Рішення

від 23.01.2015 по справі 921/1372/14-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2015 р.Справа № 921/1372/14-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Корпорації "Укртрансжилбуд", вул. Незалежності, 65/4, м. Івано-Франківськ, 76001

до Спільного малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Залозецький цегельний завод", вул. Набережна, 65, смт. Залізці, Зборівський район, Тернопільська область, 47234

про стягнення заборгованості в сумі 20 057,74 грн.

за участю представника позивача: Косар М.Є., договір про надання правових послуг від 10.12.14р.

Учаснику судового процесу роз'яснено її процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Технічна фіксація (звукозапис) не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання представника позивача.

Суть справи: За результатами розгляду заявленого корпорацією "Укртрансжилбуд" позову до Спільного малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Залозецький цегельний завод" про стягнення заборгованості в сумі 20 057,74 грн. господарський суд Тернопільської області визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви та, як наслідок, відповідною ухвалою порушив провадження у справі та призначив її до розгляду.

До початку розгляду спору по суті, позивач звернувся до суду із заявою № 12/01/15 від 12.01.2015р., якою просить збільшити заявлену до стягнення суму до 24 743 грн.

Зважаючи, що така подана в порядку ст.22 ГПК України та не суперечить чинному процесуальному законодавству, заява про збільшення позовних вимог приймається судом, відтак справа розглядається з урахуванням заявлених у ній вимог.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, підтримані в судових засіданнях уповноваженим представником, корпорація посилається на прийняте 05.09.2012р. господарським судом Тернопільської області рішення у справі № 1/48/5022-561/2012, яким на її користь присуджено до стягнення з спільного малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Залозецький цегельний завод" 75 650 грн. заборгованості (попередньої оплати). Однак, зважаючи, що вказані грошові кошти ним фактично не отримано, просить стягнути з боржника, нараховані на підставі ст.625 ЦК України, три відсотки річних та інфляційні втрати в судовому порядку.

У процесі вирішення спору розгляд справи відкладався, з викладених в ухвалі від 24.12.2014р. підстав. Втім, відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин не явки суду не повідомив, відзиву на позов не надав. При цьому, про час, дату та місце справи підприємство повідомлялось в порядку ст.ст. 64, 87 ГПК України та п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Зокрема, ухвали суду від 08.12.2014р. та 24.12.2014р. ним отримані 12.12.2014р. та 30.12.2014р. відповідно, що підтверджено повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться у матеріалах справи.

Згідно із п.3.9.2 зазначеної вище постанови Пленуму ВГСУ, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, зважаючи що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, справа розглядається за правилами ст.75 ГПК України, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши представлені докази в їх сукупності та дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та п. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зокрема, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 1 статті 174 ГК України.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи рішення господарського суду Тернопільської області № 1/48/5022-561/2012 від 05.09.2012р. на підставі усної домовленості, корпорацією "Укртрансжилбуд", згідно платіжних доручень № 588 від 14.11.2011р. та № 602 від 18.11.2011р. було перераховано на рахунок спільного малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Залозецький цегельний завод" 75 650 грн. в якості оплати вартості цегли керамічної М100 в кількості 100 000 штук та послуг перевезення.

Зважаючи на невиконання підприємством взятих не себе зобов'язань та відсутність доказів повернення сплачених замовником коштів, заявлені вимоги позивача задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача спірну суму коштів.

За вказівкою ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Із матеріалів справи слідує, що вказаний судовий акт у встановленому процесуальним законодавством порядку набрав законної сили 18.09.2012р., у зв'язку з чим, на його примусове виконання, у відповідності ст.ст. 116, 117 ГПК України та з врахуванням ухвали суду від 18.09.2012р., видано відповідний наказ.

Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічні за змістом норми закріплені у ст.124 Конституції України.

За приписами статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, наявну суму боргу по спірних правовідносинах боржником в добровільному порядку не погашено, у зв'язку з чим на підставі заяви стягувача від 27.09.2012р., заступником начальника відділу ДВС Зборівського РУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 34528055 з виконання наказу № 1/48/5022-561/2012 від 18.09.2012р.

