Рішення

від 11.02.2015 по справі 910/27443/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015Справа №910/27443/14

За позовом Комунального підприємства «Чоколівське» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації

до Приватного підприємства «Бета-Нерухомість»

про стягнення 235 769,18 грн

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Опанасенко О.С. - представник за довіреністю № 19 від 01.09.2014

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 11.02.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Чоколівське» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації до Приватного підприємства «Бета-Нерухомість» про стягнення 235 769,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.01.2008 р. між сторонами було укладено договір № 3377 про надання послуг з водо,- теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надавати комунальні послуги в приміщенні загальною площею 77,50 кв.м. по провулку Очаківському, 4 в м. Києві, а відповідач зобов'язався оплачувати послуги своєчасно. За доводам позивача, відповідачем в порушення умов договору несвоєчасно та не у повному обсязі оплачувалися отримані послуги протягом лютого 2013 р. - червеня 2014 р., в результаті чого утворився борг у розмірі 187 324,31 грн. Також за неналежне виконання умов договору позивачем нарахована пеня у розмірі 18 594,09 грн, 3 % річних у розмірі 7 243,56 грн та інфляційні втрати у розмірі 22 607,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/27443/14, призначено справу до розгляду на 28.01.2015 р.

У судовому засіданні 28.01.2015 представник позивача, подав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.01.2015 розгляд справи відкладався до 11.02.2015.

У судовому засіданні 11.02.2015 представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої зазначив, що у зв'язку з перерахунком суми боргу ціна позову зменшилась наступним чином, 43 402,16 грн - сума основного боргу, 4 904,79 - сума інфляційних втрат,1 151,52 грн - 3 % річних та 18 594,09 грн - пеня.

Судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 68 052,55 грн, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився вдруге, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 01033, м. Київ, вул.. Микільсько-Ботанічна, буд. 17/9, отже, відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 квітня 2008 року між Комунальним підприємством «Чоколівське» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі - виконавець, позивач) та Приватним підприємством «Бета-Нерухомість» ( надалі - орендар (власник), відповідач) був укладений договір про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 3377 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, предметом договору є надання виконавцем за плату орендарю (власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення (будівля), загальною площею 77,50 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Очаківський, 4 і участь орендаря (власник) у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території. Приміщення використовується для офісного приміщення.

Згідно з п. 2.1. договору орендар (власник) щомісячно сплачує підприємству вартість фактичного отримання комунальних послуг згідно виставлених постачальником табуляграм.

Пунктами 2.2. договору визначено, що розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами; тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

Відповідно до п. 2.3. договору, орендар (власник) зобов'язаний встановити прилади обліку, укласти прямі договори з постачальниками і самостійно сплачувати їм за спожиті комунальні послуги.

Згідно з п. 2.4. договору у випадку відсутності лічильника, розрахунок за використану воду і приймання стічних вод справляється за встановленими нормами.

Пунктами 2.5., 2.6. та 2.7. договору визначено, що кількість стічних вод, відведених від орендаря (власника) приймається рівним кількості використаної води (холодної і гарячої разом); крім плати за комунальні послуги орендар (власник) сплачує підприємству послуги з утримання будинку та прибудинкової території, розмір яких на день укладення договору становить 77,50х0,76=58,90 грн. на місяць; розмір цих витрат може коригуватися без додаткового погодження сторін в залежності від фактичних витрат в звітному періоді; орендар (власник) також оплачує за встановленими тарифами розмір відшкодування витрат за технічне та аварійне обслуговування внутрішньо будинкових мереж гарячого водопостачання та опалення (відшкодування внутрішньо будинкових мереж) в розмірі 77,50х0,051=3,95 грн. на місяць. Тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору орендар (власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з пунктами 5.1. і 5.2. договору строк дії договору встановлено з 01.04.08 р. до 01.04.09 р.; дія договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення договору.

За доводам позивача, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідачем в порушення умов договору несвоєчасно та не у повному обсязі оплачувалися отримані послуги протягом лютого 2013 р. - червеня 2014 р., в результаті чого утворився борг у розмірі 43 403,16 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою договір № 3377 від 01.01.2008 р. є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено судом, відповідно до рахунків-фактур за спірний період; облікових карток відповідача за спірний період; розшифровок рахунків абонента за спірний період, розшифровок по дебету в розрізі споживачів за розрахунковий період, нормативно - обґрунтований розрахунок нарахувань за комунальні послуги та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території за спірний період, (завірені копії яких містяться в матеріалах справи, оригінали були оглянуті у судовому засіданні), позивачем надано послуги за договором у період з лютого 2013 року по червень 2014 року на загальну суму 43 402,16 грн.

Вказані послуги прийняті відповідачеві без зауважень; в матеріалах справи відсутні докази протилежного. Відповідач в свою чергу у повному обсязі не оплатив вартість послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 43 402,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.1. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за надані позивачем послуги за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки, факт надання послуг позивачем відповідачу підтверджується матеріалами справи, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати таких послуг у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 43 402,16 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 18 594,09 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.2. договору за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 1 % від суми боргу за кожний день затримки платежів, але не більше 100 % від суми боргу.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 10 ч. 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Враховуючи наведене, за розрахунком позивача, перевіреним судом підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором № 3377 від 01.04.08 р. пеня у розмірі 18 594,09 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 151,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 904,79 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України № 40/487 від 02.02.12 р. та № 15/065-11 від 01.02.12 р.

Зокрема, в постанові ВГСУ № 15/065-11 від 01.02.12 р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов'язані із встановленням рівня інфляції у липні 2013 р. та серпні 2013 р.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншим, у зв'язку з чим господарський суд виконав власний розрахунок, за яким підлягає стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування в розмірі 4 706,92 грн.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 151,52 грн за розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором про надання послуг.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю частково.

При зверненні з позовом до суду позивачем було внесено судовий збір за майнові вимоги відповідно до первісної ціни позову 235 769,18 грн. в розмірі 4 715,38 грн в процесі розгляду справи позивачем було зменшено розмір позовних вимог майнового характеру до 68 052,55 грн., які відповідно мають оплачуватись судовим збором в розмірі 1827,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" встановлює підстави повернення судового збору, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 вказаної статті, повернення судового збору відбувається у разі зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином різниця переплати позивачем судового збору при подачі позову становить суму у розмірі 2 888,38 грн (4 715,38 грн - 1827,00 грн.), яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Бета-Нерухомість» (01033, м. Київ, вул.. Микільсько-Ботанічна, буд. 17/19, ідентифікаційний код 32846454) на користь Комунального підприємства «Чоколівське» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Волинська, буд. 4 А, ідентифікаційний код 35756971) 43 402 (сорок три тисячі чотириста дві) грн. 16 коп. - основного боргу, 4 706 (чотири тисячі сімсот шість) грн. 92 коп. - інфляційних нарахувань; 1 151 (одну тисячу сто п'ятдесят одну) грн. 52 коп. - трьох відсотків річних; 18 594 (вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 09 коп. - пені та 1 821 (одну тисячу вісімсот двадцять одну ) грн. 69 коп. - витрат на оплату судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути Комунальному підприємству «Чоколівське» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Волинська, буд. 4 А, ідентифікаційний код 35756971) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 888 (дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн 38 коп. перерахований платіжними дорученням № 3473 від 14.01.2014 р., та № 3474 від 14.01.2014 р., що залишені в матеріалах справи.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.02.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.