи, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження проведення будівельних робіт за вказаними адресами, а саме проектна документація об'єктів будівництва, кошторисна документація, акти приймання-передачі виконаних робіт, розрахункові документи за виконані будівельні роботи, тощо.

Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом.

Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбачених ст.375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.

Частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з'ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.

При цьому вирішуючи питання про право позивача на земельну ділянку, господарський суд повинен оцінювати відповідність самочинно збудованого нерухомого майна цільовому призначенню земельної ділянки. (Постанова Вищого господарського суду України від 19 квітня 2011 р. Справа № 39/164).

Разом з тим позивачем було збудовано на отриманій в строкову оренду земельній ділянці об'єкт нерухомості, а саме: нежитлове приміщення кафе за адресою м. Київ, прос. Броварський, 16-г; за відсутності необхідної дозвільної документації на виконання будівельних робіт та погодження власника земельної ділянки на таке будівництво, що в свою чергу не спростовується позивачем за зустрічним позовом.

Згідно ст.5 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992р., ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2009р. дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, підключення об'єкту будівництва до інженерних мереж та споруд. Виконання будівельних робіт без зазначеного дозволу забороняється.

Правове регулювання питань проектування об'єкта будівництва передбачає Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999р. №687-XIV.

Відповідно до ст. 1 цього Закону, об'єктами архітектурної діяльності (об'єктами архітектури) є будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об'єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів; а замовником вважається фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» комплекс робіт, пов'язаних із створенням об'єкта архітектури включає, зокрема, виконання робочої документації для будівництва, а в разі виконання її або окремих її частин іншим виконавцем - здійснення авторського нагляду за таким виконанням; будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об'єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляди під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування; прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Отже, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, позивач мав довести належними і допустимими доказами дотримання ним вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна, втім в порушення вимог ст.ст.32, 33 ГПК України вказане позивачем доведено не було, а матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідно до ст.22 Закону України «Про основи містобудування» забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст.18 цього Закону), судом першої інстанції не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачем права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняті споруджені об'єкти в експлуатацію державною технічною комісією саме як об'єкти нерухомості, також наведені обставини не отримали свого підтвердження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Дослідивши матеріали справи Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірний об'єкт був збудований на земельній ділянці за відсутності правовстановлюючих документів на неї, а також без належних дозволів та затверджених проектів, у зв'язку із чим колегія суддів констатує відсутність у позивача правових підстав для визнання права власності на спірний об'єкт.

Також, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на приписи процесуального закону, відповідно до яких особа звертається за захистом своїх прав або інтересів до осіб, які, на її переконання, ці права або інтереси порушують. Разом з тим, з рішення суду та матеріалів справи не вбачається яким чином ТОВ «Акта 2010», до якої позивачем за зустрічним позовом пред'явлено позов, порушує права останнього.

Крім того, згідно з п.п. 1-3 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.11 №553, на Інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області покладається здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у тому числі участь у встановленому порядку в роботі комісій з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з доводами прокурора про те, що спірні правовідносини стосуються обов'язків Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області, однак, судом першої інстанції не досліджено питання щодо прав та обов'язків Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області та залучення її до участі у справі в якості третьої особи, що є порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014 року у справі № 911/559/14 частковому скасуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги прокурора, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014 року у справі № 911/559/14 скасувати в частині задоволення зустрічного позову.

3. Прийняти в цій частині позову нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

В решті рішення залишити без змін.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Бузочок" (02160, м. Київ, вул. Каунаська, буд. 10-А, код ЄДРПОУ 21660752) в дохід державного бюджету України судові витрати у розмірі 913,50 грн. (дев'ятсот тринадцять гривень 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5.Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 911/559/14 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко