Ухвала

від 04.12.2014 по справі п/811/1516/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 грудня 2014 рокусправа № П/811/1516/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

без представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 р. у справі № П/811/1516/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОВДМ"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОВДМ" звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області № 0000282205 та № 0000292205 від 05.05.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та безпідставністю висновків податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача, оскільки реальність та правомірність господарських операцій підтверджена належним чином оформленою первинною документацією.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014р. у справі № П/811/1516/14 вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що первинною документацією позивача підтверджено реальний характер виконання укладених господарських операцій та правомірність їх відображення в податковому обліку з посиланням на те, що добросовісний суб'єкт господарювання не повинен відповідати за можливі порушення податкового законодавства.

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 р. у справі № П/811/1516/14 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги повторюють висновки акту перевірки. Скаржник наполягає на тому, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з сумнівними контрагентами.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання представники сторін не з'явились, сторони процесуальним правом щодо участі в судовому засіданні не скористались, жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. Відповідно до ст. 41 КАС України, в зв'язку з неявкою представників сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось.

Обставини, пов'язані з проведенням Кіровоградською ОДПІ позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЕКОВДМ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "ВІП-ПАРТНЕР" за січень 2013 року ( акт від 18.04.2014 р. № 27/11-23-22-05/36904975, а. с.15-25), встановлені під час цієї перевірки порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірних податкових повідомлень-рішень (а. с.13, 14) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність формування Товариством податкового кредиту з ПДВ, сплаченого в ціні придбання товарів згідно правочину, укладеного з ПП «ВІП-Партнер», який не носив реального характеру, і про завищення в зв'язку з цим від'ємного значення податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Кіровоградської ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

За висновками вищевказаного акту перевірки від 18.04.2014 р. в результаті порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів у ПП «ВІП-Партнер», Товариством завищено суму податкового кредиту за січень 2013 року на загальну суму 40 000 грн. і, як наслідок, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за січень 2013 року в сумі 28 215 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за січень 2013 року на суму 11 785 грн.

Такий висновок податкового органу обґрунтовано тим, що господарські операції позивача з його контрагентами ПП «ВІП-Партнер» за договором поставки, які є нікчемними згідно ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, оскільки, в свою чергу, контрагенти ПП «ВІП-Партнер» - ТОВ «Вендо», ПП «Оптіма вест-Груп» проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третім особам, через що ТОВ "ЕКОВДМ" є вигодонабувачем.

Наведене обґрунтування базується на даних акту Кіровоградської ОДПІ від 08.04.2013р. № 294/1520/38268514 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «ВІП-Партнер» (код ЄДРПОУ 38268514) з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за листопад-грудень 2012 року та січень 2013 року.

Вказаний акт перевірки ПП «ВІП-Партнер» від 08.04.2013 р., в свою чергу, містить посилання на дані актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Вендо" (акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 15.03.2013 р. № 998/22-4/37955905) та ПП "Оптіма Інвест-Груп" (акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 15.03.2013 р. № 999/22.8/37956013), якими встановлена нікчемність правочинів зазначених підприємств.

При цьому, висновки вищезазначених актів покладені в основу висновків акту перевірки позивача від 18.04.2014 р.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, що фіксує виключно факт неможливості проведення зустрічної звірки, і законодавством України не надано право органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки співставляти дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Також колегія суддів бере до уваги, що в обґрунтування висновків акту перевірки від 18.04.2014 р. податківці однобічно обмежились виключно цитуванням окремих частин та висновків актів контрагентів позивача по ланцюгу постачання, без посилань на будь-які докази, в тому числі первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що могли б достовірно підтвердити наявність зазначених в обох актах перевірки порушень.

При цьому, відповідачем в акті перевірки від 18.04.2014 р. зазначено, що навіть якщо ТОВ "ЕКОВДМ" надасть первинні документи, ці документи не матимуть юридичної сили, «…оскільки складені з метою надання податкової вигоди та ухилення від сплати податків…» (а. с.23).

