Рішення

від 03.02.2015 по справі 910/28880/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.02.2015Справа №910/28880/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна юридична компанія “Центуріон” до Малого приватного спеціалізованого підприємства “Щит” про стягнення 33 600,00 грн., - Суддя Морозов С.М. За участю представників сторін: від позивача: не з'явились;                                                   від відповідача: не з'явились.            Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю “Міжнародна юридична компанія “Центуріон” звернулось до суду з позовом про стягнення з Малого приватного спеціалізованого підприємства “Щит” суми в розмірі 33 600,00 грн. за договором про надання юридичних послуг від 23.11.2009р. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати за надані юридичні послуги за вказаним договором, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 33 600,00 грн. Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, участь свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, відповідно до відомостей з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, докази чого містяться в матеріалах справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/28880/14 та призначено справу до розгляду на 03.02.2015р. В судове засідання 03.02.2015р. представники сторін не з'явились, про час та місце судового засідання сторони повідомлялись належним чином. Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66  69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України                №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. В судовому засіданні 03.02.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 23.11.2009р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір про надання юридичних послуг (надалі - Договір), відповідно до умов якого виконавець брав на себе зобов'язання надати замовнику за винагороду та за рахунок замовника юридичні послуги, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити надані виконавцем послуги (п. 1.1. Договору). В п. 1.2. Договору сторони погодили види юридичних послуг, які надаються відповідачу. Відповідно до п. п. 3.1. – 3.2. Договору вартість юридичних послуг, що надаються за цим договором виконавцем та витрати, понесені виконавцем у зв'язку з наданням юридичних послуг за договором, визначається в акті виконаних робіт, що оформляється виконавцем та підписується сторонами. Вартість надання юридичних послуг розраховується в залежності від кількості відпрацьованих годин: 1 година – 800 гривень. Згідно п. 5.1. Договору договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє протягом одного року, а в чистині проведення розрахунків – до повного їх виконання замовником. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору між позивачем та відповідачем підписано Акт прийняття-передачу виконання робіт від 31.10.2012р. відповідно до якого в період з 23.11.2009 по 31.10.2012р. виконавець виконав та передав, а замовник прийняв вказані роботи по обсягу та якості на суму 33  600,00 грн. Жодних претензій по якості та обсягу робіт замовник не мав. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками та скріплений відтисками печаток сторін. Однак, відповідач свій обов'язок за договором не виконав, коштів за надані йому послуги в розмірі 33  600,00 грн. згідно Договору не сплатив. Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію-вимогу від 17.01.2014р. про сплату заборгованості на суму 33  600,00 грн. Відповідач надіслав на адресу позивача відповідь на претензію від 25.01.2014р., відповідно до змісту якої ним визнано її обґрунтованою в частині оплати заборгованості на суму 33  600,00 грн., однак зазначив, що через скрутне матеріальне становище та відсутність грошових коштів не може здійснити оплату зазначених грошових коштів. Оскільки відповідач не розрахувався за надані послуги, позивач звернувся з даним позовом до суду. Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Внаслідок укладення між сторонами Договору, між сторонами виникли цивільні права і обов'язки. Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За змістом ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України). Таким чином, внаслідок отримання відповідачем послуг за Договором, відповідач повинен був здійснити оплату за отримані послуги, згідно положень укладеного між сторонами Договору. Водночас, як встановлено судом, оплати відповідачем на виконання умов Договору як станом на час подання позову, так і на час розгляду даної справи, здійснено не було, а тому факт невиконання відповідачем умов Договору судом встановлено. За відсутності доказів зворотного, несплата вартості наданих послуг вважається судом невиконанням умов Договору. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 33  600,00 грн. є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до п. 2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем. Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в справі №910/28880/14 підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості в розмірі 33  600,00 грн. Судовий збір в розмірі 1  827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити повністю.       2. Стягнути з Малого приватного спеціалізованого підприємства “Щит” (ідентифікаційний код 30723171, адреса: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна юридична компанія “Центуріон” (ідентифікаційний код 35828401, адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 21) суму основного боргу в розмірі 33  600,00 грн. (тридцять три тисячі шістсот гривень 00 коп.) та судовий збір в розмірі 1  827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.). 3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.  Повне рішення складено 09.02.2015р. Суддя                                                                                                                      Морозов  С.М.