Рішення

від 13.02.2015 по справі 903/65/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 лютого 2015 р. Справа № 903/65/15 за позовом приватного підприємства "МІДАС-ТРЕЙД", м. Луцьк

до товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛЕКО ПЛЮС", м. Луцьк

про стягнення 6511,77 грн.

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі судового засідання Чорному С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Осадовський Р.Е. - довіреність №10 від 06.02.2015р.;

від відповідача: н/з.

Відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представника позивача не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: приватне підприємство "МІДАС-ТРЕЙД" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛЕКО ПЛЮС" про стягнення 6511,77 грн., з них 4000 грн. - основного боргу, 1462,14 грн. - пені, 262,36 грн. - 3% річних, 787,27 грн. - інфляційних втрат та судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №210512 від 21.05.2012р. в частині повної оплати, а саме 4000 грн. за поставлений йому товар згідно видаткової накладної №РН-0000241 від 04.10.2012р. на суму 7650 грн..

Ухвалою господарського суду Волинської області від 29.01.2015р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 11.02.2015р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

06.02.2015р. на адресу суду від позивача поступила заява б/н від 05.02.2015р., згідно якої надано наступні документи: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.02.2015р. №20033484 на ПП "МІДАС-ТРЕЙД"; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.02.2015р. №20033649 на ТОВ "ПЕЛЕКО ПЛЮС"; копія рахунку-фактури №СФ-0000251 від 04.10.2012р.; копія податкової накладної №11 від 04.10.2012р.; письмові пояснення від 05.02.2015р. та заява про підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.

В судовому засіданні 11.02.2015р. представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2015р. надав суду банківські виписки з особового рахунку позивача від 24.10.2012р., від 28.11.2012р., від 10.12.2012р., від 02.07.2013р., розрахунок основного боргу та статут ПП "МІДАС-ТРЕЙД".

В судовому засіданні 11.02.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити.

Відповідач вимог ухвали суду від 29.01.2015р. не виконав, в судове засідання 11.02.2015р. компетентного представника не направив, витребуваних ухвалою суду документів не надав, ухвала господарського суду від 29.01.2015р. повернулася суду із позначкою "вибули".

Дана ухвала була надіслана відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві та в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг станом на 04.02.2015р.), а саме: 43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. І.Франка, буд. 44.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ст.87 ГПК України.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пп.3.9.1 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

На підставі викладеного суд вважає, що вжив усіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про час слухання справи, та з урахуванням вимог ст.69 ГПК України, справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

встановив:

21.05.2012р. між приватним підприємством "МІДАС-ТРЕЙД" (далі - Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕЛЕКО ПЛЮС" (далі - Замовник) було укладено договір поставки №210512 (далі - Договір)(а.с.8).

Згідно п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця м'які контейнери, типу Big-Bag (далі - товар), а Покупець зобов'язується приймати та оплатити товар згідно умов даного Договору.

Згідно п.1.2 Договору, ціна, кількість, асортимент обумовлюються у видаткових накладних до даного Договору.

Згідно п.3.1 Договору, Замовник сплачує за Товар, що поставляється за цінами, що встановлені Постачальником та зазначені в рахунку-фактурі, що надається Постачальником Покупцю.

Згідно п.3.3 Договору, розрахунки за придбаний товар здійснюються, як на умовах попередньої оплати.

Згідно п.3.4 Договору, оплата проводиться в національній валюті України згідно рахунків шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Постачальника.

Згідно п.3.5 Договору, Постачальник надає Покупцю наступні документи: рахунок, видаткову накладну та податкову накладну на продукцію.

Згідно п 5.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012р..

Згідно п 5.2 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на наступний рік на тих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно п 6.1 Договору, даний Договір може бути розірваний в будь-який час по взаємній угоді сторін, в якій визначаються майнові вимоги сторін (якщо такі мали місце) та розрахунки за ними.

На виконання умов Договору та замовлення - рахунку - фактури №СФ-0000251 від 04.10.2012р. (а.с.30), позивач поставив відповідачу товар (мішки типу Біг-Бег 90*90*200, чотири петлі + нижній клапан) на суму 7650 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000241 від 04.10.2012р. (а.с.9), податковою накладною №11 від 04.10.2012р. (а.с.31), оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 (а.с.10).

В рахунку - фактурі №СФ-0000251 від 04.10.2012р. зазначено, що даний рахунок дійсний до сплати до 14.10.2012р..

Згідно ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки відповідач мав провести оплату за проставлений товар по рахунку - фактурі №СФ-0000251 від 04.10.2012р. до 14.10.2012р., проте 14.10.2012р. - останній день можливої сплати, який припадає на неділю, отже цей день переноситься на 15.10.2012р..

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в строк до 15.10.2012р. повністю не виконав, здійснивши часткові оплати на суму 3650 грн., що стверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача від 24.10.2012р. на суму сплати 1000 грн., від 28.11.2012р. на суму сплати 1000 грн., від 10.12.2012р. на суму сплати 1000 грн., від 02.07.2013р. на суму сплати 650 грн. (а.с.36-39).

Згідно ст.144 Господарського кодексу України(далі - ГК України), майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст.173 ГК України та ст.509 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В даному випадку, відносини між позивачем та відповідачем носять договірний характер, укладений між останніми договір поставки №210512 від 21.05.2012р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами Договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, отримання їх відповідачем та не повну оплату за отриманий товар, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 4000 грн.(7650-1000-1000-1000-650=4000).

Сума заборгованості 4000 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1462,14 грн. нарахованої за період з 04.10.2012р. по 10.12.2014 на суму 4000 грн. неоплаченого товару, слід зазначити наступне.

Згідно п.4.1 Договору, у разі несвоєчасної поставки Товару або несвоєчасного перерахування коштів винна сторона сплачує за кожний день прострочення пеню, яка нараховується з вартості недопоставленого товару або не перерахованих коштів в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом терміну прострочення.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 ГК України передбачено, що господарсько-правова відповідальність застосовується до учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Право на нарахування у позивача виникає з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок (ст.253 ЦК України).

Оскільки відповідач мав провести оплату за поставлений товар по рахунку - фактурі №СФ-0000251 від 04.10.2012р. до 15.10.2012р. (14.10.2012р. вихідний день-неділя), тому період прострочення оплати слід починати рахувати з наступного дня, тобто з 16.10.2012р..

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1462,14 грн., перевіривши методику та періоди нарахування позивачем цієї суми, суд вважає, що ці вимоги підлягають до часткового задоволення на загальну суму 298,83 грн., що становить суму пені, нараховану за період з 16.10.2012р. по 15.04.2013р.(6 місяців з моменту виникнення зобов'язання) на суму заборгованості в розмірі 4000 грн., в частині стягнення 1163,31 грн. пені слід відмовити, зокрема нарахованої за період з 04.10.2012р. по 15.10.2012р. у зв'язку з безпідставністю нарахування, оскільки прострочення оплати заборгованості почалось з 16.10.2012р. та за період з 16.04.2013р. по 10.12.2014р. за обставин безпідставності нарахування за період понад шість місяців, як це визначено положеннями п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Щодо стягнення з відповідача 262,36 грн. 3 % річних, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок позивача 3 % річних та встановлено, що вірним періодом прострочення є 16.10.2012р. по 10.12.2014р. на суму боргу 4000 грн., за який розмір 3% річних становить 258,41 грн..

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що вимога позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 262,36 грн. підлягає до часткового задоволення в сумі 258,41 грн., в решті вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 3,95 грн. за період з 04.10.2012р. по 15.10.2012р. слід відмовити, оскільки прострочення оплати заборгованості почалось з 16.10.2012р..

Щодо стягнення з відповідача 787,27 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд перевіривши методику та правильність нарахування 787,27 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2012р. по жовтень 2014р., погоджується з ними та вважає, що останні підставні та підлягають до задоволення.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 6511,77 грн. заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 5344,51 грн., з них 4000 грн. - основний борг, 298,83 грн. - пеня, 258,41 грн. - 3% річних, 787,27 грн. - інфляційні втрати, в частині стягнення 1167,26 грн., з них 1163,31 грн. - пені, 3,95 грн. - 3% річних - відмові.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені статтею 49 ГПК України та враховуючи, що спір виник внаслідок невиконання договору, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1499,50 грн. судового збору, в іншій частині (327,50 грн.) сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛЕКО ПЛЮС" (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Франка, буд. 44, код ЄДРПОУ 37940375) на користь приватного підприємства "МІДАС-ТРЕЙД" (43024, Волинська обл., м. Луцьк, проспект Молоді, буд. 4, кв.57, код ЄДРПОУ 36606249) 5344,51 (п'ять тисяч триста сорок чотири гривні п'ятдесят одну копійку) грн., з них 4000 грн. - основний борг, 298,83 грн. - пені, 258,41 грн. - 3% річних, 787,27 грн. - інфляційних втрат та 1499,50 (одну тисячу чотириста дев'яносто дев'ять гривень п'ятдесят копійок ) грн. витрат позивача по оплаті судового збору.

3. У позовних вимогах приватного підприємства "МІДАС-ТРЕЙД" до товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛЕКО ПЛЮС" в частині стягнення 1167,26 грн., з них 1163,31 грн. - пені, 3,95 грн. - 3% річних - відмовити.

Повний текст рішення складено

13.02.2015

Суддя А. С. Вороняк