Рішення

від 05.02.2015 по справі 916/4936/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" лютого 2015 р.Справа № 916/4936/14

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "РІВ.А.ХОЛДІНГ";

3-тя особа позивача: Представництво Одеської товарної біржі в м.Ізмаїл; 3-тя особа позивача: Сільськогосподарський кооператив"Озерное";

до відповідача Озернянська сільська рада

про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності 57847,69грн.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: Матюкова Г.В. - за дорученням;

Від відповідача: -не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "РІВ.А.ХОЛДІНГ", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Озернянська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 24 травня 2001 року, укладений між ТОВ "РІВ.А.ХОЛДІНГ" та Сільськогосподарським кооперативом "Озерное", а також про визнання за ТОВ "РІВ.А.ХОЛДІНГ" права власності на цілісний майновий комплекс по вул.. Северна, 1А в с. Озерне Ізмаїльського району Одеської області.

Ухвалою суду від 11 грудня 2014 року порушено провадження у справі №916/4936/14 та призначено до розгляду на 15 січня 2015 року.

Розгляд справи призначений на 15 січня 2015 року не відбувся, оскільки суддя Гуляк Г.І. перебувала у відпустці, ухвалою суду від 16 січня 2015 року розгляд справи було призначено на 29 січня 2015 року та залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сільськогосподарський кооператив"Озерное".

Відповідач 27.01.2015 року надав відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача визнає та просить суд позов задовольнити, крім того просить суд провести засідання суду у відсутності представників відповідача.

27.01.2015 року представник позивача надав доповнення до позовної заяви, в якій обґрунтовує свої позовні вимоги та просить суд визнати договір купівлі-продажу Цілісного майнового комплексу №6342 по вул.. Северна, 1А в селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області від 24 травня 2001 року, укладений в Представництві Одеської торгової біржі м. Ізмаїл між ТОВ „РІВ.А.ХОЛДІНГ" та СК „Озерне" дійсним та визнати право власності за ТОВ „РІВ.А.ХОЛДІНГ" право приватної власності на цілісний майновий комплекс по вул.. Северна, 1А в селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області та складається із:

- Літ „Б" - кукурудзяний млин загальною площею 81,3 кв.м.;

- Літ „В" - масло бойка загальною площею 106,1 кв.м.;

- Літ „Г" - лабораторія загальною площею 17,6 кв.м.;

- Літ „Д" - магазин загальною площею 203,8 кв.м.;

- Літ „Е" - магазин загальною площею 33,9 кв.м.;

- 1-4 надвірні споруди.

Представник позивача в судові засідання з'являвся, позов підтримує та просить задовольнити повністю.

Відповідач в засідання суду призначені на 29 січня 2015 року та 5 лютого 2015 року, не з`явився,надав відзив в якому позов визнав та просив суд розгляд справи здійснювати без участі представників відповідача.

За результатами судового засідання справу було розглянуто без участі представника відповідача за участю повноважного представника позивача, за наявними в ній матеріалами документів наданих позивачем. У судовому засіданні, в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України , оголошено вступну та резолютивну частину рішення та представника позивача повідомлено про дату складення повного тексту рішення. Фіксація судового процесу технічними засобами не проводилася.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

28 травня 2001 року між Сільськогосподарським кооперативом „ОЗЕРНОЕ" та товариством з обмеженою відповідальністю "РІВ.А.ХОЛДІНГ", на Одеській товарній біржі в м.Ізмаїл - представництво, був укладений Договір №6342, згідно якого СК „ОЗЕРНОЕ" /продавець/ продав, а ТОВ "РІВ.А.ХОЛДІНГ" /покупець/ купив цілісний майновий комплекс, загальною площею 409,3 кв.м., за адресою: Одеська область Ізмаїльський район, с. Озерне вул.. Северна, 1а, на земельній ділянці 0,3 га. Цілісний майновий комплекс продано за 148 368 гривень, які продавець отримав до укладення договору, п.5.

Позивач зазначає, що п.4 ч.11 договору передбачено, що нотаріальне посвідчення не потрібно, умови вказаного договору були виконанні як позивачем так і продавцем СК „ОЗЕРНОЕ" та після укладення договору його нотаріального посвідчення сторони не здійснювали.

Як зазначив позивач, в ході користування придбаним майном виникла необхідністю в оформлені земельної ділянки на якій розташований цілісний майновий комплекс, виникли труднощі в отриманні дозволу на проект відводу земельної ділянки та Головним управлінням Державного агентства земельних ресурсів в Одеській області позивачу було відмовлено у наданні дозволу в зв'язку із тим, що відсутній документ, що засвідчує право власності на нерухоме майно, оскільки ст. 18 Закону України «Пор державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено свідоцтво на право власності на нерухоме майно. Внаслідок відсутності свідоцтва про право власності на нерухоме майно Головним управлінням Держземагенства у Одеській області, Позивач не може реалізувати своє конституційне право на належне оформлення право на користування земельною ділянкою.

