Ухвала

від 12.02.2015 по справі 826/14497/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14497/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ТД Зіта» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ТД Зіта» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «ТД Зіта» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 вересня 2014 року № 0004082203 та № 0004092203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 13 серпня 2014 року відповідачем на підставі наказу № 1460 від 13 серпня 2014 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «ТД Зіта» (код ЄДРПОУ 38272557)» призначена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України тривалістю 3 робочих днів з 15 серпня 2014 року.

Копія такого наказу разом із повідомленням № 169/10/26-57-22-03 від 13 серпня 2014 року про проведення перевірки направлена 13 серпня 2014 року на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням за № 0311510051039, що підтверджується наявними матеріалами справи.

У період з 15 серпня 2014 року по 19 серпня 2014 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «ТД Зіта» (ідентифікаційний код 38272557) з питань дотримання вимог податкового законодавств по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ГВВ-Груп» (ідентифікаційний код 38942551) за період з 01 березня 2014 року по 31 березня 2014 року, за результатами якої складено акт № 414/26-57-22-03-10/38272557 від 27 серпня 2014 року.

Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, що призвело до заниження цим підприємством податку на додану вартість за травень 2014 року на суму 51 977,00 грн. та одночасно до завищення залишку від'ємного значення за липень 2014 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (значення рядка 24 декларації) на суму 49 225,00 грн.

10 вересня 2014 року відповідачем на підставі висновків акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0004082203 (форми «Р»), яким визначило ПП «ТД Зіта» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 64 971,25 грн., в т.ч. 51 977,00 грн. - основний платіж, 12 994,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0004092203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість ПП «ТД Зіта» за звітний період - липень 2014 року по податковій декларації (вх. № 9047061031 від 14 серпня 2014 року) на суму 49 225,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство «ТД Зіта» зареєстровано в якості юридичної особи 07 серпня 2012 року, ідентифікаційний код юридичної особи 38272557, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АГ № 484149.

Згідно з Довідкою АА № 613771 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 13.20 Ткацьке виробництво; 15.20 Виробництво взуття; 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами; 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну.

10 березня 2014 року між ПП «ТД Зіта» (покупець) та ТОВ «ГВВ-Груп» (постачальник) укладено договір поставки № 11, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити в обумовлений термін, а покупець прийняти у власність і оплатити нафтопродукти.

На підтвердження факту реального виконання укладеного договору позивач надав до суду копії наступних документів: видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти), паспорту та сертифікату відповідності на дизельне паливо, виписок ПАТ «Укргазпромбанк» (МФО 320843) по особовому рахунку ТОВ «ГВВ Груп» № 26001035951 з відомостями про перерахування протягом березня-квітня 2014 року коштів на користь ТОВ «ГВВ ГРУП» в якості оплати за дизельне пальне (вартість з ПДВ); реєстру виданих та отриманих податкових накладних за березень 2014 року; виписки з ЄДР і довідки з органу статистики відносно ТОВ «ГВВ-Груп» та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «ГВВ-Груп».

Водночас, позивачем не надано до суду та не обґрунтовано неможливість подання інших первинних документів на виконання укладеного договору, зокрема: рахунків-фактур, витягів з журналу обліку довіреностей та інших документів на уповноваження певних посадових осіб ПП «ТД «Зіта» на отримання товарно-матеріальних цінностей за укладеним договором; оборотно-сальдових відомостей по рахунку бухгалтерського обліку, де відображаються відомості про отримання товарів, використання їх виробництві та проведення розрахунків за придбані товари за відповідні періоди.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не обґрунтовано та документально не підтверджено використання придбаного дизельного пального у власній господарській діяльності.

Як зазначено в акті перевірки, до ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надійшов акт ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 1880/26-53-22-01-21/38942551 від 05 серпня 2014 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ГВВ-Груп» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Технологічні Індустріальні Системи» (ідентифікаційний код 36197096), ПП «ТД Зіта» (ідентифікаційний код 38272557), їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року.

При перевірці інформації про відвантаження ТОВ «ГВВ-Груп» протягом березня 2014 року дизельного пального на адресу контрагентів-покупців (ТОВ «Технологічні Індустріальні Системи», ПП «ТД Зіта») здійснений аналіз зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2014 року, за результатами якого виявлено, що контрагентами-постачальниками ТОВ «ГВВ-Груп» не зареєстровано податкових накладних з номенклатурою «дизельне пальне» та кодом за УКТ ЗЕД « 2710194300».

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно з пп. 78.1.1, 78.1.2, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом; платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

За змістом п.п. 79.1, 79.2, 79.3 ст. 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Виходячи з системного аналізу викладених законодавчих положень, колегія суддів приходить до висновку, що умовами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є оформлення контролюючим органом наказу на її проведення та його вручення уповноваженому представнику платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, копія наказу № 1460 від 13 серпня 2014 року разом із повідомленням № 169/10/126-57-22-03 від 13 серпня 2014 року про проведення перевірки направлена 13 серпня 2014 року на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням № 0311510051039, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними матеріалами справи.

Згідно з відомостями з офіційного веб-сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», зазначене поштове відправлення надійшло на адресу ПП «ТД Зіта» лише 18 серпня 2014 року.

Згідно з п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Крім того, відповідно до приписів ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних правовідносин.

У свою чергу, висновки, викладені в акті перевірки, складеному за результатом позапланової невиїзної перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки містять лише інформацію про виявлені контролюючим органом порушення законодавства та не створюють правових наслідків для позивача.

Тому висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій посадових осіб відповідача та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права осіб, які перевіряються, безвідносно до змісту таких актів, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо протиправності висновків акту перевірки.

Зі змісту викладеного слідує, що дії з оформлення результатів позапланової невиїзної перевірки у формі акту перевірки є по суті виконанням службовими особами своїх обов'язків, а самі по собі висновки вказаного акту не створюють відносин владного підпорядкування, що є необхідною ознакою публічно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2014 року у справі № К/800/30711/13, постанові Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2013 року у справі № К/800/12884/13.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права. та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Колегія суддів під час розгляду справи керується постановою Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13, прийнятою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, в якій зазначено, що обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті перевірки, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження податкового органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки такого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Таким чином, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що саме результат реалізації повноважень податкового органу (податкове повідомлення-рішення), а не процес реалізації його повноважень (проведення перевірки, складання акта перевірки, включення до акта перевірки певних висновків) має бути об'єктом оскарження.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем надано до суду першої інстанції копії відповідних первинних документів, а саме: договору, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти), паспорту та сертифікату відповідності на дизельне паливо, виписок ПАТ «Укргазпромбанк» (МФО 320843) по особовому рахунку ТОВ «ГВВ Груп» № 26001035951.

Між тим, колегія суддів зазначає, що окремі з наданих документів не відповідають вказаним вище обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: видаткові накладні не містять відомостей про місце складання та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; податкові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) не містять відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем ТТН відсутні відомості про № подорожніх листів, підписи водія про прийняття вантажів до перевезення. Також, відомості про об'єм дизельного палива (вантажу), перевезення якого до позивача оформлювалося ТТН № 10/04/2 від 11 березня 2014 року, не відповідають відомостям, що містяться у видатковій та податковій накладних за цю дату.

Таким чином, наведені документи із зазначеними вище недоліками, колегія суддів не вважає первинними документами в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує відсутність належного документального підтвердження виконання зазначених господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом, у зв'язку з чим не вбачається за можливе визначити зв'язок наданих послуг позивачу з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що якщо господарські операції не зумовлені розумними економічними причинами (позбавлені ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки, не зумовлені діловою метою, не підлягають відображенню в податковому обліку.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно та обґрунтовано винесено податкові повідомлення-рішення від 10 вересня 2014 року № 0004082203 та № 0004092203, оскільки суми податкового кредиту за відповідний період не підтверджуються у повній мірі належними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, оформлення її результатів у формі акту та прийняття на його основі податкових повідомлень-рішень, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Приватного підприємства «ТД Зіта» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та не засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ТД Зіта» залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 13 лютого 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.