Рішення

від 03.02.2015 по справі 912/3967/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2015Справа №912/3967/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плодовоовочевий комбінат "Херсон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Первекс Групп"

про стягнення 114 622,31 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плодовоовочевий комбінат "Херсон" звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Первекс Групп" суми заборгованості в розмірі 114 622,31 грн. за договором поставки товару №1/24-03 від 24.03.2014р., з яких 98 883,60 грн. сума основного боргу, 9 549,71 грн. пені, 5 043,04 збитків від інфляції та 1 145,96 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за договором поставки не виконав, повну вартість поставленого товару не оплатив.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2014р. в справі було порушено провадження, присвоєно №912/3967/14 та призначено до слухання.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської від 02.12.2014р. справу №912/3967/14 було направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Листом від 03.12.2014р. матеріали справи №912/3967/14 було надіслано до Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Проведеним 09.12.2014р. автоматичним розподілом справ в Господарському суді міста Києва, дана справа була розподілена на суддю Морозова С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2014р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., розгляд справи призначено на 27.01.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2015р. у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання та витребуванням додаткових документів по справі, розгляд справи було відкладено до 03.02.2015р.

В судове засідання 03.02.2015р. представники сторін повторно не з'явились.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 03.02.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.03.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки товару №1/24-03 (надалі - Договір), відповідно до змісту якого позивач зобов'язувався поставити та передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити на умовах та в порядку, визначених договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках до договору, або накладних, які після підписання сторонами є невід'ємними частинами даного договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору товар постачається окремими товарними партіями протягом всього терміну дії договору. Під товарною партією сторони розуміють весь товар, одноразово замовлений покупцем та відвантажений постачальником, що визначений в накладній.

Згідно п. 2.1. Договору найменування і загальний асортимент товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються згідно Додатку №1 (прайс-лист) постачальника. Кількість та асортимент поставки кожної окремої партії товару докладно зазначаються у відповідній накладній, що складається на підставі замовлення покупця (Додаток №4) та погодженого прайс-листа постачальника.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна товару зазначається в Додатку №1 до даного договору та накладних постачальника та оплачується покупцем національній валюті України.

Позивач, керуючись умовами Договору, поставив відповідачу товар, відповідно до наступних видаткових накладних, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:

- Видаткова накладна №270 від 25.04.2014р. на суму 27 561,60 грн.;

- Видаткова накладна №301 від 19.05.2014р. на суму 98 883,60 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписами уповноваженого представника - головного бухгалтера Богданової Н.Л. та відтисками печатки відповідача на вказаних видаткових накладних.

Як стверджує позивач у своїй позовній заяві, що не спростовано відповідачем, останнім було частково оплачено вартість товару на суму 27 561,60 грн.

Оскільки відповідач повністю не розрахувався за поставлений товар, позивач звернувся з даним позовом до суду.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень п. п. 3.3.-3.4. Договору загальна вартість даного Договору складається з суми вартості відвантажених постачальником товарних партій. Оплата кожної партії товару здійснюється покупцем, з відстрочкою платежу протягом 21 (двадцять один) календарний день з моменту здійснення поставки товару покупцю.

Таким чином, відповідно до умов Договору строк оплати товару відповідачем за видатковою накладною №301 від 19.05.2014р. на суму 98 883,60 грн. сплив 09.06.2014р., а прострочення платежу з урахуванням положень ст. 253 Цивільного кодексу України почалося з наступного дня, тобто з 10.06.2014р.

З урахуванням вище викладеного, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 98 883,60 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9 549,71 грн. пені, 5 043,04 грн. збитків від інфляції та 1 145,96 грн. 3 % річних.

З огляду на різне правове регулювання заявлених у цій частині позовних вимог, судом розглянуто окремо вимоги щодо стягнення 9 549,71 грн. пені та 5 043,04 грн. збитків від інфляції, 1 145,96 грн. 3 % річних.

Так, відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3).

Відповідно до п. 6.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати вартості товарної партії та/або вартості зворотної тари, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений в матеріалах справи розрахунок пені, судом визнано його необґрунтованим, таким що зроблений з порушенням норм чинного цивільного законодавства України та умов договору, оскільки позивачем невірно визначено облікову ставку НБУ у різні періоди існування заборгованості, а відтак суд проводить власний розрахунок пені.

Отже, за прострочення оплати вартості товару з відповідача підлягає сума пені в розмірі 8 948,28 грн., розрахована наступним чином:

1 904,52 грн. = 98 883,60 грн. (вартість товару) * 2 * 9,5%(облікова ставка НБУ) * 37 (кількість днів прострочення платежу з 10.06.2014р. по 16.07.2014р.) : 365;

7 043,76 грн. = 98 883,60 грн. (вартість товару) * 2 * 12,5%(облікова ставка НБУ) * 104 (кількість днів прострочення платежу з 17.07.2014р. по 29.10.2014р.) : 365.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р ].

Перевіривши наведені в матеріалах справи розрахунок 3% річних та суми збитків від інфляції, судом визнано їх обґрунтованими та такими що зроблені у відповідності до норм чинного цивільного законодавства України, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних за прострочення строків оплати товару в розмірі 1 145,96 грн. та 5 043,04 грн. збитків від інфляції підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідач доказів на спростування позовних вимог до матеріалів справи не надав.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №912/3967/14 підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 98 883,60 грн. сума основного боргу, 8 948,28 грн. пені, 1 145,96 грн. 3% річних та 5 043,04 грн. збитків від інфляції.

Судовий збір в розмірі 2 280,41 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Первекс Групп" (ідентифікаційний код 35045155, адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плодовоовочевий комбінат "Херсон" (ідентифікаційний код 33824405, адреса: 73000, м. Херсон, смт. Зеленівка, вул. Л. Українки, 4) суму основного боргу в розмірі 98 883,60 грн. (дев'яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят три гривні 60 коп.), пеню в розмірі 8 948,28 грн. (вісім тисяч дев'ятсот сорок вісім гривень 28 коп.), 3% річних в розмірі 1 145,96 грн. (одна тисяча сто сорок п'ять гривень 96 коп.), збитки від інфляції в розмірі 5 043,04 грн. (п'ять тисяч сорок три гривні 04 коп.) та судовий збір в розмірі 2 280,41 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят гривень 41 коп.)

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.02.2015р.

Суддя Морозов С.М.