Постанова

від 05.02.2015 по справі 5015/3746/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2015 р. Справа № 5015/3746/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Данко Л.С.

Кузь В.Л.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Скіф-Аудит" вих.№17 від 01.12.2014р.

на рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2014р.

у справі № 5015/3746/11

за позовом ОСОБА_2,м.Новий Розділ, Львівська обл.

до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Скіф-Аудит", м.Новий Розділ, Львівська обл.

відповідача-2 ОСОБА_3, м.Новий Розділ, Львівська обл.

про стягнення вартості частини майна товариства у зв'язку з виходом учасника

представники сторін:

- від позивача - ОСОБА_4,

- від відповідача-1 - Фурса В.Г.,

- від відповідача-2 - ОСОБА_3

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.11.2014р. у справі №5015/3746/11 (головуючий суддя Сухович Ю.О., Матвіїв Р.І., Кидисюк Р.А.) частково задоволено позов ОСОБА_2 (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог), стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) «Аудиторська фірма «Скіф-аудит» на користь позивача 2035,16 грн. основного боргу, 793,81 грн. інфляційних втрат, 325,84 грн. 3% річних, 19,66 грн. державного мита та 45,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог до ТзОВ «Аудиторська фірма «Скіф-аудит» та позовних вимог до ОСОБА_3 - відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд, окрім іншого, також керувався положеннями ч.1 ст.111-12 ГПК України, відповідно до якої для суду першої інстанції під час нового розгляду справи є обов'язковими вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2011р. у справі №5/10 було скасовано рішення господарського суду Львівської області від 08.07.2010р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2011р. та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справі присвоєно номер №5015/3746/11.

У постанові від 22.06.2011р. Вищий господарський суд України зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, предметом якої визначено стягнення вартості частини майна товариства, не встановили пропорційну частку позивача в статутному капіталі товариства на підставі відповідних доказів або експертного висновку з питань бухгалтерського обліку статутного капіталу відповідно до вимог ст.ст. 4-3, 32, 33, 36, 41, 43 ГПК України.

Самостійно встановивши вартість частини майна, пропорційну частці позивача в статутному капіталі товариства, виключно на підставі балансової вартості чистих активів (майна) товариства, суд апеляційної інстанції порушив приписи ч.1 ст.41 ГПК України, згідно з якою для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Адже обчислення вартості частини майна товариства, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТзОВ, вимагає володіння спеціальними знаннями в сфері бухгалтерського обліку та звітності.

Суд касаційної інстанції зазначив, що справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування усіх суттєвих обставин з призначенням відповідної судової експертизи з метою здійснення незалежної оцінки дійсної (ринкової) вартості чистих активів товариства та пропорційного визначення вартості частини майна товариства, що підлягає виплаті позивачу та вирішення спору відповідно до вимог закону з врахуванням вищенаведеного, а також наявності чи відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

В процесі нового розгляду справи, суд першої інстанції на виконання вказівок Вищого господарського суду України неодноразово зупиняв провадження у справі для проведення судової експертизи (ухвали суду від 28.07.2011р., 04.05.2012р., 17.09.2012р., 03.06.2013р., 30.12.2013р.). У зв'язку з тим, що експертними установами складались повідомлення №4241 від 29.12.2011р., №1908 від 31.07.2012р., №2278 від 23.09.2013р., №726 від 29.07.2014р. про неможливість надання висновку через ненадання для виконання експертизи первинних бухгалтерських документів, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення за наявними в справі доказами.

При цьому, суд виходив з того, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті ОСОБА_2, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу. Згідно даних фінансового звіту станом на 31.05.2008р. грошова частка товариства, яка підлягає виплаті ОСОБА_2 на дату його виходу з товариства 14.05.2008р. за мінусом вартості майна, яке перебуває в користуванні у позивача, становить 2035,16 грн. за умови, що йому належить 50% частки у статутному капіталі товариства. Зважаючи на те, що судом визначено суму вартості частини майна товариства, яка підлягає виплаті позивачу, судом проведено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних від суми 2035,16 грн. за період з 01.06.2009р. по 30.09.2014р. Стосовно частини позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виплату частини вартості майна товариства, суд відмовив за безпідставністю, оскільки виплата вартості частини майна товариства у зв'язку з виходом ОСОБА_2 є обов'язком товариства і відповідачем у таких спорах виступає саме товариство, а не учасник товариства.

Дане рішення оскаржив відповідач-1, оскільки вважає, що при його прийнятті суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, у зв'язку з чим просив рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові. Скаржник покликався на наступне: 1) при прийнятті рішення судом не було взято до уваги, що залишкова вартість основних засобів, які залишилися на балансі товариства становила 7254,88грн., а залишкова вартість майна, яке перебувало у розпорядженні позивача - 7192,57 грн.; 2) судом першої інстанції було проігноровано факти, які підтверджують, що позивач, перебуваючи на посаді директора товариства, цілеспрямовано довів товариство до банкрутства; 3) судом не задоволено клопотання відповідача-1 про направлення матеріалів справи прокурору з метою підтвердження фактів доведення позивачем товариства до банкрутства; 4) суд неправомірно нарахував 3% річних станом на 30.09.2014р., адже суму боргу відповідач-1 сплатив 3,5 роки тому; 5) при поданні заяви про уточнення позовних вимог позивач не здійснив доплату судового збору, що також не враховано судом першої інстанції.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погодився із тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував ринкову (справедливу) вартість активів товариства, яка підтверджується відповідними звітами про оцінку майна, у зв'язку з чим просив рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове, яким задоволити позов повністю.

У випадку, коли особа не погоджується із прийнятим рішенням, ГПК України передбачає процедуру її дій і процесуальну форму таких дій. У зв'язку з цим колегія суддів не приймає до уваги вимог позивача, що викладені ним в прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу, оскільки, у випадку незгоди ОСОБА_2 з прийнятим рішенням, він мав можливість подати апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст.ст. 91-96 ГПК України.

Від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача-1.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Згідно статуту ТзОВ «АФ «Скіф-аудит» (а.с. 9-15, том 1 ), затвердженого протоколом зборів засновників товариства №1 від 21.02.2000р., а також установчої угоди про створення та діяльність товариства від 23.02.2000р. (а.с. 16-20, том 1 ) засновниками ТзОВ «АФ «Скіф-аудит» є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожному з яких належить 50% частки у статутному фонді товариства, що в грошовому еквіваленті складає 3700 грн. Як вбачається з матеріалів справи, змін частки позивача в статутному фонді товариства не здійснювалось.

На початку 2007 року позивач звільнився з посади директора ТзОВ «АФ «Скіф-аудит» і вирішив вийти зі складу його засновників, про що 26.01.2007 року надіслав відповідну заяву відповідачу-1, яка не була нотаріально посвідчена (а.с. 49, том 1 ).

03.07.2007р. протоколом №1 загальних зборів учасників ТзОВ «АФ «Скіф-аудит» зафіксовано вихід позивача з товариства, проте не досягнуто домовленості щодо порядку виділення його частки з товариства (а.с. 52-53, том 1 ).

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.02.2009р. у справі №2/334 (а.с. 76-78, том 1 ) було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТзОВ «АФ «Скіф-Аудит» та ОСОБА_3 про виділення частки майна товариства в натурі через відсутність згоди іншого учасника на такий спосіб виділення частки з товариства.

У вказаному рішенні встановлено, що 14.05.2008р. ОСОБА_2 оформив нотаріальну заяву про вихід зі складу засновників ТзОВ «АФ «Скіф-Аудит». Також встановлено, що інший учасник товариства ОСОБА_3 дав згоду на виплату позивачу вартості частини майна товариства пропорційну його частці у статутному фонді.

Згідно ч.3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

17.06.2009р. позивач звернувся до ТзОВ «АФ «Скіф-Аудит» щодо виплати йому вартості частини майна товариства (а.с. 62, том 1 ), проте вказане звернення було залишене без відповіді та задоволення, відтак ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення вартості частини майна товариства у зв'язку з виходом з товариства.

Згідно поданої заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 46-48, том 4 ) ОСОБА_2 просив стягнути з ТзОВ «АФ «Скіф-аудит» вартість частини майна товариства, яка відповідає вартості чистих активів в розмірі 50% в сумі 10266,36 грн., 4556,96 грн. інфляційних втрат за період з червня 2009р. по вересень 2014р., 1542,69 грн. 3% річних за цей же період, всього просить стягнути 16366,01 грн.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Згідно ч.1, ч.2 ст. 148 ЦК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства, а згідно 54 вказаного закону при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частину прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому, виплата повинна здійснюватися після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Як вказано у п.3.7. рекомендації Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин", при визначенні способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході з товариства, а також порядку і строків їх виплати, повинні застосовуватись відповідні положення установчих документів товариства. У випадку неврегульованості в установчих документах, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу. Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу з товариства. Оскільки в статуті товариства ці питання неврегульовані, тому судом застосовуються вимоги норм діючого законодавства на момент виникнення спірних правовідносин.

