Постанова

від 18.12.2006 по справі 15/163-2905

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/163-2905

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

18.12.06                                                                                           Справа  № 15/163-2905

Львівський апеляційний господарський суд в складі

колегії головуючого – судді                                                Дух Я.В.

суддів:                                                                                     Краєвської М.В.

                                                                                    Скрутовського П.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області, м. Тернопіль

на рішення              Господарського суду Тернопільської області

від                             18.08.2006 р.

у справі                    № 15/163-2905

за позовом           Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області, м. Тернопіль,

до відповідача        Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Центр», м. Тернопіль

про                            стягнення 1 238,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевченко В.М. –юрисконсульт, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача: Мельник Ю.О.  –директор.

ВСТАНОВИВ:

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки, передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України.

Розгляд справи відкладався з причин, зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р. та від 07.12.2006 р.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 р. у склад колегії суддів замість судді Зданкевича З.І. введено суддю Скрутовського П.Д.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 18.08.2006 р., у справі № 15/163-2905 (суддя Бучинська Г.Б.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області, м. Тернопіль до Товариства з обмеженою відповідальністю “Охорона-Центр”, м. Тернопіль про стягнення 1238,00 грн. вартості частини майна товариства, що пропорційна частці (25%) Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області у статутному фонді.

Не погоджуючись із таким рішенням місцевого господарського суду, Відділ Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області (позивач у справі) –надалі скаржник, подав апеляційну скаргу № 1250 від 30.08.2006 р., в якій просить його скасувати у повному обсязі у зв'язку з неналежною правовою оцінкою зібраним по справі доказам та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема в апеляційній скарзі Відділ Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області покликається на те, що суд першої інстанції допустив порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України щодо основних принципів оцінки доказів, а також ст. 41 ГПК України та ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»щодо призначення експертизи, проведення якої у випадку виходу учасника зі складу господарського товариства з державною часткою є обов'язковим.

ТзОВ “Охорона-Центр” у відзиві  № 14 від 01.11.2006 на апеляційну скаргур. просить у задоволенні апеляційної скарги ВДСО при УМВС України в Тернопільській області відмовити за її безпідставністю, зокрема зазначає, що клопотання про призначення експертизи позивачем у судовому засіданні не подавалось та  не вказувалося, які питання необхідно роз'яснити, яку експертизу необхідно проводити, яка це експертиза і за якими критеріями вона повинна проводитись. Відповідач також зазначає про те, що по бухгалтерських документах неможливо оцінити майно станом на 10.05.2005 р. (момент державної реєстрації виходу позивача зі складу учасників Товариства), а станом на 01.05.2005 р. залишкова вартість основних засобів ТзОВ “Охорона-Центр” становила 951,26 грн., тобто частка позивача у статутному фонді Товариства у розмірі 25 % становила 237,82 грн., проте, будучи учасником товариства, позивач не виконав своїх зобов'язань передбачених  установчими документами і вніс внесок у статутний фонд товариства не у повному розмірі - 4125,00 грн., а лише у розмірі 1238,00 грн., що становить 30% від повного вкладу, і тому позивач може претендувати на повернення лише 30% від 237,82грн., що становить 71,35 грн.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу і відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними у справі матеріалами, відповідно до установчого договору від 15.10.2002 р., що зареєстрований Управлінням у справах торгівлі, побуту та реєстрації Тернопільської міської ради за № 26197425ю0020218 22.10.2002 р., створено Товариство з обмеженою відповідальністю “Охорона-Центр” зі статутним фондом 16500,00 грн. (а.с.6-8).

Відповідно до п. 12 даного Установчого договору, внесок Відділу Державної служби охорони при УМВС України у Тернопільській області у статутному капіталі ТзОВ “Охорона-Центр” складає 4125,00 грн., що становить 25 % Статутного капіталу Товариства.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно платіжного доручення №3010 від 16.10.2002 р. (а.с.16) позивачем внесено у статутний капітал ТзОВ “Охорона-Центр” 1238,00 грн., що становить 30,01% від частки ВДСО при УМВС України у Тернопільській області у статутному фонді Товариства, яка підлягала внесенню.

08.04.2005 р. ВДСО при УМВС України у Тернопільській області на розгляд загальних зборів учасників ТзОВ «Охорона-Центр»подано заяву про вихід ВДСО при УМВС України у Тернопільській області зі складу учасників ТзОВ “Охорона-Центр” (а.с.9) з подальшою оплатою вартості частки позивача у майні Товариства у відповідності до вимог ст. 148 ЦК Україн та ст. 54 Закону України «Про господарські товариства».

На загальних зборах учасників ТзОВ «Охорона-Центр», що відбувалися 08.04.2005 р. (а.с.11), вирішено задовольнити заяву ВДСО при УМВС України у Тернопільській області про вихід зі складу учасників ТзОВ “Охорона-Центр”.

10.05.2005 р. державним реєстратором Виконавчого комітету Тернопільської міської ради проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТзОВ “Охорона-Центр” і відповідно зареєстрований факт виходу ВДСО при УМВС України у Тернопільській області зі складу учасників Товариства.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних  прав і охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується  з повноваженням суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України “Про господарські суди”.