Крім того позивач зазначає, що у 2008 році ТОВ "РІВ. А. ХОЛДІНГ" були збудовані приміщення за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, с. Озерне, вул. Северна 1А, та при проведенні поточної інвентаризації Ізмаїльським Бюро технічної інвентаризації були зафіксовані самочинно збудовані приміщення під літерами «в», «Д», «Е» Цілісного комплексу за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, с. Озерне, вул. Северна 1А, приміщення були збудовані для використання їх під магазини та офіс.

Позивач свої вимоги обґрунтовує посилаючись на ст.376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Також позивач посилається на ст.15, ст. 16 ЦК України та ст.20 та ст. 133 ГК України.

Відповідачем було надано відзив на позов, в якому відповідач не заперечує та просить суд задовольнити позивача повністю та вказав, що дійсно у 2001 році ТОВ "РІВ.А.ХОЛДІНГ" придбало у СК „ОЗЕРНОЕ" цілісний майновий комплекс.

Також представник позивача надав 27.01.2015 року доповнення до позовної заяви, в якій зазначив, що 21.01.2015 року позивачем отримано новий технічний паспорт на цілісний майновий комплекс та просить суд визнати право приватної власності на цілісний майновий комплекс по вул.. Северна, 1А в селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області та складається із:

- Літ „Б" - кукурудзяний млин загальною площею 81,3 кв.м.;

- Літ „В" - масло бойка загальною площею 106,1 кв.м.;

- Літ „Г" - лабораторія загальною площею 17,6 кв.м.;

- Літ „Д" - магазин загальною площею 203,8 кв.м.;

- Літ „Е" - магазин загальною площею 33,9 кв.м.;

- 1-4 надвірні споруди.

29.01.2015 року представник позивача надав до суду для огляду оригінал договору купівлі-продажу від 24.04.2001 року за №6343, довідку про балансову вартість, довідку БТІ від 23.07.2010 року №2452 та технічний паспорт, крім того було залучено до матеріалів справи довідка Озернянської сільської ради від 26.06.2001 року за №83, про право власності млиного комплексу за ТОВ "РІВ.А.ХОЛДІНГ" про що було зроблено запис в господарський книзі Виконавчого комітету Озернянської сільської ради Ізмаїльського району за №7.Також 5 липня 2001 року Озернянська сільська рада зобов'язала позивача провести експертну оцінку земель не сільськогосподарського призначення площею 0.3 га., рішення Озернянської сільської ради №156/ХХІІІ.

Розглянув матеріали справи суд доходить до такого висновку :

Відповідно до ст..15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.1 ГПК України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.

З матеріалів справи не вбачається і позивачем у справі до матеріалів справи не надано доказів самочинно збудованих приміщень, під літерами «в», «Д», «Е». А згідно технічного паспорту, який міститься в матеріалах справи вбачається, Літ „Б" - кукурудзяний млин загальною площею 81,3 кв.м., Літ „В" - масло бойка загальною площею 107,8 кв.м., Літ „Г" - лабораторія загальною площею 17,6 кв.м., Літ „Д" - магазин загальною площею 203,8 кв.м., Літ „Е" - магазин загальною площею 444,4 кв.м., всього 854,90 кв.м., здійснено будівництво на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді села Озерне та якою позивач користується безоплатно на протязі 14 років, доказів укладення договору оренди чи іншого правового документу суду не надано, доказів сплати орендної плати за землю, чи земельного податку також позивам не надано.

Позивачем не надано доказів належно виконання умов договору купівлі-продажу, не надано докази, що підтверджують внесення вказаної у договорі суми - 148 368 гривень.

Крім того, позивачем до матеріалів справи не надано належних і допустимих доказів того, що СК „ОЗЕРНОЕ" було власником майна, право власності на яке, як вважає позивач, перейшло до нього на підставі договору купівлі-продажу, адже, лише власник майна має право на його володіння, користування , розпорядження.

Також позивачем станом на час розгляду справи не виконано рішення Озернянської сільської ради від 5 липня 2001 року за №156/ХХІІІ щодо обов'язку провести експертну оцінку земель несільськогосподарського призначення площею 0,3 га..

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами. Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як випливає із змісту позовних вимог, позивач просить визнати за ним право власності на вказані будівлі цілісного майнового комплексу по вул.. Северна, 1А в селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області та складається із:

- Літ „Б" - кукурудзяний млин загальною площею 81,3 кв.м.;

- Літ „В" - масло бойка загальною площею 106,1 кв.м.;

- Літ „Г" - лабораторія загальною площею 17,6 кв.м.;

- Літ „Д" - магазин загальною площею 203,8 кв.м.;

- Літ „Е" - магазин загальною площею 33,9 кв.м.;

- 1-4 надвірні споруди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на приписи ст. 376 ЦК України, якою визначено право суду визнати за особою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Згідно ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 01.01.2010 р. - Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами, - відповідно до приписів статті 375 ЦК право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки. Згідно з вимогами статті 125 ЗК (в редакції, чинній до внесення змін від 05.03.2009 року) право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Отже, при вирішенні подібних спорів суд має досліджувати питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки для їх будівництва.

