Рішення

від 05.02.2015 по справі 910/28027/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2015Справа №910/28027/14 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Реклама 24" доПриватного акціонерного товариства "Агентство "Інфокон" простягнення 16 869 грн 10 коп. Представники: від позивача: Ничка Ю.В.- представник за довіреністю від 12.01.2015 від відповідача: не з'явились ВСТАНОВИВ:

15.12.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклама 24" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Агентство "Інфокон" про стягнення 16 869 грн 10 коп. заборгованості за договором про надання рекламних послуг №17.6.2013-15 від 05.04.2013, в тому числі: 11 725 грн 92 коп. основного боргу, 2 762 грн 82 коп. 20 % річних та 2 380 грн 36 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28027/14, розгляд справи призначений на 20.01.2015.

Представник відповідача у судове засідання 20.01.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

У судове засідання 20.01.2015 з'явився представник позивача та надав документи на виконання вимог суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 розгляд справи відкладено на 05.02.2015 у зв'язку із неявкою відповідача.

Представник відповідача у судове засідання 03.02.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

У судове засідання 03.02.2015 з'явився представник позивача та надав пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 05.02.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

05.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Люкс Реклама" (виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Агентство "Інфокон" (замовник) було укладено договір №17.6.2013-15 про надання рекламно-інформаційних послуг, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати послуги з виготовлення та/або розміщення рекламно-інформаційних матеріалів, а замовник зобов'язується приймати послуги та своєчасно їх оплачувати (п.п. 1.1. договору).

Договір набув чинності з дати підписання та діяв до 31.12.2013 (п. 11.1. договору).

П. 3.2. договору встановлює, що замовник зобов'язується оплачувати вартість наданих послуг на умовах 100% передоплати у строках, що визначені додатками до договору.

Відповідно до п. 4.1. договоруздавання-приймання наданих виконавцем послугздійснюється шляхом складення та підписання сторонами актів здавання-приймання наданих послуг.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Люкс Реклама" та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За правилами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

19.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Люкс Реклама" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Реклама 24" (цесіонарій) було укладено договір №19.3.2014-10 про відступлення права вимоги, відповідно до якого цедент відступає цесіонарію право вимоги по оплаті за послуги, яке виникло на підставі договору №17.6.2013-15 від 05.04.2013 (основний договір), в обсягах та на умовах, встановлених цим договором (п. 1.1. договору №19.3.2014-10).

Відповідно до п. 1.2. договору №19.3.2014-10 цесіонарій набуває право вимагати від боржника за основним договором належного виконання зобов'язань, а також усі права в обсягах та на умовах основного договору та чинного законодавства стосовно виконання, невиконання або порушення умов основного договору.

Згідно статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513 Цивільного кодексу України).

13.05.2014 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою щодо оплати наданих за договором №17.6.2013-15 від 05.04.2013 послуг.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору №17.6.2013-15 від 05.04.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Люкс Реклама" було надано, а відповідачем прийнято послуг на загальну суму 11 725 грн 92 коп., що підтверджується актом про надання послуг №РК711 від 01.10.2013, підписаним сторонами, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг, у зв'язку із чим за відповідачем рахується заборгованість за надані за договором №17.6.2013-15 послуги у розмірі 11 725 грн 92 коп.

На виконання вимог ухвали суду позивачем було направлено відповідачеві акт звірки взаєморозрахунків, однак відповідач станом на час розгляду справи звірку не провів, контррозрахунку заборгованості суду не надав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманих послуг за договором №17.6.2013-15 від 05.04.2013 та факту наявності заборгованості у розмірі 11 725 грн 92 коп., вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 11 725 грн 92 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 762 грн 82 коп. 20 % річних та 2 380 грн 36 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Пунктом 9.2. договору між сторонами встановлено, що у разі порушення строків оплати замовник зобов'язаний на вимогу виконавця сплатити, зокрема, 20% річних від простроченої суми за кожен день такого прострочення. Таким чином, сторонами в договорі передбачено інший, ніж 3%, розмір річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено, що за вказаний позивачем у розрахунку період відповідачу може бути нараховано 2 380 грн 36 коп. втрат від інфляції та 2 785 грн 72 коп. 20% річних.

З огляду на вищенаведене, доведення факту несвоєчасності виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг, а також неможливість суду виходити за межі позовних вимог, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 762 грн 82 коп. 20% річних та 2 380 грн 36 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на це, судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агентство "Інфокон" (04053, м.Київ, вул. Артема, буд. 27, ідентифікаційний код 01193840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклама 24" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 61/11, к.50, ідентифікаційний код 38744581) 11 725 (одинадцять тисяч сімсот двадцять п'ять) грн 92 коп. основного боргу, 2 762 (дві тисячі сімсот шістдесят дві) грн 82 коп. 20% річних, 2 380 (дві тисячі триста вісімдесят) грн 36 коп. інфляційних втрат та витрати оплаті судового збору у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 09.02.2015.

Суддя Н.Б. Плотницька