Постанова

від 02.02.2015 по справі 922/5263/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа № 922/5263/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Шило В.Г.

відповідача - Пісоцький В.П., Михайлюков В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 81 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 09.12.14 р. у справі № 922/5263/14

за позовом Приватної фірми "Дельта", м. Харків

до Комунального закладу охорони здоров'я "Харківський обласний центр служби крові", м. Харків

про стягнення 86522,93 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватна фірма "Дельта", звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача - Комунального закладу охорони здоров'я "Харківський обласний центр служби крові" 76481,34 грн. інфляційних втрат, 10041,59 грн. 3 % річних та судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.12.2014 р. у справі № 922/5263/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального закладу охорони здоров'я Харківський обласний центр служби крові на користь Приватної фірми "ДЕЛЬТА" збитки від інфляції в розмірі 76481,34 грн. та 10041,59 грн. 3% річних, а також судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що факти наявності між сторонами правовідносин з приводу виконання робіт (надання послуг), їх виконання, наявності заборгованості та прострочення виконання зобов'язань підтверджується наданими доказами та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.12.2014 р. та прийняти нове рішення, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

26.01.2015 р. у судовому засіданні відповідач заявив клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, обґрунтовуючи його тим, що розрахункове-касове обслуговування відповідача здійснює Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, що несвоєчасне виконання (порушення) управлінням своїх зобов'язань стало підставою для виникнення заборгованості відповідача перед позивачем та в подальшому - причиною подання позивачем позовної заяви до господарського суду Харківської області з вимогами до відповідача.

Відповідно до вимог ст. 24 Господарського процесуального кодексу України - господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Колегія суддів, відмовила у задоволенні заявленого клопотанні, оскільки, відповідач не скористався своїм правом про залучення іншого відповідача під час розгляду справи у засіданні суду першої інстанції до прийняття ним рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 09.12.2013 р. між Приватною фірмою "Дельта" (підрядник) та Комунальним закладом охорони здоров'я Харківський обласний центр служби крові (замовник) укладено договір № 1 (далі - договір), згідно з умовами якого підрядник зобов'язався виконати капітальний ремонт приміщень 3-го поверху головного корпусу замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що вартість робіт, які виконуються підрядником, визначена динамічною договірною ціною та локальним кошторисом у розмірі 442 651,20 грн.

Згідно з п. 4.1. договору, здача та приймання виконаних робіт здійснюється представниками сторін і оформлюється актами здачі-приймання виконаних робіт, підписаними представниками обох сторін.

24.12.2013 р. сторонами підписана довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року типової форми КБ-3 та акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року типової форми КБ-2в на суму 413838,00 грн.

Акт прийняття виконаних будівельних робіт підписаний уповноваженими представниками обох сторін договору та скріплені їх печатками.

Пунктом 2.3. договору передбачена оплата робіт, яка здійснюється на протязі 5 банківських днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Отже, з 31.12.2013 р. у відповідач порушив виконання своїх зобов'язань.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 17.10.2014 р., остаточна сума боргу відповідача складає 403170,00 грн.

Позивач зазначає, що розрахунок за виконані роботи відповідач здійснив лише 30.10.2014 р., що підтверджується випискою з розрахункового рахунку позивача.

Позивачем нараховані інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми, за період з 31.12.2013 р. по 29.10.2014 р., а саме: інфляційних втрат - 76481,34 грн., 3% річних - 10041,59 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що факти наявності між сторонами правовідносин з приводу виконання робіт, їх виконання, наявності заборгованості та прострочення виконання зобов'язань підтверджується наданими доказами та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32 , 34 ГПК України , доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 317 ГК України , загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду.

Згідно зі ст. 837 ЦК України , за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України , ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України , передання робіт підрядником та прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Зазначений акт прийняття виконаних будівельних робіт підписаний уповноваженими представниками обох сторін договору та скріплені їх печатками.

На виконання договірних зобов'язань позивачем виконані, а відповідачем прийняті роботи за актами приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в № 1 за грудень 2013 року на загальну суму 413838,00 грн.

24.12.2013 р. сторонами також підписана довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 на суму 413838,00 грн.

Укладеним між сторонами договором, а саме п. 2.3. передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється на протязі 5 банківських днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідачем вимоги закону і умови договору виконані частково, виконані позивачем роботи за договором № 1 від 09.12.2013 р. відповідачем прийняті, але в повному обсязі вчасно не оплачені.

Факт прострочення платежу підтверджується випискою з розрахункового рахунку позивача (а. с. 26) від 30.10.2014 р. і відповідачем не спростовується.

Відповідач стверджує, що вживав необхідні заходи для своєчасного виконання своїх зобов'язань за договором, але Головним управлінням Державної казначейської служби в Харківській області здійснено кінцеву сплату за виконані роботи по договору № 1 від 09.12.2013 р. тільки в жовтні 2014 року.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525 , 526 ЦК України і статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України ) встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Частина друга ст. 617 ЦК України та частина друга ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

При цьому, у разі відсутності коштів для оплати робіт за договором замовник вправі та має можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати.

Чинні норми цивільного і господарського законодавства не містять вийнятків зміни відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

В постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 зазначається, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює межі та підстави відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання відповідача на ст. 232 ЦК України є невірним, оскільки зазначена норма стосується нарахування санкцій встановлених договором.

Наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам законодавства та здійснено з урахуванням встановленого та опублікованого індексу інфляції за зазначений період з 31.12.2013 р. по 29.10.2014 р.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат - 76481,34 грн. та 3% річних - 10041,59 грн.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 09.12.14 р. у справі № 922/5263/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 09.12.14 р. у справі № 922/5263/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 30.01.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.