Рішення

від 09.02.2015 по справі 920/2029/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.02.2015 Справа № 920/2029/14 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/2029/14

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіашторм», м. Чернігів,

до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми,

про стягнення 100377,44 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Сафронова М.А. за довіреністю № 18-49/1208 від 28.12.2013 року.

В судовому засіданні, розпочатому 26.01.2015 року о 10 год. 30 хв., відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 10 год. 30 хв. 09.02.2015 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором поставки № ДгМЕ-В000600 від 23.04.2013 року в сумі 81048,00 грн., пеню в сумі 2828,91 грн., 3 % річних в сумі 3010,99 грн., інфляційні втрати в сумі 13489,54 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 18-7/2407 від 26.12.2014 року просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, оскільки вважає, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами факту направлення на адресу відповідача вимоги про сплати боргу, а тому строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару за накладною № РНкМЕ-04453 від 05.06.2013 року почав спливати з дати звернення позивача з даним позовом до суду. Ця позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивач здійснив постачання товару попри відсутність авансу відповідача, а відтак (на думку відповідача) позивач в односторонньому порядку змінив умови договору, що дає підстави відповідачеві вважати невстановленим строк виконання зобов'язання з оплати отриманого товару.

Також представник відповідача у поданому ним відзиві на позов просить суд припинити провадження у справі стосовно стягнення основного боргу в сумі 15000,00 грн., у зв'язку зі сплатою цієї частини боргу відповідно до платіжного доручення № 14304 від 01.12.2014 року.

Відповідно до письмових пояснень б/н від 22.01.2015 року (вх. № 738 від 22.01.2015) позивач підтримує заявлені ним позовні вимоги та зазначає, що ним виконано умови укладеного між сторонами договору в повному обсязі, відповідач отримав товар без будь-яких заперечень, а отже враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Також позивач звертає увагу суду на відсутність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних, а стосовно твердження представника відповідача щодо припинення провадження у справі в частині основного боргу у сумі 15000,00 грн., у зв'язку зі сплатою цієї частини боргу, позивач зазначає, що оскільки відповідачем сплачено зазначену частину боргу до порушення провадження у справі, то в цій частині позовних вимог слід відмовити.

09.02.2015 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № ДгМЕ-В000600 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачеві (покупцеві) комп'ютерну техніку, матеріали, обладнання, передбачені даним договором, а відповідач зобов'язався прийняти й вчасно оплатити вартість товару на умовах та у строки, що визначені даним договором.

Поставка товару відповідачеві здійснюється позивачем протягом 60-ти робочих днів від дня надходження на поточний рахунок позивача суми авансу, передбаченого пунктом 2.3.1 договору. Датою поставки є дата підписання сторонами відповідних документів (накладних) про прийом-передачу товару (пункти 3.1, 3.5 договору).

Відповідно до пункту 3.2 договору, товар поставляється на умовах DDP-склад покупця («ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року) до місця призначення, вказаного в замовленні.

Пунктом 2.3 договору визначено, що покупець здійснює оплату загальної вартості товару, зазначеної у додатку № 1 до даного договору, в наступному порядку:

- аванс в розмірі 30 % від загальної вартості товару, що складає 57362,56 грн. сплачується відповідачем протягом 5-ти банківських днів з дня підписання сторонами даного договору (пункт 2.3.1 договору);

- остаточна оплата вартості товару у розмірі 133845,98 грн. здійснюється відповідачем протягом 15-ти банківських днів з дати підписання сторонами документів про прийом-передачу товару (пункт 2.3.2 договору).

Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 договору, даний договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання ними взятих на себе зобов'язань за цим договором, але не пізніше 31.12.2013 року.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 8.3 договору).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним виконано свої зобов'язання за договором поставки в повному обсязі, а саме на підставі видаткових накладних № РНкМЕ-04453 від 15.07.2013 року та № РНкМЕ-06726 від 15.10.2013 року поставив відповідачеві товар на загальну суму 188595,00 грн., проте відповідач не розрахувався за надані позивачем послуги в повному обсязі, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 81048,00 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач до звернення позивача з позовом до суду (позивач надіслав позов до суду 04.12.2014 року), проте з порушенням терміну розрахунків, визначених укладеним між сторонами договором, відповідно до платіжного доручення № 14304 від 01.12.2014 року (а.с. 48) перерахував позивачеві грошові кошти в розмірі 15000,00 грн., як оплату за товар по договору № ДгМЕ-В000600 від 23.04.2013 року відповідно до рахунку № СчтМЕ-039259 від 05.06.2013 року.

Таким чином, станом на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 66048,00 грн.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ним не здійснено авансовий платіж у розмірі 30 % у відповідності до пункту 2.3.1 договору, однак позивач попри відсутність авансового платежу здійснив поставку товару, чим змінив умови договору в односторонньому порядку всупереч вимогам статті 651 Цивільного кодексу України, а відтак позивачем змінено умови виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Таке твердження відповідача суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Поставка товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець скористався своїм правом у зустрічному зобов'язанні.

Наведеної практики дотримується Верховний Суд України у постанові № 904/4451/13 від 21.10.2014 року.

Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт поставки позивачем товару відповідачеві на загальну суму 188595,00 грн. підтверджується видатковими накладними: № РНкМЕ-04453 від 15.07.2013 року, № РНкМЕ-06726 від 15.10.2013 року, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 0-24 від 10.07.2013 року та № 0-50 від 15.10.2013 року, копії яких долучено судом до матеріалів справи. Зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну та підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, покупець (відповідач) зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 122547,00 грн., заборгувавши позивачеві 66048,00 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в розмірі 66048,00 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, а в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 15000,00 грн. суд відмовляє, у зв'язку зі сплатою відповідачем цієї частини боргу до звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до пункту 5.3 договору, у випадку затримки з вини відповідача строків оплати товару, відповідач виплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, але не більше ніж 5 % від суми простроченого платежу.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 цього ж Кодексу встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Строк в межах якого нараховуються штрафні санкції встановлено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а саме, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума пені становить 2828,91 грн. за період з 24.10.2013 року по 29.01.2014 року.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору, пеня нарахована з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 2828,91 грн. за період з 24.10.2013 року по 29.01.2014 року є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 549-552 Цивільного Кодексу України.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 3010,99 грн. за період з 30.07.2013 року по 24.10.2014 року та інфляційні втрати в розмірі 13489,54 грн. за період з 01.08.2013 року по 30.09.2014 року, в обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок річних та інфляційних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 3010,99 грн. за період з 30.07.2013 року по 24.10.2014 року та інфляційні втрати в розмірі 13489,54 грн. за період з 01.08.2013 року по 30.09.2014 року є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: в сумі 1687,54 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, Ідентифікаційний номер 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіашторм» (14017, м. Чернігів, вул. Любецька, буд. 2, к. 22, Ідентифікаційний код 30380520) заборгованість в розмірі 66048,00 грн., пеню в розмірі 2828,91 грн., 3 % річних в розмірі 3010,99 грн., інфляційні втрати в розмірі 13489,54 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1687,54 грн.

3. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 15000,00 грн. основного боргу - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.02.2015 року.

Суддя П.І. Левченко