Рішення

від 29.01.2015 по справі 911/5183/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2015 р. Справа № 911/5183/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОЛАН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» про стягнення 11 761,04 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Рижий А.А. (довіреність б/н від 23.12.2014); від відповідача:не з'явились. секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

03.12.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЕКОЛАН» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від грудня 2014 року (вх. №5376/14) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» (далі-відповідач) про стягнення 11 761,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу комбікормів №1812/Р від 18.12.2013, а саме, щодо здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 11 761,04 грн., з яких 8 878,54 грн. пені та 2 882,50 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.12.2014 порушено провадження по справі №911/5183/14 та призначено її до розгляду на 29.01.2015.

29.01.2015 до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду Київської області, позивач подав заяву б/н та дати (вх. №1951/15) про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 03.12.2014.

Представник позивача, у судовому засіданні 29.01.2015, позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

У судове засідання 29.01.2015 відповідач, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомили, письмового відзиву не подав.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 29.01.2015 господарським судом Київської області в порядку вимог ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

18.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ШЕКОЛАН» (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» (покупець за договором, відповідач у справі)уклали договір купівлі-продажу комбікормів №1812/Р (далі-договір), відповідно до п.1.1. договору продавець зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому договорі передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах визначених у цьому договорі прийняти та оплатити комбікорм, відповідно до діючих стандартів та заявою покупця (далі-товар) в асортименті, кількості та по цінам, котрі фіксуються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору, на умовах передбачених даним договором.

Відповідно до п.1.2. договору у випадку відсутності специфікації її роль виконує накладна підписана обома сторонами.

Ціна на кожну партію товару вказується в специфікаціях (додатках), які є невід'ємною частиною даного договору (п.3.1. договору).

На виконання п.3.1. договору сторонами підписано та скріплено печатками наступні специфікації №2 на суму 95 985,00 грн., №3 на суму 98 195,00 грн., №4 на суму 89 660,00 грн., №5 на суму 59 200 грн.

Пунктом 9.2. договору зазначено, що договір вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до 30 квітня 2014 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають з даного договору. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір, він вважається пролонгованим на необмежений термін.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідачеві товар на суму 340 737,65 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних (оригінали оглянуто в судовому засіданні) №329 від 25.12.2013 на суму 94 788,10 грн.; №358 від 31.12.2013 на суму 97 978,80 грн.; №11 від 16.01.2014 на суму 89 185,90 грн. та №19 від 24.01.2014 на суму 58 784,85 грн., які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, підписи яких скріплені печатками сторін та довіреностями на тримання матеріальних цінностей.

З матеріалів справи вбачається, що у провадження господарського суду Київської області перебувала справа №911/2147/14 про стягнення заборгованості за договором №№1812/Р від 18.12.2013.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.08.2014 у справі №911/2174/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОЛАН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» позов задоволено повністю, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» (07513, Київська обл., Баришівський район, село Лукаші, вул. Щорса, будинок 13,ідентифікаційний код: 38146750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОЛАН» (03022, м. Київ, вулиця Козацька, будинок 120, корпус 4 літ. Є, каб. № 1, ідентифікаційний код: 34076774) 228 579 (двісті двадцять вісім тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 70 коп. основного боргу, 12 184 (дванадцять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 93 коп. пені та 2 315 (дві тисячі триста п'ятнадцять) грн. 83 коп. 3% річних та 4 861 (чотири тисячі вісімсот шістдесят одну) грн. 61 коп. судового збору.

Зазначене рішення набрало законної сили 26.08.2014.

На виконання рішення господарського суду Київської області від 14.08.2014 (повне рішення складено 15.08.2014) у справі №911/2147/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014, було видано наказ від 03.09.2014.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення (ухвала, постанова) є обов'язковими до виконання на всій території України, набуваючи після набрання законної сили таких правових наслідків, як неспростовність, виключність, преюдиційність, здійсненність та обов'язковість для усіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб та громадян, в тому числі і для суду.

Відповідно до змісту ст. 115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно із ч. 2 ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Відповідно до п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Київської області від 14.08.2014 у справі №911/2147/14 встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» було порушено умови договору купівлі-продажу №1812/Р від 18.12.2013, а саме, щодо повної та своєчасної оплати за товар.

22.12.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Баришівського районного управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №ВП 45853063. Згідно якої, борг в сумі 247 942,07 сплачений повністю, боргу немає.

Таким чином, станом на момент розгляду справи №911/5183/14, сума основного боргу, пені, 3% річних, судового збору по справі №911/2147/14 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» погашена.

На підтвердження вищезазначеного позивач надав виписки по особовому рахунку з яких вбачається, що 11.11.2014 на рахунок позивача надійшло 28 000,00 грн., 04.12.2014 на рахунок позивача надійшло 215 080,46 грн. та 19.12.2014 на рахунок позивача надійшло 4 861,61 грн.

Таким чином, під час розгляду даної справи господарським судом встановлено, що Рішення господарського суду Київської області від 14.08.2014 у справі №911/2147/14 було виконано повністю 19.12.2014 .

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання умов договору №1812/Р від 18.12.2013, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача 8 878.54 грн. - пені за Специфікацією №3 за період з 29.05.2014 по 21.07.2014; за Специфікацією №4 за період з 29.05.2014 по 07.08.2014; за Специфікацією №5 за період з 29.05.2014 по 16.08.204 та 2 882,50 грн. 3% річних за період з 29.05.2014 по 03.12.2014.

Згідно частини 1 та 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В силу частини 1 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 229 ГК України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року №01-06/1624-2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справи окремих норм матеріального прав», стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання.

Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

Як було встановлено судом у рішенні господарського суду Київської області від 14.08.2014 у справі №911/2147/14 відповідач не виконав своїх зобов'язань у встановлені договором строки, а саме протягом 21 календарного дня з дати поставки, якщо інше не зазначено у Специфікації (п. 3.3. Договору №1812/Р від 18.12.2013).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2. договору №1812/Р від 18.12.2013, у випадку, якщо Покупець здійснить оплату пізніше строків, передбачених п.3.3. Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,5% від вартості насплаченого Товару за кожний день прострочення.

Як вбачається з умов договору, сторонами при його укладенні не погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій не застосовується вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Господарський суд звертає увагу, що умова договору про сплату пені «за кожен день прострочення» не є встановленням іншого строку (згідно положень п. 6 ст. 232 ГК України) нарахування даного виду неустойки.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, господарський суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам законодавства, умовам договору та є арифметично вірними, і складають 8 878,54 грн.

У пункті 9 оглядового листа від 29 квітня 2013 року за №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив наступне: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки, має місце невиконання відповідачем грошових зобов'язань, встановлене рішенням господарського суду, позивач з посиланням на приписи статті 625 ЦК України звернувся ще з вимогою про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стягнення 3% річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не пов'язаного з позовом про стягнення боргу.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу за поставлений товар згідно договору, є правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що він є арифметично вірним та складає 2 882,50 грн. у період з 29.05.2014 по 03.12.2014, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю в розмірі 11 761,04 грн., з яких, 8 878,54 грн. пені та 2 882,50 грн. 3% річних.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до статті 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермерський двір» (07513, Київська обл., Баришівський район, село Лукаші, вул. Щорса, будинок 13,ідентифікаційний код: 38146750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕКОЛАН» (03022, м. Київ, вулиця Козацька, будинок 120, корпус 4 літ. Є, каб. № 1, ідентифікаційний код: 34076774) 8 878 (вісім тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 54коп. пені та 2 882 (дві тисячі вісімсот вісімдесят два) грн. 50 коп. 3% річних та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 10.02.2014 року