Рішення

від 03.02.2015 по справі 902/46/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 р. Справа № 902/46/15

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Поцалюк Н.В. ,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : Управління Пенсійного фонду у Калинівському районі (код ЄДРПОУ 21726913, 22400, м. Калинівка, вул. Дзержинського, 24, Вінницька область)

до : приватного підприємства "КАМП" (код ЄДРПОУ 13321504, 22400, м. Калинівка, вул. Коцюбинського, 71, Вінницька область)

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ліквідатор ТОВ "Жигалівське" Сокольвак Михайло Васильович (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 73а/132)

про визнання правочину недійсним та стягнення 469 000 грн. боргу

представники сторін :

від позивача : Семенюшко Т.С. - за довіреністю

від відповідача : Катрич П.С. - за довіреністю

третя особа : Сокольвак М.В. - за постановою господарського суду Вінницької області

від третьої особи : Полутін О.М. - за довіреністю

присутні: Юрій М.М., Юрій В.І. - за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

Управління Пенсійного фонду у Калинівському районі 20.01.2015 року звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом до приватного підприємства "КАМП" про визнання правочину недійсним та стягнення 469 000 грн. боргу.

Ухвалою суду від 21.01.2015 року порушено провадження за вказаним позовом у справі № 902/46/15 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 03.02.2015 року та залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ліквідатора ТОВ "Жигалівське" Сокольвака Михайла Васильовича.

30.01.2015 року від приватного підприємства "КАМП" до суду супровідним листом № 2 від 28.01.2015 року надійшов відзив на позовну заяву наступного змісту.

Згідно договору №1 від 13.01.2011 року укладеного між відповідачем та ТОВ "Жигалівське", надалі - договір, останній передав відповідачу кошти в сумі 469 000,00 грн., відповідно до платіжного доручення № 2 від 14.01.2011 року, а тому відповідно до ст.ст. 638, 640, 1046 ЦК даний договір є укладений з 14.01.2011 року. Згідно Доповнення до договору №1 безпроцентної поворотної позики від 13.01.2011 року, укладеної 03.11.2011 року до договору були внесені зміни, про те, що позикодавець надає позичальнику фінансову допомогу на безповоротній основі у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому цим договором.

Відповідач вказує, що законність укладення доповнення до договору про безповоротну фінансову допомогу, підтверджується перевіркою податковими органами відповідності укладення такого доповнення та правильності сплати обов'язкових податків і платежів, в зв'язку з її укладенням, податковому законодавству України. За наслідками даної перевірки порушень з боку відповідача встановлено не було.

Окрім того, відповідач у відзиві зазначає, що укладений договір не суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, так як форма і зміст договору відповідають вимогам закону.

При цьому, відповідач в момент підписання договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, діяв на підставі вільного волевиявлення, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, так як після укладення доповнення до договору, відповідач сплатив всі обов'язкові платежі та збори, які передбачені податковим законодавством, внаслідок отримання безповоротної фінансової допомоги.

Також відповідач, посилаючись на приписи ст. 58 Конституції України та норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо набрання ним чинності 18.01.2013 року, пояснює, що в момент укладення договору, підстави визнання його недійсним, визначені в ч.1 ст. 20 даного Закону не набрали чинності, а тому не можуть застосовуватись в спірних правовідносинах. Такої думки дотримується і ВГСУ в ч. 40 Інформаційного листа від 28.03.2013 року № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 р. № 4212-VІ), а саме зазначається, що положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013 року.

Відповідно до п. 4 роз'яснень наданими Пленумом ВСУ в своїй постанові від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Верховний суд роз'яснив, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В свою чергу, позивач, в позовній заяві не вказав, в чому саме було порушено його права та законні інтереси, в момент вчинення відповідачем оспорюваного правочину.

За вказаних обставин, відповідач зазначає, що підстави недійсності правочину, які передбачені ст. 215 ЦК України та заявлені в позовних вимогах позивача не відповідають встановленим способам захисту передбаченим законом, а тому відповідач заперечує проти поновлення строку позовної давності для подання позовної заяви та просить відмовити в задоволенні позову.

На визначену дату 03.02.2015 року, в судове засідання з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представник позивача в ході розгляду справи по суті, вимоги викладені у позовній заяві підтримала в повному обсязі. Представник відповідача, позов не визнав з підстав викладених у відзиві. Третя особа та представник третьої особи, підтримали позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

13.01.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" (позикодавець) та приватним підприємством "Камп" (позичальник) укладено договір безпроцентної поворотної позики № 1, яким визначено слідуюче.