Позивач в липні 2006 року звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з ТзОВ  “Охорона-Центр” 1 238,00 грн. вартості частини майна товариства, яка пропорційна частці (25%) Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області у статутному фонді, виходячи з того, що станом на 01.04.2005р. залишкова вартість основних засобів ТзОВ  “Охорона-Центр” становила 963,00 грн.

Статтею 50 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Статтею 51 вказаного Закону передбачено, що установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Порядок оплати вартості майна при виході учасника з ТзОВ встановлено статтею 54 вказаного вище Закону. Стосовно порядку визначення вартості частини майна, яка належна до виплати учаснику, який виходить з товариства, та статтями 55 та 56 зазначеного вище Закону встановлено порядок оплати вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю та порядок розрахунків із правонаступниками учасника.

Крім того, розрахунки товариства з його учасниками проводяться відповідно до вимог законодавства, що встановлює та регулює порядок бухгалтерського обліку господарських операцій суб'єктів господарювання, в тому числі і розрахунки товариства з його учасниками, які виключені (вийшли) із складу учасників товариства.

Зокрема згідно ч. 2 ст. 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Також стаття 54 Закону України “Про господарські товариства”  визначає, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді.

Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Аналогічне положення міститься у п. 20 Установчого договору ТзОВ  “Охорона-Центр” від 15.10.2002 р. (а.с.7).

Стаття 12 вказаного Закону визначає, що належить до майна товариства, власником якого є це товариство.

Так, товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

При цьому стосовно порядку оцінки вкладів засновників господарського товариства Закон України “Про господарські товариства” у частині другій статті 13 передбачає, що вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Частиною другою статті 4 Закону України “Про господарські товариства” передбачено, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відповідно до статті 51 цього Закону установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Інформація про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства міститься у фінансовій звітності товариства за 2005 рік(а.с. 12-15).

Визначення вартості майна товариства можливе і шляхом проведення його оцінки. Відповідно до статті 3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” оцінка майна, майнових прав —це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 7 цього Закону визначено випадки проведення оцінки майна.

Так, оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї із сторін угоди та за згодою сторін. Законом передбачено випадки, в яких проведення оцінки майна є обов'язковим, і серед них не передбачено проведення оцінки майна у разі виходу учасника з товариства з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, при виплаті вартості частини майна товариства учаснику, який виходить з товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційної його частці у статутному фонді,  оцінка вартості майна товариства відбувається за результатами звіту за рік, в якому він (учасник) вийшов з товариства. При цьому врахуванню підлягає відображене в балансі товариства майно, так як відповідно до частини 1статті 10 Закону України від 27.03.91 р. N 887-XII “Про підприємства в Україні”, що діяв на момент створення товариства, майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Також статтею 202 ЦК України встановлено визначення правочину, згідно з яким правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 210 цього ж Кодексу встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Оскільки, відповідно до статті 6 вказаного вище Закону України “Про господарські товариства”, товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, а статтею 7 визначено, зокрема, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства, а отже зміни до установчих документів набувають чинності з дати їх реєстрації.

Тобто днем виходу учасника з товариства є день державної реєстрації відповідних змін до установчих документів товариства, в даному випадку 10.05.2005 року.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовом, позивач в обгрунтування розміру стягуваної суми посилався на залишкову балансову вартість основних засобів станом на 01.04.2005р.

Проте, як зазначено вище, соновні засоби не можуть вважатися тим майном підприємства, з розархунку вартості якого слід дійти висновку про розмір частки в майні підприємства при виході учасника з товарисва, оскільки таким майном, як зазначено вище, є всі активи та пасиви підприємства.

Також не можуть братися і до уваги при розрахунку частки вартості у майні учасника при його виході з товариства фінансові результати за перший квартал року, в якому такий учасник виходить з товариства, оскільки, як встанволено ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”, такий розрахунок проводиться за підсумками фінансового року, який в даному випадку співпадає з календарним роком, тобто станом на 01.01.2006р.

У статті 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі.

Позивач має добросовісно, відповідно до вимог статті 22 ГПК України, користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обґрунтування своїх вимог. Відповідно до вимог статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 34 цього Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту зазначених вище норм матеріалаьного права, які регулюють порядок виходу учасника з товариства та виплату йому частки вартості в майні такого товариства, стоорни не позбавлені права самостійно визначити розмір такої частки виходячи з даних фінансової звітності за поточний рік, а у випадку виникнення розбіжностей провести незалежну експертну оцінку або аудиторський висновок, що дало б можливість господарському суду оцінити такі докази в їх сукупності та дати відповідну оцінку при наявності спору з цього.

Однак належних та беззаперечних доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано не було як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, з огляду на що попередня судова інстанція правомірно відмовила у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на підставі встановлених фактичних обставин та наявних у справі матеріалів, судом першої інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та як наслідок обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків місцевого господарського суду за результатами розгляду даної справи.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а  рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.08.2006 р. у справі №15/163-2905 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести на скаржника.

          Керуючись ст. 99, 101-105  Господарського процесуального кодексу України,-

Львівський апеляційний господарський суд  ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.08.2006 р. у справі №15/163-2905 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести на ВДСО при УМВС України в Тернопільській області

3.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Справу № 15/163-2905 повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя                                                              Дух Я.В.

Суддя                                                                                             Краєвська М.В.

          Суддя                                                                                    Скрутовський П.Д.