З огляду на вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 22.06.2011р. при новому розгляді суд першої інстанції неодноразово призначав судову експертизу з метою здійснення належної оцінки дійсної (ринкової) вартості чистих активів ТзОВ "АФ "Скіф-аудит" та пропорційного визначення вартості частини майна товариства, що підлягає виплаті позивачу, у зв'язку з чим ухвалами господарського суду Львівської області від 28.07.2011р., 04.05.2012р., 17.09.2012р., 03.06.2013р., 30.12.2013р. провадження у справі зупинялось.

Експертними установами згідно ст.31 ГПК України неодноразово складались повідомлення №4241 від 29.12.2011р., №1908 від 31.07.2012р., №2278 від 23.09.2013р., № 726 від 29.07.2014р. про неможливість надання висновку у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи джерел інформації щодо дійсної (ринкової) вартості чистих активів ТзОВ «АФ «Скіф-Аудит» станом на 14.05.2008р. та не поданням витребуваних експертом документів.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність прийняття рішення за наявними в справі доказами.

Відповідно до ч.1 ст.190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. Згідно ч.1 ст.66, ст.139 ГК України, майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення, тощо, з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу за кодами 010, 020, 030, 035, 040, 045, 050, 060, 100, 110, 120, 130, 140, 150, 160, 170, 180, 190, 200, 210, 230, 240, 250. Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів товариства визначаються у статтях пасиву балансу за кодами 400, 410, 420, 440, 450, 460, 470, 500, 510, 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610.

Відповідно до п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999р. №163, чисті активи - це активи підприємства за вирахуванням його зобов'язань.

Як зазначено у п.28 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. № 13, при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до норм ЦК України та Закону України «Про господарські товариства» учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Як зазначалось вище, 14.05.2008р. позивач оформив нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу засновників товариства, відтак у відповідача-1 станом на вказану дату виник обов'язок щодо виплати йому вартості частини майна товариства у зв'язку із виходом учасника.

Із матеріалів справи випливає, що єдиним доказом, з якого можна визначити розмір чистих активів товариства станом на 14.05.2008р. є фінансовий звіт ТзОВ «АФ «Скіф-Аудит» станом на 31.05.2008р. (а.с. 118, том 1 ) із якого вбачається, що їх розмір становить 12,3 тис. грн. При цьому, згідно відомостей із вказаного звіту вбачається, що вартість основних засобів станом на звітну дату становить 11,0 тис.грн.

У матеріалах справи наявний документ, в якому міститься узгоджений сторонами перелік основних засобів товариства із зазначенням вартості станом на 01.05.2008р. та на 31.05.2008р. (підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_3) та який колегія суддів вважає за можливе прийняти до уваги при здійсненні розрахунку (а.с. 96, том 2 ). Інші переліки майна, в яких сторони подають різну вартість майна, або різні позиції (в т.ч. із включенням майна, яке не входило до складу основних фондів), колегією суддів не беруться до уваги, оскільки такі складались кожною стороною на власний розсуд і вони не можуть бути покладені в основу судового рішення.

З численних письмових пояснень сторін вбачається, що в користуванні ОСОБА_2 перебуває частина основних засобів товариства, а саме: факс, ноутбук LG та принтер. Станом на дату складення фінансвого звіту від 31.05.2008р. вартість цього майна становила 4194,84 грн.

Грошову частку товариства, яка підлягає виплаті ОСОБА_2 на дату його виходу з товариства слід визначити виходячи з 50% розміру чистих активів товариства (12300,00 грн. * 0,5 = 6150 грн.) за мінусом вартості майна, яке перебуває в користуванні у позивача (4194,84 грн.), що становить 1955,16 грн. (6150 грн. - 4194,84 грн.). Як вірно зазначено місцевим господарським судом, частина прибутку, яка б належала ОСОБА_2 на дату його виходу з товариства відповідно до звіту про фінансові результати не нараховується, оскільки в результаті своєї господарської діяльності товариством отримано збиток.