3а цим договором позикодавець зобов'язується надати позичальнику фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому цим догово ром, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю у визначений цим договором строк (п. 1.1).

Цільове призначення позики - позика надається позичальнику для його власних потреб (п. 1.2).

Сума позики за договором становить 469 000 грн. 00 коп (п. 2.2). Сторони погодили, що у разі надання позикодавцем позики: позика надається позикодавцем тільки шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, згідно умов цього договору (п.п. 2.3, 2.3.1).

Строк надання позики становить 1 календарний рік (днів, місяців, років) з моменту під писання цього договору обома сторонами (п. 3.1). Позикодавець перераховує суму позики в безготівкову порядку на поточний рахунок позичальника (п. 3.2).

Строк повного повернення позики становить 1 календарний рік (днів, місяців, років) з моменту надання суми позики (п. 4.1).

Цей договір набирає чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором (п. 9.1). Строк повернення позики, встановлений у п. 4.1 може бути продовжений за погодженням сторін, яке оформлюється додатковою угодою до договору (п. 9.2).

На виконання вказаного вище договору товариством з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" перераховано приватному підприємству "Камп" кошти в сумі 469 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 14.01.2011 року із призначенням платежу : поворотно-фінансова допомога згідно договору № 1 від 13.01.2011 року.

Також перерахування коштів в розмірі 469 000,00 грн. підтверджується банківською випискою по особовому рахунку ТОВ "Жигалівське" № 26007306857 за період з 01.01.2011 року - 31.01.2011 року.

В подальшому, 03.11.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" та приватним підприємством "Камп" укладено Доповнення до договору № 1 від 13.01.2011 року, яким сторони узгодили підпункт 1.1 викласти в наступній редакції : За цим договором позикодавець зобов'язується надати позичальнику фінансову підтримку (допомогу) на безповоротній основі у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому цим договором. Пункт договору 4 "Строк та порядок повернення суми позики" викласти в наступній редакції: 4.1. Позика за цим договором надається на безповоротній основі. Пункт договору 6 вилучити. Пункт договору 7 вилучити. Пункт договору 9.2 вилучити.

Як вбачається з бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", 15.12.2011 року господарським судом Вінницької області прийнято ухвалу про порушення провадження у справі № 10/63/2011/5003 за заявою Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі до товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" про визнання банкрутом.

31.05.2012 року арбітражний керуючий-ліквідатор ТОВ "Жигалівське" звернувся до відповідача із письмовою вимогою № 70 про перерахування в 7-денний термін на розрахунковий рахунок ТОВ "Жигалівське" боргу в розмірі 469 000,00 грн., яка була перерахована 13.01.2011 року за платіжним дорученням № 2, що вбачається з банківської виписки за період з 01.01.2011 року - 31.01.2011 року.

Направлення вказаної вимоги відповідачу підтверджується описом вкладення із відбитком поштового штампа від 31.05.2012 року.

03.07.2014 року господарським судом Вінницької області прийнято постанову у справі № 10/63/2011/5003, якою вирішено : припинити процедуру розпорядження майном та повноваження розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" арбітражного керуючого Сокольвака М.В.; визнати боржника - товариство з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" (код ЄДРПОУ 34272045) банкрутом; відкрити ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; призначити ліквідатором товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" арбітражного керуючого Сокольвака Михайла Васильовича.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.02.2014 року по справі № 10/63/2011/5003 припинено процедуру ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське", передбачену ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; переведено провадження у справі № 10/63/2011/5003 до загальних судових процедур, процедури розпорядження майном боржника; припинено повноваження ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" арбітражного керуючого Сокольвака М.В.; призначено розпорядником майна товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" арбітражного керуючого Сокольвака Михайла Васильовича.

Згідно довідки Управління пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області № 475/03-37 від 14.10.2014 року заборгованість ТОВ "Жигалівське" по страхових внесках перед позивачем станом на 13.01.2011 року становить 120 530,87 грн.. Станом на 14.10.2014 року заборгованість складає 109 542,59 грн..

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

В силу п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" та відповідачем на підставі письмового договору виникли правовідносини щодо надання фінансової підтримки у вигляді поворотної позики.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

За змістом позовної заяви, позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що в ході виконання арбітражним керуючим Сокольваком М.В. своїх обов'язків згідно рішень суду по справі № 10/63/2011/5003 про банкрутство ТОВ "Жигалівське", було встановлено факт надання ТОВ "Жигалівське" в січні 2011 року безпроцентної поворотної позики юридичній особі в розмірі - 469 000 грн., про що стало відомо позивачу 18.02.2014 року в засіданні господарського суду Вінницької області, на якому було припинено процедуру ліквідації ТОВ "Жигалівське", передбачену ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та переведено провадження до загальних судових процедур, процедури розпорядження майном боржника.