Відповідно до частин 1, 3 статті 376 ЦК України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердження проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Водночас, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання особі земельної ділянки в установленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо під час вирішення спору судом буде встановлено, що позивач не має належного дозволу, а також належно затвердженого проекту, які передбачені законодавством, на будівництво об'єкта містобудування, то такі обставини є підставою для висновку, що позивачем здійснено самочинне будівництво на спірній земельній ділянці, а відтак, вказане майно відповідно до чинного законодавства підлягає знесенню.

У разі встановлення факту відсутності у позивача визначених законом правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку суди мають виходити з того, що згідно із статтею 212 ЗК зазначені вище дії особи кваліфікуються як самовільне зайняття земельної ділянки, а тому, остання підлягає поверненню власнику землі або законному землекористувачу.

Для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт суд також має встановити, що спірні споруди завершені будівництвом (введені в експлуатацію в установленому законом порядку), а також те, що земельна ділянка, яка не була відведена позивачу для цієї мети, надана йому в установленому порядку під уже збудований об'єкт.

При цьому суди мають з'ясовувати, до якої власності належить спірна ділянка і, відповідно, повноваження органів державної влади щодо розпорядження нею.

Разом з тим, у спорах про визнання права власності на об'єкти нерухомості, споруджені на орендованій земельній ділянці, судам слід враховувати положення статті 95 ЗК ( 2768-14 ) та статті 25 Закону України "Про оренду землі" (161-14), згідно з якими орендар як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови письмової згоди на це орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку.

Отже, судам слід з'ясовувати хто є власником земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт; чи надано власником земельної ділянки письмовий дозвіл на будівництво об'єктів нерухомості на орендованій земельній ділянці; чи дотримано порядок будівництва спірних об'єктів нерухомості, зокрема, чи наявна дозвільна документація на будівництво цих об'єктів; чи здавались об'єкти нерухомості в експлуатацію.

У випадках, коли у зазначених спорах йдеться про визнання права власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці державної чи комунальної форми власності, до розгляду відповідних справ в обов'язковому порядку мають залучатись не лише виконком, а й, власне, орган місцевого самоврядування, оскільки такий спір безпосередньо стосується його інтересів як розпорядника земель.

З матеріалів справи випливає, що власник земельної ділянки, на якій розташований цілісний майновий комплекс - Відповідач - не надавав Позивачу письмовий дозвіл на будівництво об'єкту нерухомості на земельній ділянці, яка у позивача не перебуває у оренді, Позивач не звертався до Відповідача із проханням про надання такого дозволу, порядок будівництва будівель Позивачем не дотриманий, так як у Позивача відстуня дозвільна документація на будівництво магазинів та офісу, не здавалась в експлуатацію. Як пояснив у засіданні суду представник позивача у підприємства немає дозвільної документації на будівництво магазинів та офісу.

До відповідача, як власника та розпорядника земель вони також не звертались, а використали своє право за змістом ст. 376 ЦК України звернутись до суду із даним позовом посилаючись лише на поточну інвентаризацію об'єктів здійснену Ізмаїльським Бюро технічної інвентаризації, де і було зафіксоване самочине будівництво.

З доводами позивача суд не погоджується, позивач дійсно має право зводити будівлі та споруди, але згідно затвердженої відповідно до вимог законодавства проектною документацією, тобто, спочатку будівництва слід отримати від власника та розпорядника земель в установленому законом порядку дозвіл на будову, узгодити проектну документацію і лише після цього будувати.

З урахуванням викладеного та з огляду на приписи ст. 376 Цивільного кодексу України, наявною судовою практикою щодо визнання права власності на самочинно побудовані будівлі, що приведена вище, господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 181 ЦК України Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ст.ст. 1, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року N 1952-IV (з подальшими змінами та доповненнями) цим Законом врегульовано відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно.

В силу положень ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, пред'явлення позову про визнання права власності є наслідком існування обставин, в результаті яких особа, яка вважає себе реальним власником майна, не може реалізувати свої правомочності власника. До переліку таких обставин законом віднесений, перш за все, факт невизнання або оспорювання права власності будь-якою особою, формою вираження якого є, в тому числі, здійснення державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості за особою, відмінною від позивача. Таким чином, саме особа, яка є титульним власником спірного об'єкту нерухомості, має бути першочерговим належним відповідачем щодо вимог про визнання права власності на це майно.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному , повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин. вимоги позивача є необґрунтованими, не підтверджені матеріалами справи, тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВ.А.ХОЛДІНГ" відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили протягом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення. якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09 лютого 2015 р.

Суддя Г.І. Гуляк