Рішення

від 03.02.2015 по справі 910/27579/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2015Справа №910/27579/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Алі Ленд Україна»

Про стягнення 34 266,12 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дзюба Г.Є. представник за довіреністю № б/н від 31.12.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алі Ленд Україна» (далі - відповідач) про стягнення 34 266,12 грн., а саме: 23 000,00 грн. - основного боргу, 3 846,95 грн. - пені, 7 419,17 грн. - 40% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому за Договором поставки № БІ121353 від 16.12.13., що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, нарахування пені, 40% річних та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.14. порушено провадження у справі № 910/27579/14 та призначено її до розгляду на 15.01.15.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 15.01.15. представника відповідача, невиконання ними вимог ухвали суду від 11.12.14., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 03.02.15.

В судовому засіданні 03.02.15. позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 03.02.15. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/27579/14.

В судовому засіданні 03.02.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.13. між відповідачем (далі - Покупець) та позивачем (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № БІ121353 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується поставити і передати замовлений Товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлений Товар у відповідності з вимогами Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з моменту підписання (16.12.13.) і діє до 01.01.15. Після закінчення встановленого строку Договір продовжує діяти до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 2.1 Договору, загальна сума Договору складається з вартості товару, поставленого Покупцю за всіма накладними.

Згідно з п. 2.2 Договору, ціна, кількість та асортимент кожної партії товару узгоджуються сторонами і зазначаються в накладних. Ціна на товар зазначається в гривнях з урахуванням ПДВ.

Узгоджені Сторонами асортимент, кількість та ціна товару з урахуванням ПДВ на кожну партію товару зазначаються в накладних (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору, постачання товару здійснюється зі складу Постачальника в межах асортименту та кількості, визначених в накладних.

Позивачем було поставлено Покупцю товар на підставі видаткових накладних: № 17718/20984 від 19.12.13. на суму 22 634,40 грн., № 661/678 від 17.01.14. на суму 1 504,44 грн., на загальну суму 24 138,84 грн.

Генеральна довіреність відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача наявна в матеріалах справи.

Крім того, позивачем до матеріалів справи подано податкові накладні, складені на виконання зобов'язань за спірними видатковими накладними за Договором.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою з боку відповідача отриманого товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт одержання товару підтверджується товарно-транспортними накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено за вищезгаданими накладними товар, а відповідачем його прийнято на загальну суму 24 138,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 5.1 Договору сторонами погоджено, що оплата проводиться Покупцем протягом тридцяти календарних днів, рахуючи з моменту виконання поставки відповідної партії товару.

Датою оплати товару є зарахування коштів на рахунок Постачальника (п. 5.2 Договору).

На виконання умов Договору відповідачем 06.06.14. було сплачено 1 138,84 грн. в погашення заборгованості за спірними видатковими накладними.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач не сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 23 000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 214 від 28.03.14. з вимогою сплатити наявну заборгованість, проте, відповіді на вказану претензію від відповідача не отримав. Зазначеного відповідачем не спростовано.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю в розмірі 23 000,00 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 7.3 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 846,95 грн. - пені.

Згідно з п. 7.3 Договору, за неналежне виконання зобов'язань, передбачених п. 5.1 Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня.

Штрафні санкції за порушення умов Договору нараховуються та стягуються за весь час існування порушення (п. 7.4 Договору).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 846,95 грн. - пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 7 419,17 грн. - 40% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Приписами п. 7.7 Договору сторони передбачили, що за користування грошовими коштами Постачальника, яке може відбуватися в зв'язку з простроченням Покупця оплати за товар, Постачальник в праві вимагати від Покупця сплати 40% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

За перерахунком суду, розмір 40% річних складає 7 419,17 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідачем розрахунок пені, 40% річних не оспорено.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алі Ленд Україна» (02140, м. Київ, проспект Миколи Бажана, б. 12; ідентифікаційний код 38983158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (02088, м. Київ, вул. Леніна, б. 42; 02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна,23В; ідентифікаційний код 35871504) 23 000 (двадцять три тисячі) грн. 00 коп. - основного боргу, 3 846 (три тисячі вісімсот сорок шість) грн. 95 коп. - пені, 7 419 (сім тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн. 17 коп. - 40% річних, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.02.15.

Суддя Т.М. Ващенко