Проте, відповідно до ч.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та зареєстрованого в Мін'юсті України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, те, що акт перевірки позивача від 18.04.2014 р. не містить посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку Товариства і можуть підтвердити наявність виявлених порушень, є свідченням порушення відповідачем порядку оформлення вказаного акту перевірки.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "ЕКОВДМ" у січні 2013 року відображало у податковій звітності залишок від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з урахуванням відповідних сум за січень 2013 року, при цьому, на час подання податкових декларації з ПДВ такі суми не були погашені чи відшкодовані платнику податків (а. с.63-65).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку (Лист ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11).

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як свідчать матеріали справи і не заперечується сторонами, ТОВ "ЕКОВДМ" в якості покупця мало господарські відносини з придбання товарів (радіоелектронних виробів, які були у вжитку) за договором поставки з ПП «ВІП-Партнер» (продавець) № 11/13 від 13.11.2012 р. (а. с.51, 52).

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

У п.200.6 ст.200 ПК України визначено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до абз.1 п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача - ПП «ВІП-Партнер», статусу платника ПДВ, статуту юридичної особи на момент здійснення господарських операцій з поставки товарів, відповідачем суду не надані, що свідчить про наявність у вказаного підприємства спеціальної податкової правосуб'єктності.

Виконання вищевказаного договору поставки радіоелектронних виробів, які були у вжитку, досліджено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи: видатковою накладною на загальну суму 240 000 грн. (у т. ч. ІІДВ 40 000 грн.) (а. с.58), податковою накладною від 17.01.2013 р. № 18 (а. с.56), та відповідною, платіжним дорученням, що свідчить про оплату позивачем придбаного товару (а. с.55), заявкою на організацію перевезення автомобільним транспортом, актом прийому-передачі та відповідним платіжним дорученням (а. с.69, 60, 62), що свідчать про транспортування товару за допомогою ПАТ «Кіровоградська станція технічного обслуговування вантажних і легкових автомобілів» до місцезнаходження складу позивача за адресою: м.Кіровоград, вул.Виставочна, 16, який орендується останнім у ВАТ «СТО вантажних і легкових автомобілів» (договір оренди - а. с.77-80).

Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що податкова накладна, виписана контрагентом позивача, яка за приписами Податкового кодексу України є підставою для формування податкового кредиту платника податків, не відповідає положенням Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071.

Використання Товариством придбаних товарів у власній господарській діяльності відповідачем не заперечувалось.

За поясненнями позивача на даний час придбані радіотовари зберігаються у вищевказаному складському приміщенні, що підтверджується карткою-рахунком 281 (ТМЦ: Радіотовари бувші у використанні за 01.01.2013 р.-01.05.2014 р.) (а. с.48, 49; 70-76).

Тобто належним чином оформлені первинні документи, які містяться в матеріалах справи, підтверджують реальність господарської операції позивача з вищевказаним контрагентом ПП «ВІП-Партнер» та рух активів у процесі здійснення господарських операцій.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Крім того, податковим органом не надано суду доказів недійсності договорів на поставку (купівлі-продажу) товарів у неоподатковуваних операціях, а також того, що предметом правочинів між ПП «ВІП-Партнер» та його контрагентами - ТОВ "Вендо" та ПП "Оптіма Інвест-Груп" є саме той товар, що визначений предметом поставки за договором №11/13 від 13.11.2012 р., укладеним між ПП «ВІП-Партнер» та позивачем.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів, то частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Податкові органи не повинні посилатись на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитись від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Таким чином, до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок стосовно посадових осіб позивача відсутній.

При цьому, акт перевірки від 18.04.2014 р. не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб Товариства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватись лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Так, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента, відсутність складських приміщень, транспортних засобів тощо. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Тим більш, що органам ДПС статтею 20 ПК України, якою визначаються права органів ДПС, не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було ухилення від сплати податків або одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника про те, що ТОВ «ЕКОВДМ» являється вигодонабувачем ПП «ВІП-Партнер», є недоведеним.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України, не надано суду доказів правомірності збільшення позивач грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 42 323 грн., в тому числі 28 215 грн. основного платежу та 14 108 грн. штрафних (фінансових) санкцій згідно податкового повідомлення-рішення №0000282205 від 05.05.2014 р. та зменшення Товариству розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 11 785 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0000292205 від 05.05.2014 р. (а. с.13, 14).

Отже, наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 р. у справі № П/811/1516/14 - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 р. у справі № П/811/1516/14 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко