Рішення

від 25.12.2014 по справі 911/4606/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 911/4606/14 25.12.14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА КРІСТ СІСТЕМЗ" Люстдорфська дорога, 92/94, м. Одеса, Одеська область, 65088

(вул. Полтавська, 10, кв. 57, м. Одеса, 65033)

До: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША УНІВЕРСАЛЬНА КОМПАНІЯ"

вул. Гнати Юри, 9, кім. 417, м. Київ, 03134

(фактична адреса: вул. Артема, 50, м. Київ, 04053)

про стягнення 29779,52 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Кудринська З.А. - юрисконсульт, дов. б/н від 23.10.14 р.

Від відповідача: Стирін Д.М. - представник, дов. № 2-11 від 26.11.14 р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Кріст Сістемз» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша універсальна компанія» про стягнення 24807,12 грн. заборгованості за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0001318 від 01.11.11 р. товар та 1827,00 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідачем не виконуються зобов'язання щодо повної оплати поставленого на суму 374999,23 грн. за видатковою накладною № РН-0001318 від 01.11.11 р. товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 24807,12 грн..

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.10.14 р. на підставі ст.ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України позовні матеріали надіслано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва у зв'язку із встановленням в ході їх розгляду, що місцезнаходженням відповідача є м. Київ, вул. Гната Юри, 9, кім. 417.

За наслідками автоматичного розподілу автоматизованою системою документообігу суду позовні матеріали передані на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 911/4606/14, розгляд справи призначено на 27.11.14 р..

Ухвалою суду від 27.11.14 р. розгляд справи відкладався на 25.12.14 р..

В судові засідання 27.11.14 р. та 25.12.14 р з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

До початку судового засідання 24.11.14 р. через канцелярію суду позивачем подано клопотання № 2603/2014 від 21.11.14 р. про долучення документів до матеріалів справи.

Серед доданих позивачем до клопотання документів міститься, зокрема, заява № 2011/2014 від 20.11.14 р. про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній, у зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості, додатково заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 04.11.11 р. по 24.10.14 р. у розмірі 2758,11 грн. та процентів річних за період з 04.11.11 р. по 24.10.14 р. у розмірі 2214,29 грн..

Крім того, до клопотання позивачем додано письмове пояснення № 2603/2014 від 21.11.14 р. про наявність у минулому починаючи з липня 2011 р. по квітень 2013 р. правовідносин між сторонами у даній справі щодо купівлі - продажу прибирального обладнання та комплектуючих частин до нього за замовленням відповідача.

Клопотання позивача задоволено, документи долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 25.12.14 р. позивачем через канцелярію суду подано письмове клопотання № 2210/2014-юр від 11.12.14 р. про об'єднання позовних вимог, в якому посилаючись на ст. 58 Господарського процесуального кодексу України та пов'язаність позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та процентів річних із раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення (поданими доказами) позивач просить об'єднати позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 24807,12 грн. та позовні вимоги про стягнення про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2758,11 грн. і процентів річних у розмірі 2214,29 грн..

Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.12.14 р. представником позивача подане письмове клопотання № юр-25 від 17.12.14 р. про долучення до матеріалів справи доказів надсилання на адресу відповідача заяви № 2011/2014 від 20.11.14 р. про збільшення розміру позовних вимог.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Розглянувши в судовому засіданні 25.12.14 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Кріст Сістемз» про збільшення позовних вимог, що надійшла до суду 24.11.14 р., суд зазначає, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України (лист Вищого господарського суду від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році").

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Оскільки додаткові вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2758,11 грн. і процентів річних у розмірі 2214,29 грн. та позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 24807,12 грн. пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, враховуючи, що пред'явлення додаткових позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд доходить висновку, що такі вимоги є додатковими, у зв'язку з чим вказані вимоги на підставі ч.2 ст.58 ГПК України підлягають об'єднанню в одне провадження, відповідне клопотання позивача - задоволенню. Отже суд приймає вищевказану заяву позивача про збільшення розміру первісно заявлених позовних вимог до розгляду і спір вирішується з їх урахуванням.

Також до початку судового засідання 25.12.14 р. представником відповідача подано письмове клопотання (без вихідних реквізитів) про долучення документів до матеріалів справи, серед яких, зокрема, міститься відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про постачання товару за видатковою накладною № РН-001318 від 01.11.11 р. на умовах 100% передплати за рахунком - фактурою № 1006 від 13.07.11 р. в сумі 338658,97 грн..

При цьому відповідач зазначив, що довіреність № 105 від 01.11.11 р. та видаткова накладна № РН-001318 від 01.11.11 р. були попередньо підписані для здійснення поставки товару кур'єрською службою. За фактично поставленим товаром виявилася невідповідність (лишок) в кількості оплаченого товару та вартості видаткової накладної № РН-001318 від 01.11.11 р. і рахунку - фактури № 1006 від 13.07.11 р., тобто за твердженнями відповідача, позивач без погодження з відповідачем збільшив рахунок - фактуру № 1006 від 13.07.11 р. на суму 24807,12 грн. з ПДВ товарною позицією № 23 Фільтр повітряний 560 PTFE-ANT EPITRONIC 00603 в кількості 2 штуки.

Питання корегування накладних та повернення товару не було узгоджене сторонами, вимоги про оплату спірної суми відповідач також не отримував. Отже відповідач повідомив, що на даний час Фільтри повітряні 560 PTFE-ANT EPITRONIC 00603 в кількості 2 штуки перебувають на складі ТОВ «Перша Універсальна Компанія», внаслідок чого він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 24807,12 грн..Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Крім того, в судовому засіданні 25.12.14 р. представником позивача подане письмове клопотання № 2412/2014 від 24.12.14 р. про відшкодування збитків, в якому позивач згідно ст. 224 Господарського кодексу України просить суд відшкодувати понесені ним витрати в сумі 1048,45 грн. по оплаті проїзду уповноваженого представника позивача для участі в судових засіданнях.

На підтвердження понесених позивачем витрат до клопотання додані копії відповідних проїзних документів. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 07.11.14 р. та 27.11.14 р. сторонами надані не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників позивача та відповідача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 25.12.14 р. представник позивача підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві, з урахуванням заявлених додаткових вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.12.14 р. підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає. що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як свідчать матеріали справи, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта Кріст Системз" було виставлено відповідачеві рахунок - фактуру № СФ-01006 від 13.07.11 р. на оплату 374999,23 грн. поставки прибирального обладнання та комплектуючих до нього, виробництва компанії Нілфіск, Данія, який відповідачем було оплачено частково на суму 350192,11 грн., а саме платіжними дорученнями № 224 від 14.07.11 р. на суму 336851,86 грн. та № 226 від 18.07.11 р. на суму 13340,25 грн. із зазначенням призначення платежів «оплата за обладнання згідно Р.Ф. № СФ-01006 від 13.07.11 р. в т.ч. ПДВ..».

Факт оплати підтверджується належними виписками банку, які наявні в матеріалах справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Кріс Системз» на підставі рахунку - фактури № СФ-01006 від 13.07.11 р. було здійснено поставку відповідачу 01 листопада 2011 р. товару на загальну суму 374999,23 грн., а саме прибирального обладнання та комплектуючих до нього, в т.ч. фільтру повітряного 560 PTFE-ANT EPITRONIC 00603 в кількості 2 штуки на суму 19166,67 грн. без ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної від 01.11.11 р. № РН-0001318.

Як встановлено судом за матеріалами справи, засвідчено представниками позивача та відповідача в судовому засіданні, отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим відбитком печатки ТОВ «Перша універсальна компанія» та підписом уповноваженого представника останнього на вищевказаній видатковій накладній, а саме комерційного директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша універсальна компанія» Стиріна Д.М., який діяв на підставі довіреності № 105 від 01.11.11 р. строком дії до 10 листопада 2011 р. на одержання цінностей за рахунком - фактурою № СФ-01006 від 13.07.11 р. згідно переліку в кількості 23 найменування, серед яких фільтр повітряний 560 PTFE-ANT EPITRONIC 00603 в кількості 2 штуки, копія якої міститься в матеріалах справи.

Таким чином, з матеріалів позовної заяви та усних пояснень представників сторін вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи та представниками сторін в судовому засіданні підтверджуються обставини щодо передачі позивачем товару відповідачу та прийняття цього товару останнім, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Згідно п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначили строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар. Единою зазначеною у видатковій накладній № РН-0001318 від 01.11.11 р. умовою продажу зазначено безготівковий розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Доказів пред'явлення відповідачем на час здійснення поставки претензій щодо якості та кількості товару, а також щодо термінів поставки до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ "Дельта Кріс Системз" умов зобов'язання з поставки з боку відповідача на момент спірних правовідносин відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень, факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву та представником відповідача в судовому засіданні 25.12.14 р. заперечувався факт попереднього замовлення та узгодження з ТОВ «Перша універсальна компанія» поставки фільтру повітряного 560 PTFE-ANT EPITRONIC 00603 в кількості 2 штуки.

Разом з тим відповідачем не надано достатніх доказів у спростування факту здійснення узгодженої поставки вказаного товару за видатковою накладною № РН-0001318 від 01.11.11 р., зокрема, наявністю рахунку - фактури № СФ-01006 від 13.07.11 р. на суму 338658,97 грн., копія якого надана відповідачем, оскільки вищенаведене спростовується чітким зазначенням в довіреності № 105 від 01.11.11 р. та підписаній представником відповідача видатковій накладній № РН-0001318 від 01.11.11 р. вказаної товарної позиції, що свідчить про обізнаність відповідача із переліком оплаченого та поставленого товару.

Враховуючи вищезазначені правові норми, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем у повному обсязі після отримання товару, тобто 01.11.11 р..

Проте, у вказаний строк повна оплата поставленого товару відповідачем здійснена не була, в зв'язку з чим ТОВ "Дельта Кріст Системз" було направлено на фактичну та юридичну адреси відповідача претензію № 1609/2014 від 17.09.14 р. з вимогою оплатити борг за поставлений товар в сумі 27229,71 грн., і в т.ч. 24807,12 грн. за рахунком - фактурою № СФ-01006 від 13.07.11 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків № 2613 та № 2614 від 20.09.14 р..

Згідно наданого позивачем запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 6508801541475 поштове відправлення 25.09.14 р. вручене уповноваженому представнику відповідача в м. Києві за довіреністю.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 24807,12 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог (пред'явлення додаткових вимог).

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому, відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських справах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Суд наголошує, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів врегулювання сторонами питання щодо повернення частини поставленого товару, щодо оплати якої заперечує відповідач, сторонами суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і Належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з ТОВ " Перша універсальна компанія" 24807,12 грн. заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у встановлений строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3 % річних в сумі 2214,29 грн. за період з 04.11.11 р. по 24.10.14 р. та 27565,23 грн. інфляційних нарахувань за період з 04.11.11 р. по 24.10.14 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як встановлено судом згідно матеріалів справи контррозрахунок заявлених до стягнення позовних вимог відповідачем суду наданий не був.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних судом встановлено, що нарахований позивачем розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду з 04.11.11 р. по 24.10.14 р., відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення 2214,29 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Крім того, розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 4852,02 грн., а отже є більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 2758,11 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 2758,11 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо заявленого позивачем клопотання про відшкодування заявлених на підставі ст. 224 Цивільного кодексу України збитків в сумі 1048,45 грн., пов'язаних з оплатою ТОВ «Дельта Кріст Сістемз» витрат на проїзд представника товариства, здійснених у зв'язку з розглядом господарським судом справи, суд зазначає, що відповідно до наведеного ст. 22 Цивільного кодексу України поняття збитків вони є двох видів: реальні збитки і упущена вигода. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Також визначення поняття збитків міститься у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України та під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри цивільної відповідальності як стягнення збитків необхідно з'ясувати наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

В пункті 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7 зазначено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Окрім того, згідно п. 3.12 Постанови № 18 посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що понесені позивачем витрати на оплату проїзду представника позивача не є збитками в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися під виглядом збитків, які в силу ст. 225 Господарського кодексу України підлягають відшкодуванню. Тобто згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з розглядом справи (судовий збір, оплата послуг адвоката, інших витрат), є судовими витратами та розподіляються на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при винесенні рішення у справі (ст.84 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 202, 205, 509, 525, 526, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 180, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША УНІВЕРСАЛЬНА КОМПАНІЯ" (вул. Гнати Юри, 9, кім. 417, м. Київ, 03134 (фактична адреса: вул. Артема, 50, м. Київ, 04053), код 37099574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА КРІСТ СІСТЕМЗ" (Люстдорфська дорога, 92/94, м. Одеса, Одеська область, 65088, код 35502566) 24807 (двадцять чотири тисячі вісімсот сім) грн. 12 коп. боргу, 2214 (дві тисячі двісті чотирнадцять) грн. 29 коп. процентів річних, 2758 (дві тисячі сімсот п'ятдесят вісім) грн. 11 коп. та 2875 (дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 45 коп. судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 06 лютого 2015 року.

Суддя А.М.Селівон .