Рішення

від 27.01.2015 по справі 910/25463/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25463/14 27.01.15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА ЛЮКС ПЛЮС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські канцтовари"

про стягнення заборгованості у розмірі 6 434,95 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Дубчак Л.С. (дов.№61 від 15.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІВА ЛЮКС ПЛЮС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські канцтовари" про стягнення заборгованості у розмірі 6 434,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2014 порушено провадження у справі №910/25463/14 та призначено її до розгляду на 16.12.2014 року.

За наслідками судового засідання 16.12.2014 судом постановлено ухвалу, про продовження строку розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи у зв'язку із неявкою відповідача на 27.01.2015 року.

Під час судового засідання 27.01.2015 представник позивача надав пояснення по суті, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач до судового засідання повторно не направив свого представника, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Вимоги ухвали суду про порушення провадження та відкладення розгляду справи не виконав, відзиву на позов не надав.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач на виклик суду не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

02.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські канцтовари» (покупець) укладено Договір № 196 поставки товарів (договір), за умовами якого ТОВ «Віва Люкс Плюс» зобов'язувалося передати(поставити) на умовах та у встановлені Договором строки непродовольчу продукцію (надалі - товар) у власність ТОВ «Київські канцтовари», та відповідача, як покупець, зобов'язувався прийняти та сплатити за даний товар певну грошову суму на умовах Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору постачальник зобов'язується поставити Товар на умовах «ЕXW» (Франко-завод) Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 в наступні пункти поставки (місця поставки): м. Київ, вул. Сирецька, 25-А.

За приписами п.6.6. Договору, покупець зобов'язаний оплатити поставлений постачальником товар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту виконання постачальником обов'язку поставити Товар. Якщо останній день строку оплати поставленого Товару припадає на вихідний/неробочий день, то останнім днем строку оплати поставленого Товару вважається наступний робочий день.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме видаткової накладної № 2911 від 05.07.2012 ТОВ «Віва Люкс Плюс» поставило (відвантажило) ТОВ «Київські канцтовари» товар на суму 490, 80 грн., вартість якого частково оплачена відповідачем на суму 164,00 грн., що підтверджується банківською випискою про рух грошових коштів. Таким чином, розмір заборгованості покупця за вказаною видатковою накладною становить на день розгляду спору 326,80 грн.

До того ж, згідно видаткових накладних:

- № 3078 від 11.07.2012 товар на суму 151,37 грн.;

- № 3202 від 17.07.2012 товар на суму 182,10 грн.;

- № 3346 від 26.07.2012 товар на суму 178,80 грн.;

- № 3558 від 06.08.2012 товар на суму 322,08 грн.;

- № 3665 від 09.08.2012 товар на суму 802,18 грн.;

- №3791 від 15.08.2012 товар на суму 249,00 грн.;

- № 3901 від 21.08.2012 товар на суму 297,00 грн.;

- № 4001 від 29.08.2012 товар на суму 357,12 грн.;

- №4070 від 03.09.2012 товар на суму 630,35 грн.;

- № 4101 від 05.09.2012 товар на суму 150,34 грн.;

- № 4253 від 14.09.2012 товар на суму 520,76 грн.

- №4446 від 27.09.2012 товар на суму 633,91 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва Люкм Плюс» поставило (відвантажило) відповідачу товар на загальну суму - 4475,01 грн., який всупереч умов Договору ТОВ «Київські канцтовари» не оплачені.

Оскільки вищезазначені видаткові накладні, згідно яких здійснено поставку товару позивачем, оплачені з боку відповідача лише частково, тому заборгованість на день звернення із позовом до суду становить 4 801,81 грн. (4 475,01 грн. + 326,80 грн.), яку у межах даного позову просить стягнути позивач на свою користь з ТОВ «Київські канцтовари».

Звертаючись із даним позовом до суду ТОВ «Віва Люкс Плюс» просить також стягнути з відповідача 370,74 грн. пені, 3% річних у розмірі 319,64 грн. та 942,76 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 02.08.2011 між сторонами укладено договір поставки №196, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар на загальну суму 4 965,81 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена у повному обсязі.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 370,74 грн., 3% річних у розмірі 319,64 грн. та 942,76 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо сум та строків, здійснивши перерахунок сум пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 370,74 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 924,76 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 319,64 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські канцтовари» про стягнення заборгованості у розмірі 6 434,95 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські канцтовари» (03680, місто Київ, вулиця Червонопрапорна, будинок 34; ідентифікаційний код 37481056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (01004, місто Київ, вулиця Рогнідинська, будинок 4А; ідентифікаційний код 36676101) 4 801 (чотири тисячі вісімсот одну) гривню 81 копійку основного боргу, 370 (триста сімдесят) гривень 74 копійки пені, 3% річних у розмірі 319 (триста дев'ятнадцять) гривень 64 копійки, 942 (дев'ятсот сорок дві гривні) 76 копійок інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 27.01.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 02.02.2015 року

Суддя К.В. Полякова