В ході проведення виконавчих дій, постановою начальника управління ДВС ГУЮ у Тернопільській області від 03.01.2013р. зведене виконавче провадження № 33242112 від 02.03.2012р., яке включає ВП № 34528055 передано на виконання до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Тернопільській області та станом на час розгляду справи в суді не завершене, а відтак прийняте у справі № 1/48/5022-561/2012 судове рішення залишається не виконаним.

З наведеного суд констатує, що після прийняття судового рішення про стягнення з господарюючого суб'єкта відповідних сум, його грошове зобов'язання перед контрагентом не припинилось, оскільки кредитор грошові кошти не отримав.

За правилами, що викладені у п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеної правової норми та з урахуванням уточнення позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 05.09.2012р. по 31.12.2014р. 3% річних за користування коштами в сумі 5 270,70 грн. та 19 472,30 грн. втрат від інфляційних процесів.

У п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається таке. Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача "перерахунок" розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

При таких обставинах, за наслідками проведеного перерахунку, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього, мало місце невиконання такого зобов'язання, до стягнення із господарюючого суб'єкта підлягає 3% річних за користування коштами в сумі 5 270,70 грн. та 19 442,05 грн. інфляційних. Нарахування решти сум позову проведено безпідставно, а відтак у їх стягненні слід відмовити.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, при винесенні рішення судом вирішується питання щодо розподілу судових витрат.

Так, корпорація просить стягнути з товариства витрати на послуги адвоката в сумі 2 500 грн. та витрати понесені з наданням аудиторського висновку у розмірі 400 грн.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності, покладення на сторони у справі як судових витрат можливе тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Водночас, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові та за наявності документального їх підтвердження. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013 та постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

В якості документального підтвердження вартості послуг адвоката, позивачем надано договір про надання правових послуг від 10.12.2014р., квитанцію про сплату гонорару № 000368 від 10.12.2014р. та ордер серії ІФ № 00056 від 10.12.2014р.

В той же час, суд враховує, що розмір відшкодування сплачених коштів, пов'язаних з наданням адвокатських послуг не повинен бути неспіврозмірним із ціною позову, тобто явно завищеним. Таким чином, з урахуванням обставин справи та приймаючи до уваги розумну необхідність судових витрат щодо її правового супроводу, суд вважає за можливе обмежити заявлену позивачем до стягнення суму та відшкодувати останньому за рахунок відповідача 1 235 грн.

Поряд з цим, заявлену суб'єктом господарювання вимогу про відшкодування, сплачених згідно квитанції №229 від 03.11.2014р. коштів, у зв'язку із проведенням незалежною аудиторською фірмою "Аудит-сервіс ІНК" арифметичних обчислень штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованою, оскільки, даний вид досліджень не потребує спеціальних знань та міг бути здійснений позивачем самостійно.

Водночас суд констатує, що часткове задоволення вимог про розподіл судових витрат, не є підставою для часткового задоволення позову, оскільки судові витрати регулюються окремим розділом ГПК України і не відносяться до предмету спору та ціни позову. Аналогічна правова позиція з даного приводу викладена Вищим господарським судом України у постанові від 19.11.2013 року у справі №910/10172/13 ( копія у справі).

У відповідності до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Спільного малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Залозецький цегельний завод", вул. Набережна, 65, смт. Залізці, Зборівський район, Тернопільська область, 47234 (ідент. код 21138458) на користь Корпорації "Укртрансжилбуд", вул. Незалежності, 65/4, м. Івано-Франківськ, 76001 (ідент. код 32776178) 5 270 (п'ять тисяч двісті сімдесят) грн. 70 коп. річних, 19 442 (дев'ятнадцять тисяч чотириста сорок дві) грн. 05 коп. втрат від інфляційних процесів, 1 235 (одну тисячу двісті тридцять п'ять) грн. витрат на послуги адвоката та 1 824 (одну тисячу вісімсот двадцять чотири) грн. 80 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

складено 30.01.2015р.