Судова колегія вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що звіти про оцінку майна, на які покликається позивач, не можуть бути підставою для визначення вартості частини майна, яка підлягає виплаті позивачу, оскільки: 1) предметом дослідження цієї оцінки була ринкова вартість окремих позицій майна товариства, а не встановлення розміру чистих активів товариства станом на день виходу з нього ОСОБА_2; 2) численними повідомленнями експертних установ було зазначено про неможливість надання висновку у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи джерел інформації щодо дійсної (ринкової) вартості чистих активів ТзОВ «АФ «Скіф-Аудит».

Таким чином, попри те, що судом першої інстанції вірно було застосовано відповідні правові норми та правильно визначено порядок нарахування грошової частки товариства, яка підлягає виплаті ОСОБА_2, внаслідок невірного розрахунку такої частки, суд помилково визначив її в розмірі 2035,16 грн. замість 1955,16 грн., у зв'язку з чим у цій частині оскаржуване рішення слід змінити.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, у строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства заяви про вихід зі складу останнього з виплатою належної такому учасникові частки вартості майна у товариства настає обов'язок сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України "Про господарські товариства", а невиконання цього обов'язку тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України. Вказане узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у п.5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Як зазначалось вище, 29.10.2014р. позивач скористався своїм правом, передбаченим ст.22 ГПК України та збільшив період нарахування 3% річних та інфляційних витрат з 01.06.2009р. по 30.09.2014р.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна постанова ВДВС Миколаївського РУЮ від 06.04.2011р. ВП№25513995 про закінчення виконавчого провадження (а.с. 63. том 4 ), в якій зазначено про те, що відповідно до квитанції від 06.04.2011р. боржник (відповідач) сплатив борг на підставі наказу господарського суду Львівської області від 09.03.2011р. №5/10 про стягнення 2035,16 грн. вартості частини майна товариства, пропорційної частці у статутному фонді в розмірі 50%, 211,63 грн. інфляційних втрат, 451,60 грн. 3% річних, 269,84 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Відтак, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є правомірною, однак, зважаючи на те, що судом визначено суму вартості частини майна товариства, яка підлягає виплаті позивачу та враховуючи, що 06.04.2011р. відповідачем було погашено заборгованість, колегія суддів провела розрахунок інфляційних втрат та 3% річних від суми 1955,16 грн. за період з 01.06.2009р. по 05.04.2011р., які складають 349,90 грн. інфляційних втрат, 108,31 грн. 3% річних.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо відповідача-2 судова колегія вважає вірним, оскільки виплата учаснику вартості частини майна товариства у зв'язку з його виходом є обов'язком товариства, а не іншого учасника.

Судова колегія не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивач, перебуваючи на посаді директора товариства, цілеспрямовано довів товариство до банкрутства. Господарський суд в межах наданих йому повноважень не може надавати оцінку таким обставинам та, крім того, вказані твердження мають опосередковане відношення до предмету спору.

Зважаючи на наведене, колегія суддів не погоджується також з тим, що підставою для скасування рішення місцевого господарського суду можна вважати ненаправлення судом матеріалів справи прокурору з метою підтвердження фактів доведення позивачем товариства до банкрутства. З тих обставин, які в межах своєї компетенції може досліджувати господарський суд, не вбачається наявності підстав для скерування справи до слідчих органів, а відповідачі не позбавлені права самостійно звернутись до правоохоронних органів із відповідною заявою у встановленому законодавством порядку.

Стосовно заперечень апелянта в частині несплати позивачем судового збору за подання уточненої позовної заяви, то колегія суддів звертає увагу на те, що в разі необхідності суд не позбавлений права відповідно до положень п.п. 3.3 та 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 стягнути несплачену суму судового збору при прийнятті судового рішення.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права, проте із окремими неточностями в розрахунках сум грошової частки товариства, яка підлягає виплаті ОСОБА_2, інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з чим підлягає зміні в цій частині.

Судові витрати за розгляд позовної заяви слід покласти на позивача та відповідача пропорційно до задоволених вимог. Судовий збір по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Скіф-аудит" - відмовити.

Рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2014р. у справі №5015/3746/11 змінити в частині сум, які підлягають до стягнення з відповідача, у зв'язку з чим п.2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

« 2. Стягнути з ТзОВ Аудиторська фірма "Скіф-аудит" (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Довбуша, 52, код ЄДРПОУ 30741955) на користь ОСОБА_2 (81652, АДРЕСА_1) 1955,16 грн. основного боргу, 349,90 грн. інфляційних втрат, 108,31 грн. 3% річних, 45,08 грн. державного мита та 34,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.»

Місцевому господарському суду видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 11.02.2015р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Данко Л.С.

суддя Кузь В.Л.