Рішення

від 03.02.2015 по справі 917/2732/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2015 р. Справа №917/2732/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Метиз Марин", пр-т Шевченка, 15/2, м. Одеса, Одеська область,65058

до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс", вул. Овочева, 3, м. Полтава, Полтавська область,36010

про стягнення 102 186,95 грн.

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: Кулігіна А.В. дов. №01 від 01.01.2015 року

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 03.02.2015 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення грошових коштів в сумі 102 186,95 грн. за договором поставки №ММ-09/0401 від 04.09.2012 року, з яких: 80000,00 грн. - основний борг, 2849,53 грн. - 3% річних, 19 337,42 грн. - інфляційні втрати.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Ухвала суд від 05.01.2015 року, яка направлялася відповідачу за адресою: вул. Овочева, 3, м. Полтава, Полтавська область,36010, повернулася до суду з відміткою поштового відділення "за відмовою адресата від одержання".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.01.2015 року місцем знаходження відповідача є: вул. Овочева, 3, м. Полтава, Полтавська область,36010, тобто адреса, зазначена у позовній заяві, на яку і здійснювалось направлення ухвали суду.

Відповідно до ч.3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою судом стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи наведене суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання.

Керуючись ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір за наявними у справі матеріалами, враховуючи

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив :

04.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Метиз Марин" (постачальник, позивач) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пружини Сервіс" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №ММ-09/0401 (договір) ( арк. с. 11-12). Згідно умов вказаного договору постачальник зобов'язався передати в строки, визначені даним договором товар (п.1.1. цього договору) покупцю, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити його (п.1.2. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, покупець здійснює оплату товару на розрахунковий рахунок постачальника, шляхом безготівкового перерахування сум, вказаних в рахунку постачальника, на кожну партію поставленої продукції по офіційно наданій заявці з відстрочкою платежу 15 календарних днів.

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу 24.01.2014 року товар на загальну суму 221051,16 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №4 від 24.01.2014 року, видатковою накладною №РН-01/2407 від 24.01.2014 року (які підписані сторонами та скріплені їх печатками), довіреністю на отримання товару №5 від 24.01.2014 року та виставленим позивачем рахунком фактури №СФ- 01/2205 від 22.01.214 року (арк. с. 13-17).

15.05.2014 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про сплату існуючої заборгованості в сумі 121051,16 грн., строк якої настав (арк. с.9).

03.06.2014 року до позивача надійшов лист-відповідь №89, в якому відповідач погоджується з існуючою заборгованістю, але без надання конкретних строків її погашення (арк. с. 10).

Отже, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати поставлено товару виконав частково, і на даний час за ним рахується заборгованість в сумі 80000,00 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Також позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних в сумі 2849,53 грн. та інфляційні в сумі 19 337,42 грн., які позивач також просить суд стягнути з відповідача.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, на момент пред'явлення позову та розгляду справи, відповідач свої зобов'язання за договором поставки №ММ-09/0401 від 04.09.2012 року в сумі 80000,00 грн. не виконав.

Судом встановлено, що товарно-транспортною накладною №4 від 24.01.2014 року, видатковою накладною №РН-01/2407 від 24.01.2014 року (які підписані сторонами та скріплені їх печатками), довіреністю на отримання товару №5 від 24.01.2014 року та виставленим позивачем відповідачу рахунком фактури №СФ- 01/2205 від 22.01.214 року (арк. с. 13-17) підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 221051,16 грн.

Також з листа-відповідача відповідача вбачається, що останнім визнано існування заборгованості за договором №ММ-09/0401 від 04.09.2012 року.

Отже, відповідач підписавши договір поставки №ММ-09/0401 від 04.09.2012 року, товарно-транспортну накладну №4 від 24.01.2014 року, видаткову накладну №РН-01/2407 від 24.01.2014 року, взяв на себе зобов'язання з оплати товару.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача, інфляційні втрати в сумі 19337,42 грн. та 3% річних в сумі 2833,00 грн. (розрахунок арк. с. 3).

Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних, суд звертає увагу на наступне.

При нарахуванні 3% річних та інфляційних позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частина 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Позивач не врахував вказані приписи законодавства, тому, враховуючи, що останній день строку для оплати припадає на вихідний, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Також при нарахуванні інфляційних позивачем не враховано наступне.

В п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням вищевикладеного за перерахунком, здійсненим судом за допомогою калькулятору "ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3", до стягнення підлягає 3% річних в сумі 2833,00 грн. та інфляційні в сумі 13 463,50 грн.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 80000,00 грн. основного боргу, 13 463,50 грн. інфляційних, 2833,00 грн. 3% річних обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами ( в мат. справи), відповідачем не заперечуються і підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст.49 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс" (вул. Овочева, 3, м. Полтава, Полтавська область,36010, р/р 26003140241001 в ПАТ "Банк "Київська Русь", МФО 319092, ідентифікаційний код 32753810) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Метиз Марин" (пр-т Шевченка, 15/2, м. Одеса, Одеська область,65058, р/р26009376668001 в "Южне" ГРУ ПрАТ КБ "Приватбанк", МФО 328704, ідентифікаційний код 31768695) 80000,00 грн. основного боргу, 13 463,50 грн. інфляційних, 2833,00 грн. 3% річних, 1925,93 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.02.2015 р.

Суддя Тимощенко О.М.