Рішення

від 05.02.2015 по справі 914/4577/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2015 р. Справа № 914/4577/14

За позовом: Дочірнього підприємства "Моноліт", м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача: Приватного підприємства "Гарантбуд 2012", м. Трускавець, Львівська область

про: стягнення 10 198,45грн.

Суддя Ділай У.І.

За участю представників:

Від позивача: Гречаник Л.І. - представник ( довіреність №3 від 16.01.2015р.);

Від відповідача: не з'явився

Права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Дочірнього підприємства "Моноліт", м. Дрогобич, Львівська область до відповідача: Приватного підприємства "Гарантбуд 2012", м. Трускавець, Львівська область про стягнення 10 198,45грн., з яких 6 310,20грн. - основний борг, 692,91грн. 24% річних, 737,33грн. - пеня, 504,81грн. - інфляційні втрати, 126,20 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2014р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 20.01.2015р.

Ухвалою суду від 20.01.2015р. розгляд справи відкладено на 05.02.2015р., з підстав зазначених в ухвалі.

Представник позивача в судовому засіданні 05.02.2015р. надав для огляду судом оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи й подав клопотання №16 від 04.02.2015р. (вх. №507/15 від 05.02.2015р.), в якому зазначено, що відповідачем сплачено 26.12.2014р. платіжним дорученням №222 на користь позивача 500,00грн., а також 30.12.2014р. платіжним дорученням №186 на користь позивача 500,00грн.

Відповідач в судове засідання 05.02.2015р. повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Поштовий конверт з ухвалою суду від 26.12.2014р. направлений відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві повернутий поштовим відділенням із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, відповідач вважається повідомленими про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду справи судом встановлено наступне.

02.01.2014р. між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки № 2, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язувався на умовах та в порядку визначених цим договором передавати у власність товар, а відповідач зобов'язується на умовах та в порядку визначених цим договором, приймати названий товар і оплачувати його.

Згідно із п. 4.1 договору, відповідач оплачує поставлений позивачем товар, що є предметом поставки за цим договором за ціною, передбаченою у накладній, яка додається до цього договору.

У п. 5.1. договору сторони узгодили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 14 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача або готівкою через касу підприємства.

На виконання умов Договору поставки № 2 від 02.01.2014р. позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № 0001702 від 26.06.2014р. та довіреністю №47 від 17.06.2014р. на загальну суму 7659,90 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач частково розрахувався з позивачем, неоплаченою залишилась заборгованість у розмірі 6310,20грн.

В порядку досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію №98 від 07.11.2014р., яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Спір виник внаслідок того, що відповідач так і не виконав договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості товару, ДП "Моноліт" звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 6310,20грн. основного боргу.

Крім того, позивач згідно умов п. 7.3 договору поставки № 2 від 02.01.2014р. нарахував відповідачу 737,33грн. пені, п. 7.4 договору - 126,20 грн. штрафу, п. 7.4 договору - 692,91грн. 24% річних та відповідно до положень ст. 625 ЦК України 504,81грн. інфляційних втрат.

Після порушення господарським судом Львівської області провадження у справі, відповідач частково сплатив позивачу заборгованість у розмірі 1000,00грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки № 2 від 02.01.2014р., у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за Договором поставки № 2 від 02.01.2014р. виконав повністю, відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем до подання позовної заяви до господарського суду Львівської області становила 6310,20грн. Після порушення провадження у справі відповідач сплати в позивачу 1000,00грн. За таких обставин, суд прийшов до висновку припинити провадження в частині стягнення 1000,00грн. основної суми боргу у зв'язку із відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог.

Отже, відповідач своїх зобов'язань за Договором не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 2 від 02.01.2014р. Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 737,33грн. пені суд зазначає наступне.

У п. 7.3 договору поставки № 2 від 02.01.2014р. сторони узгодили, що за несвоєчасну оплату товару відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, щ одіяла в період за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3. договору поставки № 2 від 02.01.2014р. та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу в розмірі 737,33грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 504,81грн.інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивач просить правомірно стягнути з відповідача 504,81грн. інфляційних втрат.

Щодо позовної вимоги про стягнення 126,20 грн. 2% штрафу від простроченої суми суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Відповідно до умов п. 7.4 договору сторони узгодили, якщо прострочення платежу склало більше 30 календарних днів від терміну оплати, відповідач сплачує неустойку у розмірі 2% від суми недоїмки.

У випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, штраф є формою неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видом штрафної санкції.

Оскільки, п. 7.4 договору сторонами узгоджено умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу), суд прийшов до висновку задоволити вимогу позивача про стягнення з відповідача 126,20 грн. штрафу.

Щодо позовної вимоги про стягнення 692,91грн. - 24% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до умов п. 6.2 договору, за прострочення в оплаті продукції відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму боргу у рахуванням, зокрема, 24% річних від простроченої суми.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Виходячи із положень вказаної статті, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відтак, перевіривши поданий позивачем розрахунок 24% річних за прострочення виконання, суд прийшов до висновку задоволити вимогу позивача та стягнути з відповідача 692,91грн. 24 % річних за період з 11.07.2014р. по 24.12.2014р.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням часткової сплати відповідачем суми боргу в розмірі 1000,00грн.

Судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України, ст. ст. 174, 193, 265 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82-84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Гарантбуд 2012" (82200, Львівська область, м. Трускавець, вул. Мазепи, 2, ідентифікаційний код 38056699) на користь Дочірнього підприємства "Моноліт" (80100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Гайдацька, 7/1, ідентифікаційний код 22354141) 5 310,20грн. основного боргу, 692,91грн. 24% річних, 737,33грн. пені, 504,81грн. інфляційних втрат, 126,20 грн. штрафу та 1 827,00 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог провадження припинити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.02.2015р.

Суддя Ділай У.І.