Так, судом встановлено, що 13.01.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" (позикодавець) та приватним підприємством "Камп" (позичальник) укладено договір безпроцентної поворотної позики № 1, згідно якого ТОВ "Жигалівське" перераховано відповідачу кошти в сумі 469000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 14.01.2011 року та банківською випискою по особовому рахунку ТОВ "Жигалівське" № 26007306857 за період з 01.01.2011 року - 31.01.2011 року.

Також судом з'ясовано, що 03.11.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" та приватним підприємством "Камп" укладено Доповнення до договору № 1 від 13.01.2011 року, яким сторони внесли зміни до даного договору, згідно яких, позика за цим договором надається на безповоротній основі.

Окрім того, зважаючи на умови договору № 1 від 13.01.2011 року, позивач у позові зазначає, що даний договір суперечить ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 215 ЦК України та моральним засадам суспільства.

Зокрема, позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пояснює, що боржник (ТОВ "Жигалівське"), до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

З врахуванням викладеного, позивач просить суд поновити строк позовної давності, визнати зазначений вище договір недійсним та спростувати майнові дії боржника - ТОВ "Жигалівське", а також застосувати наслідки недійсності правочину і стягнути з відповідача на користь ТОВ "Жигалівське" 469 000,00 грн. боргу.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 15.12.2011 року порушено провадження у справі № 10/63/2011/5003 за заявою Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі до товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" про визнання банкрутом.

При цьому, оспорюваний правочин було укладено 13.01.2011 року, тобто протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство ТОВ "Жигалівське".

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Пунктом 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" від 28.03.2013 N 01-06/606/2013, визначено, що важливою новелою нової редакції Закону є норма про визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство (стаття 20 Закону). Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо.

Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог.

Правові наслідки спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є однаковими і стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Право ініціювати такі процедури надано як арбітражному керуючому, так і конкурсному кредитору. Відповідна заява може бути розглянута на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Приписами п. п. 1, 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", передбачено, цей Закон набирає чинності через рік з дня його опублікування, крім: підпункту 14 пункту 7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення", який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування; положень щодо офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет, які набирають чинності через два роки з дня опублікування цього Закону. До набрання чинності цими положеннями офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство здійснюється в офіційних друкованих органах (газетах "Голос України" або "Урядовий кур'єр").

Положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Згідно п. 40 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" від 28.03.2013 N 01-06/606/2013, положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013 року. Наведене стосується й вирішення спорів, зазначених у частині четвертій статті 10, статті 20 та частині восьмій статті 23 Закону.

Як вказувалося вище, ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.02.2014 року по справі № 10/63/2011/5003 припинено процедуру ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське", яка визначена ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та переведено провадження у справі № 10/63/2011/5003 до загальних судових процедур, процедури розпорядження майном боржника.

За змістом вказаної вище ухвали, 10 січня 2012 року господарським судом Вінницької області відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" винесено постанову про визнання товариства з обмеженою відповідальністю "Жигалівське" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Оскільки провадження у справі № 10/63/2011/5003 порушено і постанова про визнання боржника банкрутом прийнята до 19 січня 2013 року, суд в ході розгляду справи про банкрутство ТОВ "Жигалівське", дійшов висновку, що у даній справі застосуванню підлягають положення Закону про банкрутство до внесення змін в Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З огляду на викладене та беручи до уваги те, що провадження у справі № 10/63/2011/5003 про банкрутство ТОВ "Жигалівське" порушено до набрання чинності у новій редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд приходить до висновку, що стаття 20 у редакції Закону від 19.01.2013 року при вирішенні спору у справі № 902/46/15 застосуванню не підлягає, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинна до набуття чинності Законом 19.01.2013 року), ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження : з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що позивач не вправі був звертатися до суду із позовом з підстав викладених у ньому, в зв'язку з чим даний позов задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, у разі відмови в задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на позивача.

Разом з тим, згідно п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у випадках, коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується.

Оскільки, в задоволенні позову відмовлено та позивача звільнено від сплати судового збору, судом не вирішується питання щодо розподілу відповідних судових витрат.

Керуючись ст. ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 82, 84, 85, 115 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Відмовити в задоволенні позову повністю.

Повне рішення складено 06 лютого 2015 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. 1 прим.: до справи