Постанова

від 25.01.2007 по справі 4/1378-27/188

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/1378-27/188

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

25.01.07                                                                                           Справа  № 4/1378-27/188

25 січня 2007 року                                                                                 справа №4/1378-27/188

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді                                                                                     Дух Я.В.

суддів:                                                                                                                   Краєвська М.В.

                                                                                                    Кузь В.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Бізнес центр «Підзамче», м. Львів

на рішення               Господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року

у справі              № 4/1378-27/188

за позовом:               Товариства з обмеженою відповідальністю «Рест-компані», м. Київ

до відповідача: Закритого акціонерного товариства «Бізнес-центр «Підзамче», м. Львів

про                       стягнення 4522,93 грн.

за участю представників:

від Позивача: не з'явився;

від Відповідача: Кобко Т.В –представник, довіреність в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст.22, 28 ГПК України.

Позивач своїм конституційним правом на захист не скористався, явки свого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином і своєчасно був повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

Причини відкладення розгляду справи викладено в Ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 року та від 14.12.2006 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.08.2006р. у справі № 4/1378-27/188 задоволено позовні вимоги ТзОВ «Рест-компані», м. Київ та стягнуто з ЗАТ «Бізнес- центр «Підзамче» - 4500,00 грн. основного боргу, 22,93 грн. –3% річних, 102,00 грн державного мита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.            

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче»(відповідач у справі) - надалі скаржник, подало апеляційну скаргу та пояснення до апеляційної скарги, в яких вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, виходячи з наступного:

- рішення місцевого господарського суду прийнято за відсутності представників скаржника, чим останнього було позбавлено гарантованого права на захист і порушено норми ст. 77 ГПК України;

- як видно з матеріалів справи, що і підтверджується самим позивачем, договір №39-юр/04 про надання юридичної підтримки закінчився 15.07.2005 року, а згідно ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, що в даному випадку не було дотримано;

- згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань і у такому випадку враховується індекс інфляції, але в даному випадку, грошового зобов'язання не було, оскільки не було договору і фактично послуги не надавались, а представлені суду Акти виконаних робіт підписані не головою правління, а невідомою скаржнику особою, що не перевірено та не з'ясовано господарським судом;

- банківські виписки від 07.02.2006р., від 14.02.2006р. та від 10.03.2006р. підтверджують сплату частини боргу за договором №31-юр/04 від 30.06.2004р., а не про оплату заборгованості згідно актів виконаних робіт, що надсилалися після закінчення терміну дії цього договору.   

ТзОВ “Реєстр-компані” (позивач у справі) проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав викладених в своєму запереченні на апеляційну скаргу та поясненні на апеляційну скаргу, в яких просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року у справі №4/1378-27/188 без змін, виходячи з наступного:

- ні главою 63 «Послуги. Загальні положення»ЦК України, ні інші Закони України не містять норми про недійсність договору про надання послуг, укладеного з недодержанням письмової форми, що свідчить про визнання такого договору дійсним, незважаючи на його укладення в усній формі;

- позивачем в підтвердження своїх вимог були надані акти прийому –передачі виконаних робіт, листи, банківські виписки, які були досліджені судом;

- надання позивачем послуг з юридичної підтримки підтверджується також листом скаржника №54 від 24.03.2006 року, в якому він просить розірвати Договір і підготувати акти звірки для фіксації їх заборгованості і проведення взаєморозрахунків, а також банківськими виписками про сплату скаржником плати згідно Договору, а саме: від 06.07.2005 року, 20.07.2005 року, 27.10.2005 року, 07.02.2006 року, 14.02.2006 року та від 10.03.2006 року;

- представник відповідача не з'явився в жодне судове засідання, а постійно подавав клопотання на відкладення розгляду справи, чим умисно затягував розгляд справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, пояснення до неї і відзив та пояснення на апеляційну скаргу позивача у справі, заслухавши пояснення представника скаржника в судовому засіданні, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанцій обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 202 ЦК України в контексті з ст. 626 ЦК України, під  договорами визнається двосторонній правочин як погоджена дія двох сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення  цивільних прав та обов'язків.

Сторони вільні в укладені договору  та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, відповідно до яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію  на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, 15.07.2004 року між ТзОВ «Рест-компані»та ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче» укладено Договір №39-юр/04 про надання юридичної підтримки, у відповідності до якого ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче»(Замовник  по Договору) доручило, а ТзОВ «Рест-компані»(Виконавець  по Договору) прийняло на себе зобов'язання з надання юридичної підтримки Замовнику в об'ємах та на умовах передбачених Договором (а.с.12-14).

У відповідності до п. 4.1 Договору, за надані послуги Замовник сплачує Виконавцю щомісячно суму в розмірі 600,00 грн. в т.ч. 100,00 грн. ПДВ, а згідно п. 4.2 Договору, розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця в порядку 100% передоплата до 10 числа кожного місяця.

Також, п. 5.1 Договору, передбачено, що після закінчення робіт в період розрахункового періоду Виконавець надсилає поштою, рекомендованим листом або вручає Замовнику акт здачі –приймання виконаних робіт.

Пунктом 7.1. Договору,  сторони погодили, що даний Договір укладено на строк до 15.07.2005 року.

На виконання вищевказаного Договору між сторонами було підписано Акт №RC-0000187 здачі –прийняття наданих послуг за період березень –червень 2005 року на суму 2400,00 грн., а також між сторонами було підписано Акт № RC- 0000185 здачі - прийняття наданих послуг за липень 2005 року на суму 600,00 грн.

Статтею 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а згідно ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на закінчення 15.07.2005р. строку дії Договору  №39-юр/04 про надання юридичної підтримки від 15.07.2004 року, позивачем надавалися скаржнику юридичні послуги, а останнім приймалися такі послуги, про що підписано відповідні акти виконаних робіт, зокрема Акт № RC –0000244 за надані послуги в серпні 2005 року та вересні 2005 року на загальну суму 1200,00 грн., Акт № RC-0000245 за надані послуги в жовтні 2005 року на суму 600,00 грн., Акт № RC-0000279 за надані послуги в листопаді 2005 року на суму 600,00 грн. та Акт № RC-00004 за надані послуги в грудні 2005 року на суму 600,00 грн., а всього на загальну суму 6000,00 грн. (а.с.17-20).

Зазначені вище акти  здачі прийняття наданих послуг підписані представниками сторін та скріплені печатками, в установленому законом порядку недійсними не визнані, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати такі акти неналежними доказами у даній справі, як це вимагає скаржник.

Також, як свідчать матеріали справи та не заперечувалось представником скаржника в судовому засіданні, відповідачем частково оплачено вартість наданих послуг на суму 1500,00 грн., про що свідчать банківські виписки про рух коштів (а.с. 23-25) та платіжні доручення про їх перерахування №480 від 20.07.2005р. на суму 600,00 грн., №79 від 07.02.2006р. на суму 300,00 грн., №130 від 14.02.2006р. на суму 300,00 грн. та від 10.03.2006р. на суму 300,00 грн., а так само акт звірки взаємних розрахунків від 05.12.2005р. (а.с.21), підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Перерахування відповідачем коштів після закінчення терміну дії договору, а так само прийняття послуг, які були предметом цього договору, після спливу його дії, свідчить про  те, що сторони вчиняли юридично значимі дії, направлені на продовження договірних стосунків, водночас доказів, які б свідчили про те, що сторони мали намір не продовжувати дію цього договору,  в матеріалах справи відсутні і судам обох інстанцій відповідачем не представлено.

Водночас в матеріалах справи знаходиться лист №54 від 24.03.2006 року (а.с.26), направлений відповідачем на адресу позивача, в якому просив призупинити дію Договору №31-юр/04 від 30.06.2004 року і підготувати акт звірки для фіксації заборгованості скаржника і проведення взаєморозрахунків, в свою чергу позивач  листом від 10.04.2006р. №20 не заперечив проти призупинення дії такого договору (а.с.27), що також свідчить про те, що сторони після закінчення 15.07.2005р. терміну дії договору продовжували здійснювати в його межах цивільні права та обов'язки, і лише в березні-квітні 2006р. дійшли взаємної згоди про його припинення з 01.04.2006р.

Заперечення скаржника про те, що після закінчення терміну дії вказаного договору усні домовленості між ними не можуть прийматися до уваги з тих підстав, що будь-які угоди між юридичними особами повинні укладатися в письмовій формі, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються з таких підстав.

У відповідності до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, а згідно ст. 208 ЦК України, правочини, що вчиняються між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.

Стаття 218 ЦК України встановлює, що якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Факт надання позивачем послуг за договором після спливу його дії, та відповідно факт прийняття відповідачем таких послуг в цей період, що підтверджено наявними у справі актами здачі-приймання юридичних послуг в період з серпня по грудень 2005 року, а так само проведення оплати в цей період, свідчить про те, що сторони підтвердили вчинення такого правочину, а тому останній є дійсним.

Твердження скаржника про те, що після закінчення терміну дії вказаного вище договору перераховані ним кошти було не що інше, як погашення попередньої заборгованості спростовується банківськими виписками та платіжними дорученнями про перерахування коштів, в яких в графі “призначення платежу”  не вказано, що такі кошти направляються відповідачем на погашення попередньої заборгованості, а зазначено, що ці кошти перераховуються за юридичні послуги по договору.

Таким чином, як правильно встановив суд першої інстанції, сума заборгованості Скаржника перед Позивачем станом на момент розгляду справи становить 4500,00 грн.

Як вбачається з вказаного вище листа №20 від 10.04.2006 року, який був направлений на адресу скаржника 11.04.2006 року, що підтверджується квитанцією поштового відділення та описом вкладення у цінний лист (а.с.28, 29), позивач просив відповідача оплатити заборгованість, яка виникла станом на 10.04.2006р. в сумі 6 600,00 грн., про що долучив акт звіряння розрахунків станом на 10.04.2006р. та рахунки на оплату за період з травня 2005р. по березень 2006р.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від  виконання зобов'язань не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання  припиняється  виконанням,  проведеним  належним чином.

Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог статті 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обґрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 34 цього Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак належних та беззаперечних доказів на підтвердження своїх заперечень та доводів апеляційної скарги скаржником надано не було як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення 4500,00 грн. основного боргу та 22,93 грн. 3% річних, стягнення яких передбачено ст. 625 ЦК України, ґрунтуються на матеріалах справи та документально підтверджені, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року у справі №4/1378-27/188 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги віднести на скаржника.

Керуючись  ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України,-

Львівський апеляційний господарський суд  ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року у справі №4/1378-27/188 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Судові витрати за розгляд апеляційної скарги віднести на ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче».

3.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Справу №4/1378-27/188 повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                 Дух Я.В.

Суддя                                                                        Краєвська М.В.

Суддя                                                                         Кузь В.Л.