Рішення

від 08.02.2015 по справі 904/233/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.02.15р. Справа № 904/233/15

За позовом Прокурора Дзержинського району м. Кривого Рога Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради в особі Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Житлово-будівельного кооперативу "Восток-20" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 96 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання від 12.01.2003 року в загальному розмірі 38 724 грн. 22 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

Прокурор: Соколов Є.В. - прокурор відділу (довіреність №05/1-140вих-15 від 26.01.2015)

від позивача-1: не з'явився

від позивача-2: Касьян І.В. - провідний юрисконсульт (довіреність № 5 від 30.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Дзержинського району м. Кривого Рога Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради (далі-позивач-1) в особі Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі-позивач-2), в якому просить суд, з урахуванням заяви позивача-2 від 05.02.2015 (щодо допущеної прокурором описки в сумі основного боргу у позові), яка заявлена прокурором у судовому засіданні усно, стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Восток-20" (далі-відповідач) заборгованість за договором № 96 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання від 12.01.2003 в загальному розмірі 38 724 грн. 22 коп.

Сума позову складається з наступних сум:

29 787 грн. 64 коп. основний борг;

2 540 грн. 34 коп. - пеня;

5 670 грн. 93 коп. - інфляційні втрати;

725 грн. 31 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 96 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання від 12.01.2003 в частині розрахунків за спожиту в період з 12.12.2012 по 25.03.2014 теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 29 787 грн. 64 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 540 грн. 34 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 725 грн. 31 коп., втрати від інфляції у сумі 5 670 грн. 93 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 05.02.2015.

Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволені своїх позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача-2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача 05.02.2015 у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.02.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50075, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Постишева, 31-А, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, згідно поштового реєстру № 131 від 23.01.2015 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Україні та витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень від 05.02.2015, поштове відправлення на адресу відповідача було повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, позивачем-2 було додатково повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи, шляхом направлення на його адресу листа разом з актом звірки та копією ухвали суду від 21.01.2015, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи поштову квитанцію від 27.01.2015 та відповідний опис вкладення.

Суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду 21.01.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.02.2015, крім того відповідач був додатково повідомлений про час та місце розгляду справи позивачем-2.

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника відповідача документально підтверджена не була, надані прокурором та позивачем матеріали справи є достатніми та дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача-2 та прокурора,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Оскільки Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" створене відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та власником майна якого є територіальна громада міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором завдає істотної шкоди інтересам держави, а саме, в особі органу місцевого самоврядування - Криворізької міської ради.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача-2 стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач-2 у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з відповідача 38 724 грн. 22 коп. заборгованості, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві, з урахуванням уточнення резолютивної частини позовної заяви, з урахуванням допущеної описки в сумі основного боргу.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

12.01.2003 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі-постачальник, позивач-2) та Житлово-будівельним кооперативом "Восток-20" (далі-споживач, відповідач) було укладено договір № 96 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання (далі-договір) (а.с.13-15), відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання відпускати споживачу теплову енергію для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в необхідних йому розмірах, а споживач зобов'язався оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбачені договором (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 6.1. договору він діє з 01.01.2003 по 31.12.2003 та діє протягом року, у випадку ненадходження від жодної сторони заяви про розірвання договору не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку договору, договір вважається пролонгованим на наступний рік. За заявою однієї із сторін про розірвання договору за один місяць та відсутності заборгованості споживача договір може бути розірваний. При наявності заборгованості за споживачем, нарахування за договором припиняються, а договір не розривається до повного погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 1.2. договору постачальник зобов'язався відпускати споживачу теплову енергію відповідно до БНіП 2.04.07-86 для потреб центрального опалення та БНіП 2.04.01-85 для потреб гарячого водопостачання будівель за адресою: вул. Постишева, 31-А житловий будинок від котельної тк 230/9 у відповідності до встановленого плану теплопостачання з 01.01.2003 по 31.12.2003 (див. таблиця № 1 та № 2, акт межі розділу). Оплата здійснюється з моменту зазначеного періоду дії договору.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що облік споживання енергії здійснюється згідно з приладами обліку або розрахунковим способом за їх відсутності.

За змістом пункту 4.2. договору, теплова енергія відпускається споживачу в кількості згідно даних таблиці № 2, у вигляді гарячої води на такі потреби:

- опалення і вентиляція - період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року;

- технологічні потреби;

- кондиціювання повітря.

На виконання умов договору позивачем відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду" та до визначених пунктом 4.2. періодів, що підтверджується наступними актами:

- Акт № 395, складений про те, що 22.10.2012 був поданий теплоносій на систему центрального опалення за адресою вул. Постишева, 31-А;

- Акт № 161, складений про те, що 07.04.2013 за адресою вул. Постишева, 31-А т/к 220/9 опломбовано по ц/о;

- Акт № 312, складений про те, що 07.10.2013 був поданий теплоносій на систему центрального опалення за адресою вул. Постишева, 31-А;

- Акт № 112, складений про те, що 25.03.2014 за адресою вул. Постишева, 31-А т/к 220/9 опломбовано по ц/о.

Тарифи на теплову енергію передбачені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1844 від 14.12.2010 "Про затвердження тарифів на теплову енергію КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 269,50 грн. за 1 Гкал (з ПДВ).

Отже, на виконання умов договору позивач за період з 12.12.2012 по 25.03.2014 поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 114 176 грн. 88 коп. , що підтверджується виставленими на оплату наступними рахунками-фактурами:

- № 96 від 31.01.2013 на суму 13 893 грн. 63 коп.;

- № 96 від 28.02.2013 на суму 13 888 грн. 69 коп.;

- № 96 від 31.03.2013 на суму 10 831 грн. 37 коп.;

- № 96 від 30.04.2013 на суму 8 496 грн. 41 коп.;

- № 96 від 31.10.2013 на суму 2 802 грн. 76 коп.;

- № 96 від 30.11.2013 на суму 6 214 грн. 58 коп.;

- № 96 від 31.12.2013 на суму 12 677 грн. 09 коп.;

- № 96 від 31.01.2014 на суму 13 237 грн. 64 коп.;

- № 96 від 28.02.2014 на суму 15 808 грн. 64 коп.;

- № 96 від 31.03.2014 на суму 12 730 грн. 99 коп.;

- № 96 від 30.04.2014 на суму 3 595 грн. 08 коп.

За змістом пункту 3.1 договору оплата за поставлену теплову енергію здійснюється в грошовій формі, векселями, взаємозаліками.

Згідно пункту 3.3. договору споживач здійснює передоплату у грошовій формі, у розмірі 50% місячного споживання в строк до 25 числа кожного місяця (РВК від 08.11.2000 № 885).

У відповідності до Закону України від 20.05.1999 № 686-XIV "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення оплати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" споживач оплачує відпущену теплову енергію протягом 14 днів після отримання рахунку постачальника. У випадку несплати рахунку протягом 14 днів з дня його пред'явлення, постачальник має право без додаткового попередження припинити повністю або обмежити частково подачу теплової енергії споживачу (пункт 3.2. договору).

Відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за спожиту в період з 12.12.2012 по 25.03.2014 теплову енергію у встановлений договором строк порушувались, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем-2 в сумі 29 787 грн. 64 коп.

Так, спожита теплова енергія була оплачена відповідачем лише частково наступним чином:

- рахунок-фактура № 96 від 31.01.2013 на суму 13 893 грн. 63 коп. - оплачений частково в сумі 12 458 грн. 19 коп., заборгованість за рахунком - 1 435 грн. 44 коп .;

- рахунок-фактура № 96 від 28.02.2013 на суму 13 888 грн. 69 коп. - оплачений у повному обсязі;

- рахунок-фактура № 96 від 31.03.2013 на суму 10 831 грн. 37 коп. - оплачений у повному обсязі;

- рахунок-фактура № 96 від 30.04.2013 на суму 8 496 грн. 41 коп. - оплачений у повному обсязі;

- рахунок-фактура № 96 від 31.10.2013 на суму 2 802 грн. 76 коп. - не оплачений у повному обсязі, заборгованість за рахунком - 2 802 грн. 76 коп. ;

- рахунок-фактура № 96 від 30.11.2013 на суму 6 214 грн. 58 коп. - оплачений у повному обсязі;

- рахунок-фактура № 96 від 31.12.2013 на суму 12 677 грн. 09 коп. - оплачений у повному обсязі;

- рахунок-фактура № 96 від 31.01.2014 на суму 13 237 грн. 64 коп. - оплачений у повному обсязі;

- рахунок-фактура № 96 від 28.02.2014 на суму 15 808 грн. 64 коп. - оплачений частково в сумі 6 585 грн. 27 коп., заборгованість за рахунком - 9 223 грн. 37 коп .;

- рахунок-фактура № 96 від 31.03.2014 на суму 12 730 грн. 99 коп. - не оплачений у повному обсязі, заборгованість за рахунком 12 730 грн. 99 коп. ;

- рахунок-фактура № 96 від 30.04.2014 на суму 3 595 грн. 08 коп. - не оплачений у повному обсязі, заборгованість за рахунком - 3 595 грн. 08 коп.

При цьому, позивачем-2 долучено до матеріалів справи реєстри рахунків за спірний період, які підтверджують дати та факт отримання кожного рахунку-фактури відповідачем.

Отже, наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений договір № 96 від 12.01.2003 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно статті 19 зазначеного закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем-2, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати наступних рахунків:

- рахунок-фактура № 96 від 31.01.2013 на суму 13 893 грн. 63 коп., отриманий відповідачем 08.02.2013, заборгованість за рахунком - 1 435 грн. 44 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 31.10.2013 на суму 2 802 грн. 76 коп., отриманий відповідачем 11.11.2013, заборгованість за рахунком - 2 802 грн. 76 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 28.02.2014 на суму 15 808 грн. 64 коп., отриманий відповідачем 11.03.2014, заборгованість за рахунком - 9 223 грн. 37 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 31.03.2014 на суму 12 730 грн. 99 коп., отриманий відповідачем 14.04.2014, заборгованість за рахунком 12 730 грн. 99 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 30.04.2014 на суму 3 595 грн. 08 коп., отриманий відповідачем 20.05.2014, заборгованість за рахунком - 3 595 грн. 08 коп., а всього 29 787 грн. 64 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги прокурора в частині стягнення основного боргу в сумі 29 787 грн. 64 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно у пункті 3.2. договору сторони погодили, що у випадку несплати споживачем протягом 14 днів рахунка з дня отримання рахунка постачальника, споживач сплачує пеню в розмірі 1% за кожен день прострочки від загальної суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем-2 його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в сумі 2 540 грн. 34 коп. Отже, позивач-2 розрахував, а прокурор просить стягнути пеню за прострочення оплати рахунків від 28.02.2014, 31.03.2014 та 30.04.2014 в сумі 2 540 грн. 34 коп.

Судом здійснений власний розрахунок пені за періодами прострочення, внаслідок чого встановлено наступне:

- рахунок-фактура № 96 від 28.02.2014, заборгованість за рахунком - 9 223 грн. 37 коп. період прострочення 26.03.2014 - 26.09.2014, пеня, що підлягає стягненню - 967 грн. 06 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 31.03.2014, заборгованість за рахунком - 12 730 грн. 99 коп., період прострочення 29.04.2014 - 29.10.2014, пеня, що підлягає стягненню, - 1 439 грн. 13 коп. (позивачем-2 розраховано - 1 439 грн. 12 коп.);

- рахунок-фактура № 96 від 30.04.2014, заборгованість за рахунком - 3 595 грн. 08 коп., період прострочення 04.06.2014 - 04.12.2014, пеня, що підлягає стягненню, - 434 грн. 17 коп. (позивачем-2 розраховано - 434 грн. 16 коп.).

Так, суд встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним рахунком окремо) в межах 6-місячного строку, а отже визнається судом таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

При цьому, після власного розрахунку пені в межах зазначених позивачем-2 періодів судом визначена сума, яка є більшою ніж заявлена прокурором, а отже суд вважає за необхідне задовольнити вимоги прокурора щодо стягнення пені в сумі 2 540 грн. 34 коп., що визначена прокурором (є граничною для суду).

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, прокурором на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягненняінфляційні втрати в сумі 5 670 грн. 93 коп. та 3% річних в сумі 725 грн. 31 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого позивачем-2 розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем-2, та заявлених прокурором з нього сум до стягнення, та встановлено наступне:

- рахунок-фактура № 96 від 31.01.2013, заборгованість за рахунком - 1 435 грн. 44 коп., період прострочення 26.02.2013 - 08.01.2015, інфляційні втрати - 364 грн. 09 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 31.10.2013, заборгованість за рахунком - 2 802 грн. 76 коп. період прострочення 26.11.2013 - 08.01.2015, інфляційні втрати - 714 грн. 53 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 28.02.2014, заборгованість за рахунком - 9 223 грн. 37 коп. період прострочення 26.03.2014 - 08.01.2015, , інфляційні втрати - 1 956 грн. 32 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 31.03.2014, заборгованість за рахунком - 12 730 грн. 99 коп., період прострочення 29.04.2014 - 08.01.2015, інфляційні втрати - 2 207 грн. 33 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 30.04.2014, заборгованість за рахунком - 3 595 грн. 08 коп., період прострочення 04.06.2014 - 08.01.2015, інфляційні втрати - 468 грн. 89 коп. (позивачем-2 розраховано - 428 грн. 66 коп.).

Так, суд встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним рахунком окремо), з урахуванням пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а отже визнається судом таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

При цьому, після власного розрахунку інфляційних втрат, в межах зазначених у розрахунку позивачем-2 періодів, судом визначена сума, яка є більшою ніж заявлена прокурором, а отже суд вважає за необхідне задовольнити вимоги прокурора щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 5 670 грн. 93 коп., що визначена прокурором у позові (є граничною для суду).

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України прокурор просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 725 грн. 31 коп., відповідно до здійсненого позивачем-2 розрахунку.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем-2, та заявлених прокурором з нього сум до стягнення, та встановлено наступне:

- рахунок-фактура № 96 від 31.01.2013, заборгованість за рахунком - 1 435 грн. 44 коп., період прострочення 26.02.2013 - 08.01.2015, 3% річних - 80 грн. 46 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 31.10.2013, заборгованість за рахунком - 2 802 грн. 76 коп. період прострочення 26.11.2013 - 08.01.2015, 3% річних - 94 грн. 22 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 28.02.2014, заборгованість за рахунком - 9 223 грн. 37 коп. період прострочення 26.03.2014 - 08.01.2015, , 3% річних - 219 грн. 09 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 31.03.2014, заборгованість за рахунком - 12 730 грн. 99 коп., період прострочення 29.04.2014 - 08.01.2015, 3% річних - 266 грн. 83 коп.;

- рахунок-фактура № 96 від 30.04.2014, заборгованість за рахунком - 3 595 грн. 08 коп., період прострочення 04.06.2014 - 08.01.2015, 3% річних - 64 грн. 71 коп.

Так, суд встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним рахунком окремо), а отже визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги прокурора щодо стягнення 3% річних в сумі 725 грн. 31 коп.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73080,00 грн.).

Ціна позову становить 38 724 грн. 22 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в т.ч. органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Враховуючи наведені норми, з відповідача стягується судовий збір в доход Державного бюджету України в сумі 1 827 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Восток-20" (50075, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Постишева, 31-А; ідентифікаційний код 21930482) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9; ідентифікаційний код 03342184) 29 787 грн. 64 коп. - основного боргу, 2 540 грн. 34 коп. - пені, 5 670 грн. 93 коп. - інфляційних втрат, 725 грн. 31 коп. - 3% річних.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Восток-20" (50075, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Постишева, 31-А; ідентифікаційний код 21930482) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, буд. 7; код ЄДРПОУ 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, призначення платежу "Судовий збір, код 03499891, Пункт 2.1") 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко