Ухвала

від 04.02.2015 по справі 809/19/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 876/4027/14

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Савицької Н.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Джоголик Ю.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській обл. на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014р. в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства фірма «Теплодар» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській обл. про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

02.01.2014р. позивач Приватне підприємство фірма /ППФ/ «Теплодар» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати винесене відповідачем Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією /ОДПІ/ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській обл. податкове повідомлення-рішення № 0000452201 від 11.12.2013р. (а.с.5-12).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Коломийської ОДПІ № 0000452201 від 11.12.2013р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 172 грн. 06 коп. сплаченого судового збору (а.с.106-111).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач Коломийська ОДПІ, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (а.с.115-123).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою виявлено здійснення позивачем безтоварних операцій з контрагентом ТзОВ «Голдлайн»; вказаний висновок ґрунтується на допущених недоліках під час оформлення первинних документів, неможливості проведення перевірки зазначеного контрагента через його відсутність за юридичною адресою, ненадання позивачем доказів транспортування придбаних товарів.

Оскільки реальність вчинення господарських операцій між ППФ «Теплодар» та ТзОВ «Голдлайн» є відсутньою, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, тому у позивача не було правових підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 Податкового кодексу /ПК/ України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 19.11.2013р.-25.11.2013р. відповідачем Коломийською ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ППФ «Теплодар» з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Голдлайн», їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2013 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 839/09-07-22-01/32699570 від 02.12.2013р. (а.с.14-22).

Проведеною перевіркою встановлено, що в порушення вимог п.198.6 ст.198, п.201.11 ст.201 ПК України позивачем завищено суму податкового кредиту за березень 2013 року в сумі 9374 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000452201 від 11.12.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ у загальному розмірі 14061 грн., з яких 9374 грн. за основним платежем та 4687 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.13).

Підставою для винесення спірних рішень щодо збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ є висновки податкового органу про те, що господарські операції позивача не підтверджуються, оскільки проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагента ТзОВ «Голдлайн», слід вважати недостовірними.

Таким чином, розглядувані господарські операції фактично були спрямовані на отримання податкової вигоди, а відтак останні слід вважати безтоварними.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факти реального виконання господарських операцій з контрагентом ТзОВ «Голдлайн» підтверджуються належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкова накладна, яка засвідчує факт поставки товарів, також є належно оформленою, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, при цьому незначні недоліки, допущені під час її складання, не позбавляють юридичної сили останню.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між позивачем (покупець) та ТзOB «Голдлайн» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 04.03.2013р., відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати належний йому товар згідно видаткової накладної у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього (а.с.23).

Отримання товару - переносного газоаналізатору ОКСИ 5М-5Н та газозбірного пристрою довжиною 1500 мм - за вказаним договором підтверджуються рахунком-фактурою (а.с.26), накладною № 30455 від 04.03.2013р. на суму 56243 грн. (в тому числі ПДВ 9373 грн. 83 коп.) (а.с.24), податковою накладною № 38 від 04.03.2013р. на суму 56243 грн. (в тому числі ПДВ 9373 грн. 83 коп.) (а.с.25).

Оплата придбаного товару проведена позивачем шляхом банківського переказу коштів на банківський рахунок контрагента, що засвідчується наявними платіжними дорученнями та банківськими виписками (а.с.27-31).

Покликання податкового органу на недоліки, які були допущені під час складання первинних документів, слід вважати помилковими, оскільки відсутність зазначення особи, яка підписала видаткову накладну, не спростовує факту поставки (передачі) товару, при цьому наслідки ст.201 ПК України на оформлення видаткових накладних не поширюються.

Також помилка у номенклатурі товарів, яка допущена в податковій накладній № 38 від 04.03.2013р., не призвела до зміни ціни товару, а відтак й суми ПДВ.

Недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені податковим органом в результаті перевірки позивача, зокрема, помилка у номенклатурі товарів, не робили накладну недійсною, не свідчили про її неналежність та недопустимість як доказу.

Ця накладна могла бути підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів згідно з вимогами КАС України, про можливість ідентифікації контрагента позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати ПДВ та його сум.

Окрім цього, допущені помилки не можна вважати суттєвими недоліками з точки зору повноти та достовірності відтворення змісту операції з поставки, а тому вказана обставина не повинна мати наслідком виключення її з кола доказів, які підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту.

Таку ж правову позицію щодо впливу недоліків у оформленні податкової накладної на її юридичне значення висловив і Верховний Суд України в постанові від 06.12.2005р. у справі за позовом Приватного підприємства «Стальконвест» до ДПІ у м.Ужгороді про визнання недійсним рішення.

Також придбаний позивачем товар складається з двох одиниць: переносного газоаналізатора ОКСИ 5М-5Н та газозабірного пристрою довжиною 1500 мм, при цьому останній є складовою частиною переносного газоаналізатора ОКСИ 5М-5Н та не може самостійно експлуатуватися без нього.

У частині покликань відповідача на висновки Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській обл., які викладені в Акті від 23.08.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Голдлайн» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.02.2013р. по 31.07.2013р.» (а.с.72-81), суд першої інстанції вірно виходив з того, що незнаходження контрагента позивача на момент перевірки - 23.08.2013р. - за місцем реєстрації, а відтак невстановлення наявності первинних документів за відповідною адресою, не є доказом, на підставі якого можна дійти беззаперечних висновків про безтоварність господарських операцій, що мали місце в період з 04.03.2013р. по 22.08.2013р.

Вказані обставини можна розглядати виключно в сукупності з іншими належними доказами, які б свідчили про притягнення посадових осіб контрагента позивача до кримінальної відповідальності, підтверджували неможливість реального здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, відсутністю управлінського та технічного персоналу та відсутності самого економічного змісту такої господарської операції.

Між тим, з вказаного Акту Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській обл. встановлено, що на ТзОВ «Голдлайн» в І та II кварталі 2013 року працювало 6 осіб (а.с.76).

Крім цього, встановлені відхилення при співставленні податкового кредиту в розрізі контрагентів за лютий-липень 2013 року стосуються інших контрагентів, з якими ТзОВ «Голдлайн» мав взаємовідносини, а не безпосередньо позивача (а.с.76, 77).

Сам факт відсутності контрагента позивача за місцем реєстрації не є підставою для донарахування грошових зобов'язань безпосередньо позивачу, а відтак вказана обставина не може безпосередньо впливати на правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з ПДВ.

Відсутність у позивача квитанції про отримання товару поштовим переказом також не може слугувати підтвердженням безтоварності операції, оскільки документ, визначений відповідачем не відноситься до первинних документів та зберігання такого чинним законодавством не вимагається. Натомість, представлена під час судового розгляду довідка ТзОВ «Нова пошта» підтверджує факт надання послуг цією організацією на користь позивача впродовж 2013 року (а.с.100).

Реальність отримання позивачем придбаного товару додатково підтверджується свідоцтвом про проходження державної метрологічної атестації №08/0158 від 31.03.2013р. та інструкцією до експлуатації із серійним номером та датою упаковки товару (а.с.47-51).

Вказаний товар був відображений позивачем у фінансовому звіті за перше півріччя та за 2013 рік, водночас відповідачем не підтверджено жодними доказами ймовірність отримання позивачем аналогічного товару за спірний період від інших постачальників.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договору, видаткової та податкової накладних тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи містять інформацію щодо змісту проведеної господарської операції купівлі-продажу у рамках названого договору, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Окрім цього, можливі фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ППФ «Теплодар» - права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Таким чином, заявлений позов підлягає до задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірне повідомлення-рішення Коломийської ОДПІ № 0000452201 від 11.12.2013р. належить визнати протиправним і скасувати.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішення податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській обл. на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014р. в адміністративній справі № 809/19/14 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

Н.В.Савицька