Рішення

від 18.12.2014 по справі 910/22770/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22770/14 18.12.14

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Київобленерго"

вул. Стеценка, 1 а, м. Київ, 04136

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз-НВ»

вул. Північна, 48а, кв. 131, м. Київ, 04213

про стягнення 19804,94 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Кошман В.О. - пров. юрисконсульт, довіреність № 83 від 20.05.14 р.

Від відповідача: не з'явився (Федотова Н.А. - директор, протокол № 1 від 23.10.12 р., присутня в судовому засіданні 06.11.14 р.).

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Київобленерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз-НВ» про стягнення 19804,94 грн., а саме 19091,34 грн. основної заборгованості за використану активну електроенергію та 713,60 грн. пені, а також 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання належним чином відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про постачання електричної енергії № 220061902 від 07.03.14 р. в частині оплати поставленої електричної енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 19091,34 грн, за наявності якої позивачем нараховано відповідачу пеню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.14 р. порушено провадження у справі № 910/22770/14 та справу призначено до розгляду на 06.11.14 р..

В судовому засіданні з 06.11.14 р. по 25.11.14 р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва.

Ухвалою суду від 25.11.14 р. за клопотанням позивача розгляд справи відкладався на 18.12.14 р..

В судові засідання 06.11.14 р. та 18.12.14 р. з'явився уповноважений представник позивача, в судове засідання 25.11.14 р. позивач представника не направив.

Уповноважений представник відповідача з'явився в судове засідання 06.11.14 р., в судові засідання 25.11.14 р. та 18.12.14 р. уповноважений представник відповідача не з'явився.

Про дату,час і місце проведення судового засідання 25.11.14 р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представників сторін від 06.11.14 р..

Про дату, час і місце проведення судового засідання 18.12.14 р. представника відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032328630.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

В судовому засіданні 06.11.14 р. представником позивача подано клопотання б/н від 06.11.14 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

В судовому засіданні 18.12.14 р. представником позивача подане клопотання б/н від 18.12.14 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання позивача задоволене, документи судом долучено до матеріалів справи.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 06.11.14 р., 25.11.14 р. та 18.12.14 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 23.10.14 р. та 25.11.14 р., позивачем надані не в повному обсязі, відповідачем - суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 06.11.14 р. та 18.12.14 р. клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами та неявку уповноважених представників сторін в судове засідання 25.11.14 р., фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 18.12.14 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07 березня 2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Київобленерго» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алмаз-НВ» (Споживач за договором, відповідач у справі) укладено Договір про постачання електричної енергії № 220061902 (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з дозволеною потужністю 15 кВт, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами Договору.

Точка продажу електричної енергії встановлюється Сторонами згідно Акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін та зазначається Загальна однолінійна схема електропостачання в Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до умов п. 9.4 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 01.01.2015 р. Договір вважається продовженим наступний календарний рік, якщо за місяць до його закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії, або перегляд його умов.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» енергією є електрична енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику».

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Зокрема, Додатками № 4 та № 5 до Договору сторони погодили «Порядок розрахунків за активну електроенергію» та «Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку електричної енергії та форму звіту Споживача про покази приладів обліку».

Відповідно до пункту 2.3.3 Договору, споживач зобов'язаний оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами Додатку № 4 "Порядок розрахунків за активну електроенергією" та Додатку № 6 "Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку електричної енергії та форма звіту споживача про покази приладів обліку".

Згідно п. 1.1 додатку № 4 до Договору розрахунковий період відповідачу встановлено з 12-го числа календарного місяця до 12-го числа наступного місяця.

Період між датами на початку та на кінці розрахункового періоду прирівнюється до періоду дії тарифу (календарного місяця) і величини коштів, які має сплати споживач, визначається як здобуток обсягу електричної енергії, спожитої між датами зняття показів засобів обліку, на тариф, який діяв на кінець розрахункового періоду (п.1.3 додатку № 4 до Договору).

Пунктом 2.1 Додатку № 4 до Договору визначено, що оплата за активну електричну енергію виконується у формі авансової оплати та/або планових платежів з остаточним розрахунком по закінченні розрахункового періоду, зокрема, шляхом внесення авансового платежу на поточне споживання розрахункового періоду в розмірі 100% оплати від договірного обсягу, остаточний розрахунок - на протязі 5 операційних днів з дати закінчення розрахункового періоду.

На виконання умов вищезазначеного Договору за період з березня 2014 р. по вересень 2014 р. включно позивачем здійснене постачання активної електроенергії споживачеві на загальну суму 19091,34 грн. (в сумі 3716,64 грн. за березень 2014 р., 3716,64 грн. за квітень 2014 р. та 11658,06 грн. за вересень 2014 р.), в оплату якої позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки - фактури за активну електроенергію: № 8604260219 за березень 2014 р. від 28.03.14 р., № 9798156676 за квітень 2014 р. від 29.04.14 р., № 8754043084 за травень 2014 р. від 28.05.14 р., № 9847484087 за червень 2014 р. від 26.06.14 р., № 8358205055 за липень 2014 р. від 28.07.14 р., № 9848921426 за серпень 2014 р. від 12.08.14 р., № 9996665031 за вересень 2014 р. від 29.09.14 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем активної електроенергії за вказаними рахунками сторонами суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання активної електроенергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках - фактурах за період з березня 2014 р. по вересень 2014 р. до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ „Київобленерго" умов Договорів з боку відповідача відсутні, а тому суд доходить висновку, що прийнятий обсяг активної електроенергії за спірний період є таким, що підлягає оплаті.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання електроенергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито активну електроенергію без будь - яких зауважень.

При цьому, враховуючи положення п. 3 Додатку № 4 до Договору щодо визначеного сторонами порядку отримання рахунків, а саме представником споживача за адресою: вул. Садово - Дачна, 1Б, с. Чубинське Бориспільський район; вул. Ватутіна, 71, м. Бориспіль, можливість посилання на відсутність (неодержання) вказаних документів як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної оплати активної електроенергії, в обсязі, який фактично був спожитий у спірний період, у відповідача відсутня.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що в порушення умов Договору відповідачем не здійснена оплата спожитої за період березень 2014 р. - вересень 2014 р. включно активної електроенергії в сумі 19091,34 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін спожитого обсягу активної електроенергії в сумі 19091,34 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість за спожиту електроенергію в зазначеному вище розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 220061902 про постачання електричної енергії 07.03.14 р. суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з ТОВ «Алмаз-НВ» 19091,34 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

За внесення платежів, передбачених цим договором з порушенням термінів, визначених в додатку № 4 "Порядок розрахунків за активну електроенергію" до Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати ( п.4.2.1 Договору).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за спожиту активну електроенергію у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 713,60 грн. за період з 05.04.14 р. по 01.09.14 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що з урахуванням умов п.2.1 додатку № 4 до Договору граничним строком оплати рахунку - фактури за електроенергію № 8604260219 від 28.03.14 р. за березень 2014 р. в сумі 3716,64 грн. є 18 квітня 2014 р., а рахунку - фактури № 9798156676 від 29.04.14 р. в сумі 3716,64 грн. - 16 травня 2014 р., отже, початком періоду нарахування пені є 19 квітня 2014 р. та 17 травня 2014 р. відповідно.. При цьому судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені з 05 квітня 2014 р. та 09 травня 2014 р..

Отже, розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з 19.04.14 р. по 30.09.14 р. в межах визначеного позивачем періоду, становить 677,15 грн., а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату спожитої активної електричної енергії підлягають частковому задоволенню в сумі 677,15 грн..

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз-НВ» (вул. Північна, 48а, кв. 131, м. Київ, 04213, код 38443912) на користь Публічного акціонерного товариства "Київобленерго" (вул. Стеценка, 1 а, м. Київ, 04136, код 23243188) 19091 (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто одну) грн. 34 коп. боргу, 677 (шістсот сімдесят сім) грн. 15 коп. пені, а також 1823 (тисячу вісімсот двадцять три) грн. 64 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 09 лютого 2015 року.

Суддя А.М.Селівон .

.