Ухвала

від 20.01.2015 по справі 817/1553/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2015 р. м. Київ К/800/54859/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Костенка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська продуктова компанія» на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року по справі №817/1553/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська продуктова компанія» до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненська продуктова компанія» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000362202 від 19.05.2014 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року позов задоволено повністю.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ДПІ у м. Рівному ГУ Міндоходів у Рівненській області було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська продуктова компанія» за період березень 2014 року.

За результатами перевірки встановлено наступні порушення: п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, оскільки в реєстрі отриманих податкових накладних встановлено неправомірне віднесення до складу податкового кредиту за березень 2014 року суми 34573,08 грн. ПДВ по взаєморозрахунках з ТОВ «Добриня-Дар» відповідно до податкової накладної №7898 від 13.03.2014 на суму ПДВ 34573,08 грн., не зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі висновків перевірки ДПІ у м. Рівному ГУ Міндоходів у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362202 від 19.05.2014 року на суму 51859,50 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що оскільки податкова накладна №7898 від 13.03.2014 на суму ПДВ 34573,08 грн., виписана ТОВ «Добриня-Дар», не зареєстрована в ЄРПН, то Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненська продуктова компанія» не мало права включати її до податкового кредиту березня 2014 року.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції помилково не прийнято до уваги наступні обставини.

Матеріалами справи стверджується, що ТОВ «Рівненська продуктова компанія» 05 травня 2014 року було подано комплект 2 Реєстру виданих та отриманих податкових накладних за березень 2014 року, де було виправлено технічну помилку і вказано, що в реєстрі фігурують чотири податкові накладні від контрагента - ТОВ «Добриня Дар» №8488 від 13.03.2014 року на загальну суму з ПДВ 37323,90 грн., №7898 від 13.03.2014 року на загальну суму з ПДВ 56154,50 грн., №8487 від 13.03.2014 року на загальну суму з ПДВ 54740,83 грн., №8486 від 13.03.2014 року на загальну суму з ПДВ 59219,26 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що на адресу ТОВ «Рівненська продуктова компанія» надійшов лист №7497/17-16-22-02 від 07.05.2014 року ДПІ у м. Рівне про надання пояснення та ряду документів у зв'язку із поданням уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за березень 2014 року.

13.05.2014 року ТОВ «Рівненська продуктова компанія» за №1513 надано відповідні пояснення з витребуваними документами.

Стаття 50 Податкового кодексу України містить положення про право платника податків вносити зміни до податкової звітності. Тобто, якщо платник податків виявляє помилки, він має право виправити ці помилки шляхом подання уточнюючого розрахунку або відобразити виявлені в поточній декларації.

Враховуючи те, що чинним законодавством не врегульовано питання щодо виправлення помилок, допущених при заповненні податкової накладної, яка направлялась для реєстрації та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також з огляду на отримання належним чином заповнених податкових накладних, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про можливість віднесення позивачем до складу податкового кредиту в березні 2014 року ПДВ в розмірі 34573,08 грн. Технічна помилка, допущена при оформленні податкової накладної, яка направлена та зареєстрована в Єдиному реєстрі за відсутності нормативного врегулювання питання щодо виправлення такої помилки не може слугувати підставою для притягнення до відповідальності добросовісного покупця у вигляді позбавлення права на податковий кредит.

При цьому, як підтверджується матеріалами справи, контрагент позивача по справі - ТОВ «Добриня Дар» знаходиться в АРК (Севастополь), та надав про це усі встановлюючи документи, а також надіслав лист, з якого вбачається, що останній працює в правовому полі України та сплачує податки відповідно до чинного українського законодавства.

У той же час необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

У свою чергу ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вказані вимоги чинного законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, судам необхідно перевіряти відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.

За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська продуктова компанія» задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року по справі №817/1553/14.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Борисенко І.В. підпис Костенко М.І.