Постанова

від 03.02.2015 по справі 910/19325/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа№ 910/19325/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Захаров А.А. - представник за дов. б/н від 02.02.2015 року.;

від відповідача: Шворак А.Р. - представник за дов. б/н від 26.06.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім"

на рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2014 р.

у справі № 910/19325/14 (суддя: Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цар Пласт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім"

про стягнення 20 400,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Цар Пласт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 20400,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що позивач на підставі видаткової накладної №61 від 14.03.2014 року здійснив поставку узгодженого сторонами товару, втім відповідач свої зобов'язання по оплаті належним чином не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цар Пласт" 20400,00 грн боргу та 1827,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вермідім" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року у справі №910/19325/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, скаржник зазначив, що при отриманні спірного товару було складено акт невідповідності і частину товару було повернуто позивачу та оформлено видаткову накладну (повернення), що на думку скаржника є підставою для скасування спірного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 22.12.2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім" було прийнято до провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі видаткової накладної №61 від 14.03.2014 року, яка містить найменування, кількість, ціну товару та підписана обома сторонами без заперечень, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 20400,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, прийняв товар, однак оплату отриманого товару не здійснив, внаслідок чого станом на день подання позовної заяви до суду першої інстанції виникла заборгованість у відповідача перед позивачем в сумі 20400,00 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставкою/отриманням товару сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Так, згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Київський апеляційний господарський суд не приймає, як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування спірного рішення, що при отриманні спірного товару було складено акт невідповідності і частину товару було повернуто позивачу та оформлено видаткову накладну (повернення), оскільки, факт повернення частини товару не підтверджені жодним належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а надана видаткова накладна на повернення товару та акт невідповідності складені відповідачем в односторонньому порядку через два тижні після отримання товару.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що лист-повідомлення про проведення дослідження товару було направлено лише 06.11.2014 року, що підтверджується квитанцією №0473 від 06.11.2014року та описом вкладення у цінний лист (наявні в матеріалах справи), в той час як акт невідповідності відповідачем був складений 01.04.2014 року.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014р. у справі №910/19325/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вермідім" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року у справі №910/19325/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19325/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун