Постанова

від 10.02.2015 по справі 826/15437/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 лютого 2015 року 08:25 № 826/15437/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Онікс-ЛТД» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс-ЛТД» (надалі - Позивач/ТОВ «Онікс-ЛТД») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0013082213 від 25.09.2014 р. про сплату 1 546 148,00 грн. податкового зобов'язання за основним платежем та 773 076,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього на суму 2 319 224,00 грн.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2014 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначає про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення 25.09.2014 р. податкового повідомлення-рішення №0013082213.

В судове засідання з'явились представники Відповідача, які щодо позовних вимог заперечували в повному обсязі, просили у задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми Закону України ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 р. (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Крім того, у судовому засіданні був допитаний в якості свідка ОСОБА_2 (директор ТОВ «Онікс-ЛТД»), який повідомив про порядок укладення договорів, а також надав пояснення про результати виконання сторонами умов таких договорів.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до положень ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд перейшов до письмового провадження по справі та надав сторонам час для подання додаткових документів та пояснень по справі.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників сторін та свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Онікс-ЛТД» (код ЄДРПОУ 23510152) зареєстроване 07.09.1995 р. Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 13.05.2002 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Основним видом діяльності Позивача відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АА №778657 є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням.

Поряд із цим, у період з 10.09.2014 р. по 11.09.2014 р. на підставі письмового повідомлення №11151/10/26-59-22-13 від 05.09.2014 р. та наказу №1096 від 05.09.2014 р., виданих ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, а також у зв'язку із надходженням постанови слідчого СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.05.2014 р., відповідно до пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.79.1 та п.79.2 ст.79 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Онікс-ЛТД» по проведеним фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ «Міка Плюс» за період 2013-2014 рр. щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податків, за результатами якої складений акт №1393/22-13/23510152 від 15.09.2014 р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Онікс-ЛТД» (код ЄДРПОУ 23510152) по проведеним фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ «Міка Плюс» (код ЄДРПОУ 38148234) за період з 01.01.2013 р. по 31.07.2014 р. щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податків» (надалі - Акт перевірки №1393), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь п.198.6 ст.198 та п.200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (надалі - ПДВ) на загальну суму 1 546 148,00 грн., в т.ч.: за січень 2013 р. - на суму 116 917,00 грн.; за лютий 2013 р. - на суму 132 611,00 грн.; за березень 2013 р. - на суму 100 022,00 грн.; за квітень 2013 р. - на суму 106 914,00 грн.; за травень 2013 р. - на суму 117 169,00 грн.; за червень 2013 р. - на суму 134 144,00 грн.; за липень 2013 р. - на суму 176 532,00 грн.; за серпень 2013 р. - на суму 226 748,00 грн.; за вересень 2013 р. - на суму 294 680,00 грн.; за жовтень 2013 р. - на суму 140 411,00 грн.;

ь п.138.2 ст.138 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 468 840,00 грн., у т.ч.: за 2013 р. - на суму 1 468 840,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу, ТОВ «Онікс-ЛТД» подало до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення, за результатом розгляду якого рішенням податкового органу №23739/10/26-59-22-13 від 24.09.2014 р. «Про результати розгляду заперечення до Акту перевірки №1393» залишені без змін викладені в Акті перевірки №1393 висновки, а вказане заперечення - без задоволення.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №1393 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Р» №0013082213 від 25.09.2014 р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 2 319 224,00 грн. (з яких 1 546 148,00 грн. - за основним платежем та 773 076,00 грн. - за штрафними санкціями).

В той же час, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Онікс-ЛТД» під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Позивач оскаржив його у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2013 р. по 31.07.2014 р. Позивач здійснював господарські операції із ТОВ «Мікас Плюс» на підставі укладеного між ними договору поставки №121114 від 14.11.2012 р. (надалі - Договір поставки), згідно із якими ТОВ «Мікас Плюс» (Постачальник) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Онікс-ЛТД» (Покупець) товар (комплектуючі для устаткування автоматичної обробки інформації) в кількості і в строки згідно умов цього Договору та Додатків до нього, що є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами цього Договору. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару зазначається у видаткових накладних (том І, а.с.15-17).

При цьому, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за укладеним Договором поставки Позивачем надані суду Замовлення ТОВ «Онікс-ЛТД» на поставку товару за період з грудня 2012 р. по січень 2013 р. (додаток №17).

Крім того, на виконання вимог укладеного Договору поставки Постачальником були виписані Покупцю відповідні видаткові накладні на загальну суму 9 276 884,64 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 546 147,44 грн.) за січень-жовтень 2013 р. (додаток №18).

Водночас, на підтвердження здійснення Покупцем оплати за поставлений ТОВ «Мікас Плюс» товар Позивачем надані суду платіжні доручення (додаток №17).

В той же час, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Онікс-ЛТД» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих податкових накладних суму ПДВ розміром 1 546 147,44 грн. та включення її до складу податкового кредиту у період з січня по жовтень 2013 р. на підставі отриманих від ТОВ «Мікас Плюс» податкових накладних (додаток №18).

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп.«б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Разом із тим, відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, згідно із пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

При цьому, згідно із п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Разом із тим, як вбачається з Акту перевірки №1393, перевіркою визначення ТОВ «Онікс-ЛТД» податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2013 р. по 31.07.2014 р. за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Мікас Плюс» Відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 1 546 148,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 1 546 148,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, у розмірі 1 546 148,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 28.10.2014 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання у ТОВ «Мікас Плюс» товарів із господарською діяльністю ТОВ «Онікс-ЛТД», зокрема: належним чином засвідчені копії документів, на які Позивач посилається в адміністративному позові, а саме: податкові накладні; видаткові накладні; банківські виписки; документи за укладеним Договором поставки (зокрема, але не виключно): специфікації; товарно-транспортні накладні; замовлення; платіжні доручення; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними розрахунковими документами, документи бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємства, тощо), наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, офісних приміщень, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; інші документи, які, на думку Позивача, підтверджують протиправність дій Відповідача та реальність господарських операцій з контрагентами.

При цьому, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

В той же час, на виконання вимог ухвали суду Позивачем були надані документи, які, на його думку, в повному обсязі посвідчують реальність господарських операцій між ТОВ «Онікс-ЛТД» та його контрагентом ТОВ «Мікас Плюс», з огляду на які судом встановлено наступне.

Відповідно до умов укладеного між Позивачем та ТОВ «Мікас Плюс» Договору поставки обсяги поставки товару визначаються Специфікацією, що є невід'ємною частиною даного Договору. При цьому, поставка партій товарів здійснюється згідно із погодженим Замовленням Покупця, наданим Постачальнику, яке повинно містити асортимент та кількість товару.

Разом із тим, на підтвердження виконання вказаних вище вимог ТОВ «Онікс-ЛТД» надані суду Замовлення за період з грудня 2012 р. по січень 2013 р., в той час, як поставки товарів ТОВ «Мікас Плюс» продовжувало здійснювати до жовтня 2013 р. Натомість, в матеріалах справи відсутні як обов'язкові Замовлення Покупця за період з січня по жовтень 2013 р., так і Специфікації за вказаний період, які, більше того, повинні бути невід'ємною частиною укладеного Договору.

Водночас, в матеріалах справи наявний запит Позивача за вих. №71 від 19.10.2012 р. (додаток №19) до ТОВ «Мікас Плюс», в якому ТОВ «Онікс-ЛТД» просило Постачальника надати комерційну пропозицію на постачання комп'ютерних комплектуючих згідно із відповідною специфікацією. При цьому, просило зазначити повну назву, тип, технічні характеристики, ціну для кожної позиції. Окремо Позивач просив Постачальника зазначити вартість пакування і транспортування, об'єми поставок при яких доставка на його адресу буде безкоштовна.

Проте, на підтвердження узгодження між сторонами вказаних у запиті ТОВ «Онікс-ЛТД» питань щодо наявного у ТОВ «Мікас Плюс» товару, а також питань щодо пакування, транспортування, вартості, термінів та обсягів майбутніх поставок суду доказів надано не було, як і не було надано відповідної інформацій з її документальним підтвердженням під час фактичного здійснення операцій з постачання товару за укладеним Договором поставки.

Поряд із цим, за вимогами Договору поставки Продавець за власний рахунок забезпечує пакування товару. Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені Постачальнику до укладення Договору поставки. Упаковка повинна містити належне маркування.

Одночасно, Договором поставки передбачено про те, що якість товарів, які поставляються, повинна відповідати вимогам чинного законодавства України, що встановлюються для даного виду товару. Підтвердженням якості товару з боку Постачальника є надання Покупцеві на його вимогу копій сертифікатів відповідності на товари, які поставляються згідно даного Договору. Також зазначено про те, що гарантійний термін на товари та умови гарантії вказано в гарантійному талоні, в той час, як період гарантійного обслуговування починається з дати підписання товарної накладної. Гарантійна підтримка товарів здійснюється через мережу уповноважених сервісних центрів виробників товарів, інформацію про місцезнаходження яких Постачальник надає Покупцю.

Разом із тим, суд не може прийняти до уваги надані Позивачем копії сертифікатів (додаток №18) в якості доказу отримання ним від Постачальника необхідних сертифікатів якості на поставлений товар, оскільки з огляду на такі сертифікати суд не має змоги встановити їх приналежність до товарів, які були поставлені ТОВ «Мікас Плюс».

Більше того, суд позбавлений можливості встановити факт здійснення Постачальником пакування товарів з обов'язковим їх маркуванням, оскільки на підтвердження виконання вказаних вимог Договору поставки не було надано жодного доказу, як і не надано обов'язкових гарантійних талонів на кожен поставлений товар разом з необхідною інформацією щодо мереж уповноважених сервісних центрів виробників товарів.

Поряд із цим, згідно із п.2.1 Договору поставки умовою поставки товарів є DDP (відповідно до правил Інкотермс-2000): вул. Дегтярівська, 14, м. Київ.

Між тим, за змістом правил Інкотермс-2000 термін DDP «поставка зі сплатою мита» (... назва місця призначення) означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця. Продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором. Продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки. Продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення про відправлення товару, а також будь-яке інше повідомлення, якого потребує покупець для отримання можливості вжити заходів, звичайно необхідних для одержання поставки товару.

Крім того, продавець зобов'язаний, за власний рахунок, надати покупцю делівері-ордер і/або звичайний транспортний документ (наприклад, оборотний коносамент, необоротну морську накладну, документ перевезення внутрішнім водним транспортом, повітряну, залізничну чи автотранспортну накладну, або транспортні документи змішаного перевезення), яких може потребувати покупець для прийняття поставки товару. Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі звичайно прийнятою є поставка товару з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки), необхідне для поставки товару. Упаковка повинна містити належне маркування.

Між тим, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до п.11.1 р.11 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

При цьому, згідно із ст.1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Згідно із п.11.4 та п.11.5 р.11 Правил №363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

В п.11.5-11.7 р.11 Правил №363 передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Проте, на підтвердження реальності здійснення ТОВ «Мікас Плюс» поставок придбаних ТОВ «Онікс-ЛТД» за Договором поставки товарів, Позивачем не було надано суду жодної виписаної Постачальником товарно-транспортної накладної, що дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій.

При цьому, відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп.«б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Поряд із цим, як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, місцем їх складення вказано лише м. Київ, що позбавляє суд можливості встановити фактичне місце (склад Покупця) постачання контрагентом ТОВ «Мікас Плюс» товарів за Договором поставки.

Між тим, в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення та їх документальне підтвердження щодо місць вантажовідправлення товару від ТОВ «Мікас Плюс», які б дали суду змогу встановити фактичне місце, де товар перебував на час початку його перевезення - місцезнаходження складів (основних фондів) контрагента-постачальника.

Поряд із цим, суд не приймає до уваги наданий Позивачем на підтвердження наявності у нього складського приміщення договір суборенди №18/11 від 01.04.2011 р. (додаток №19), укладений між ТОВ «Онікс-ЛТД» (Суборендар) та ТОВ «ЗЕТА.» (Орендар), предметом якого є нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 14, оскільки відповідно до акту приймання-передачі приміщення та додаткової угоди до вказаного договору зазначене приміщення Позивач орендував у період з 01.04.2011 р. по 31.03.2013 р., в той час, як докази узгодження між Позивачем та ТОВ «ЗЕТА.» продовження термінів оренди до кінця 2013 р. суду не надавались, що свідчить про відсутність у ТОВ «Онікс-ЛТД» складських приміщень на час здійснення спірних господарських операцій із ТОВ «Мікас Плюс», зокрема, у період з квітня по жовтень 2013 р.

Більше того, не спростовує висновків суду щодо невикористання Позивачем орендованого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 14, у власній господарській діяльності відсутність доказів оплати Позивачем вартості орендної плати та оплати послуг, які надаються у зв'язку з використанням приміщення.

Таким чином, оскільки наявний в матеріалах справи суборенди №18/11 від 01.04.2011 р. не посвідчує наявність у ТОВ «Онікс-ЛТД» складського та офісного приміщення у період господарських взаємовідносин із ТОВ «Мікас Плюс» (січень-жовтень 2013 р.), відповідно, не посвідчує фактичного постачання товарів від ТОВ «Мікас Плюс» до ТОВ «Онікс-ЛТД» на орендований у ТОВ «ЗЕТА.» склад, також не посвідчує зберігання Позивачем поставленого контрагентом товару, що дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного використання Позивачем орендованого складського приміщення у своїй господарській діяльності.

В той же час, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Так, за умовами укладеного Договору поставки право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товарів.

Разом із тим, з огляду на наявні в матеріалах справи документи судом встановлено, що на виконання зазначеної вище вимоги Договору поставки сторонами були підписані видаткові накладні, отримувачем товарів в яких вказано техніка ОСОБА_3 на підставі довіреностей. Крім того, вказана особа визначена відповідальною особою Позивача за здійснення господарських операцій за виписаними Позивачем видатковими накладними до контрагентів-покупців у вересні 2013 р.

При цьому, як вбачається з наданих суду видаткових накладних, у червні 2013 р. поставлений ТОВ «Мікас Плюс» товар також отримувався регулювальником ТОВ «Онікс-ЛТД» ОСОБА_4 на підставі довіреностей.

Поряд із цим, Замовлення на поставку товару згідно із Договором поставки були складені менеджером відділу продажу ТОВ «Онікс-ЛТД» ОСОБА_5, в той час, як у більшості складених Позивачем видаткових накладних до контрагентів-покупців ОСОБА_5 - є спеціалістом.

В свою чергу, суд звертає увагу на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 (надалі - Інструкція №99), в якій передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Так, відповідно до п.2 Інструкції №99 бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п.6 Інструкції №99).

Інструкція №99 поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

В той же час, на виконання вимог ухвали суду від 28.10.2014 р. Позивачем не надано суду належних доказів видання ТОВ «Онікс-ЛТД» будь-яких довіреностей або їх копій, які б посвідчували право ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на одержання/видачу товарно-матеріальних цінностей та підпису первинних документів від імені Позивача.

При цьому, суд критично ставиться до наданого Позивачем витягу із журналу реєстрації виданих довіреностей (додаток №17) як доказ видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Мікас Плюс», оскільки вказаний витяг посвідчує тільки документальне відображення факту видачі довіреностей ОСОБА_3 на право отримання від ТОВ «Мікас Плюс» товарів, проте, не містить жодних посилань на уповноваження ОСОБА_4 отримувати поставлені товари вказаним Постачальником.

Крім того, у вказаному витягу з журналу реєстрації виданих довіреностей відсутні відомості щодо видачі Позивачем довіреностей ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на право відпуску товарів кінцевим покупцям від імені ТОВ «Онікс-ЛТД».

Більше того, суду не було також надано жодного доказу на підтвердження факту займання ОСОБА_3 посади техніка та ОСОБА_4 посади регулювальник, їх повноважень, як і не надані докази одночасного займання ОСОБА_5 посад менеджера відділу продаж та спеціаліста, зокрема, таких як: накази про прийняття на роботу, накази про займання вказаними особами відповідних посад, тощо.

З огляду на вищенаведене, оскільки Позивачем не були надані витребувані судом належні первинні документи, які посвідчують факт транспортування та зберігання товару, а також належних доказів наявності у Позивача та його контрагента-постачальника персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, суд приходить до висновку про відсутність реального здійснення у 2013 р. спірних господарських операцій між ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Мікас Плюс».

Разом із тим, відповідно до пояснень представника Позивача та свідка ОСОБА_2 основним видом господарської діяльності ТОВ «Онікс-ЛТД» є торгівля комп'ютерами, устаткуванням та програмним забезпеченням, з метою досягнення якої Позивачем у 2013 р. було придбане у ТОВ «Мікас Плюс» комплектуюче обладнання на підставі укладеного між ними Договору поставки.

При цьому, Позивач стверджує, що як і реальність здійснення спірних господарських операцій із ТОВ «Мікас Плюс» так і мета таких операцій посвідчується наявними в матеріалах справи документами за господарськими взаємовідносинами із контрагентами-покупцями (додатки №1-16), а саме: видатковими накладними; довіреностями покупців на отримання товарів від Позивача; актами монтажу на змонтування комп'ютерних системних блоків працівниками Позивача; сертифікатами відповідності, виданими Позивачу як виробнику блоків системних серверних (додаток №19).

Проте, суд не може прийняти до уваги такі докази, оскільки суду не були надані відповідні закази-наряди, на виконання вимог яких здійснювався монтаж системних блоків для контрагентів-покупців. Крім того, більшість вказаних довіреностей не посвідчені уповноваженими особами покупців на право їх виписки та не містять печаток підприємств контрагентів-покупців. А надані сертифікати відповідності не посвідчують виготовлення (монтаж) Позивачем комп'ютерних системних блоків із комплектуючого устаткування, придбаного саме у ТОВ «Мікас Плюс».

Таким чином, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, оскільки суду не надано жодних належних первинних та бухгалтерських документів, а також жодних пояснень щодо відсутності таких обов'язкових документів, які б посвідчували фактичне здійснення постачання ТОВ «Мікас Плюс» товарів на виконання укладеного із ТОВ «Онікс-ЛТД» Договору поставки, як наслідок, суд позбавлений можливості встановити правомірність включення спірної суми ПДВ розміром 1 546 148,00 грн. до складу податкового кредиту за перевіряємий період, відповідно, погоджується із висновками податкового органу щодо заниження Позивачем суми ПДВ.

Поряд із цим, суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Натомість, Позивачем не надано на вимогу суду належних доказів перевезення товарів ТОВ «Мікас Плюс», зазначених у видаткових та податкових накладних, як і не надано доказів зберігання, обліку на складі, руху та використання товару, придбаного у вказаного контрагента-постачальника у власній господарській діяльності у взаємозв'язку із фактом придбання такого товару, а тому суд погоджується із висновками податкового органу про те, що наявність Договору поставки, видаткових та податкових накладних, підписаних з боку Продавців невстановленою особою, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, оскільки фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/800/36711/13 від 15.10.2014 р.

В той же час, суд приймає до уваги посилання представника Відповідача на отримані матеріали щодо контрагента Позивача ТОВ «Мікас Плюс» (постанова слідчого ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.05.2014 р. про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ «Онікс-ЛТД»; протоколи допиту свідка ОСОБА_6 (директора ТОВ «Мікас Плюс») від 28.03.2014 р., від 01.04.2014 р., від 21.04.2014 р., від 03.06.2014 р. (том І, а.с.71-91); висновок експерта НДЕКЦ МВС України №513 від 27.11.2014 р. (том ІІ)), якими встановлено відсутність підприємства за податковою адресою, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновника та директора контрагента-постачальника, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При цьому, у зв'язку із ненаданням Позивачем при проведенні перевірки первинної документації по взаємовідносинам із його контрагентами ТОВ «Мікас Плюс» за період формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями, податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального їх вчинення, що не дозволяє формувати дані податкового обліку, відтак, у перевіряємому періоді ТОВ «Онікс-ЛТД» було завищено податковий кредит на загальну суму 1 546 148,00 грн., що призвело до заниження Позивачем ПДВ на 1 546 148,00 грн.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у Позивача податкових накладних, а також доказів сплати Постачальнику вартості товару з ПДВ.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Натомість, Позивач стверджує, що як і реальність здійснення спірних господарських операцій із так і мета таких операцій посвідчується саме наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, судом не приймаються до уваги такі твердження у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи будь-яких належних документів, які б посвідчували факт придбання Позивачем товарів у ТОВ «Мікас Плюс» у період з 01.01.2013 р. по 31.07.2014 р. за укладеним Договором поставки, як наслідок, суд позбавлений можливості встановити правомірність включення спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту у розмірі 1 546 148,00 грн.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги представник Позивача посилається на те, що оскільки податкове повідомлення-рішення №0013082213 від 25.09.2014 р. прийняте податковим органом за результатами перевірки, проведеної на підставі постанови ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.05.2014 р. в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №32014100000000052 від 21.03.2014 р., до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Проте, суд вважає за належне зазначити, що вказані вище посилання Позивача мотивоване п.86.9 ст.86 ПК України в редакції, чинній до 04.01.2013 р., тобто до складання Акту перевірки №959 та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В той же час, відповідно до п.86.9 ст.86 ПК України у редакції, чинній на момент проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення №0013082213 від 25.09.2014 р., у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Таким чином, положення вказаної норми можуть поширюватись на тих платників податків (юридичну особу) або фізичну особу - підприємця, що перевіряються податковим органом в межах кримінального провадження, якщо кримінальне провадження ведеться стосовно посадової особи (посадових осіб) таких платників.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/800/12534/14 від 15.12.2014 р.

Разом із тим, оскільки в даному випадку кримінальне провадження ведеться стосовно посадової особи ТОВ «Мікас Плюс», а не посадової особи ТОВ «Онікс-ЛТД», положення п.86.9 ст.86 ПК України не поширюються на Позивача, як наслідок, суд вважає викладені вище доводи останнього безпідставними.

Таким чином, під час розгляду даної справи у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів щодо транспортування, зберігання та подальшого використання придбаних товарів суд був позбавлений можливості встановити зв'язок між фактом придбання Позивачем у ТОВ «Мікас Плюс» товарів за спірними господарськими операціями, спорудженням основних фондів, імпортом/реалізацією таких товарів, понесенням інших витрат із господарською діяльністю ТОВ «Онікс-ЛТД», натомість, надані останнім оборотно-сальдові відомості по рахунках 281, 631, 361 (додаток №17), довідка про наявність промислово-виробничого персоналу (додаток №19) відповідних висновків суду не спростовують, оскільки спірні господарські операції між Позивачем та зазначеним контрагентом-постачальником не посвідчують правового змісту господарських операцій.

З огляду на викладене, оскільки наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання зерна кукурудзи та надання послуг з перевезення фактично не мали реального характеру, факти поставок та надання відповідних послуг оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними Договорами поставки та Договором перевезення за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, не встановлено мету їх подальшого використання в своїй господарській діяльності, а Позивачем, в свою чергу, не надано жодних пояснень щодо відсутності обов'язкових належних чином складених первинних документів, які б посвідчували відповідні правовідносини ТОВ «Онікс-ЛТД» із відповідним контрагентом.

Відповідно до зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, які пов'язують виникнення у Позивача права включення спірної суми ПДВ розміром 1 546 148,00 грн. до складу податкового кредиту, що призвело до заниження ТОВ «Онікс-ЛТД» ПДВ на 1 546 148,00 грн. за період з 01.01.2013 р. по 31.07.2014 р.

Поряд із цим, відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп.54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Водночас, суд вважає за належне зазначити, у листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 р. №2198/11/13-11 вказано про те, що в розумінні п.123.1 ст.123 ПК України штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50% застосовуються не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених п.п.54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 ПК України.

В той же час, з огляду на оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0013082213 від 25.09.2014 р. судом встановлено, що Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2 319 224,00 грн. (з яких 1 546 148,00 грн. - за основним платежем та 773 076,00 грн. - за штрафними санкціями), що свідчить про застосування ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві суми штрафних санкцій розміром 50%.

Поряд із цим, суд не отримав від податкового органу будь-яких обґрунтувань щодо підстав донарахування ТОВ «Онікс-ЛТД» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50%, як наслідок, суд приходить до висновку щодо неправомірності застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50% та вважає за необхідне скасувати податкове повідомлення-рішення №0013082213 від 25.09.2014 р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25%, що становить - 386 539,00 грн.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Водночас, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс-ЛТД» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкове повідомлення-рішення №0013082213 від 25.09.2014 р. в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс-ЛТД» суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 386 539,00 (триста вісімдесят шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 00 коп.

3. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

4. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс-ЛТД» (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 3, код ЄДРПОУ 23510152) понесені судові витри в розмірі 72 (сімдесят дві) грн. 00 коп. із видатків Державного бюджету України.

5. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі 72 (сімдесят дві) грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва справи №826/15437/14.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін