Рішення

від 09.02.2015 по справі 911/5321/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р. Справа № 911/5321/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» до Спільного підприємства заводу будівельних матеріалів про стягнення 142 212, 40 грн. за участю представників:

від позивача: Дудник А.В.

від відповідача: Здоровєйшева Т.Ю.

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 142 212, 40 грн. заборгованості за поставлений товар.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 12.01.2015.

12.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли клопотання б/н від 09.01.2015 та б/н від 12.01.2015 (вх. № 270/15 від 12.01.2015), (вх. № 267/15, № 268/15, № 269/15, № 271/15 від 12.01.2015 та вх. № 266/15 від 12.01.2015 про приєднання до матеріалів справи витребуваних судом документів.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 12.01.2014 (вх. № 252/15 від 12.01.2015) про відкладення розгляду справи для надання можливості його представнику ознайомитись з матеріалами справи.

У судовому засіданні 12.01.2015 судом, у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву на 09.02.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2015, за клопотанням представника позивача, продовжено строк вирішення спору у дані справі на п'ятнадцять днів.

23.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання вих. № б/н від 23.01.2015 (вх. № 1505/15 від 23.01.2015) про перенесення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання вих. № 15 від 02.02.2015 (вх. № 2421/15 від 03.02.2015) про приєднання до матеріалів справи довідки про неможливість встановлення місцяперебування представника Спільного підприємства завод будівельних матеріалів Борисенко Лариси Юріївни.

09.02.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення по справі № б/н від 09.02.2015 (вх. № 2834/15 від 09.02.2015).

До господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на позов № б/н від 09.02.2015 (вх. № 2872/15 від 09.02.2015), в яких відповідач просить суд витребувати у позивача оригінали видаткових накладних, довіреностей до них та заперечує проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 09.02.2015 суд розглядає вищевказане клопотання відповідача про витребування оригіналів видаткових накладних та довіреностей до них.

Статтею 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд, дослідивши матеріали справи, відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналів видаткових накладних та довіреностей до них, оскільки воно є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.

Присутній у судовому засіданні 09.02.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Присутній у судовому засіданні 09.02.2015 представник відповідача надав усні пояснення щодо своїх письмових заперечень та заперечив проти задоволення позову.

У судовому засіданні 09.02.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» (позивач) по видаткових накладних № РН-0000162 від 11.04.2013 на суму 63 991, 20 грн., № РН-0000166 від 12.04.2013 на суму 41 160, 00 грн. та № РН-0000190 від 30.04.2013 на суму 37 061, 70 грн. поставило Спільному підприємству заводу будівельних матеріалів (відповідач) товар на загальну суму 142 212, 40 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявністю підписів та печаток сторін на зазначених видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Крім того, на виконання вимог Податкового кодексу України, позивачем згідно вищезазначеної поставки товару було виписано на користь відповідача податкові накладні на загальну суму 142 212, 40 грн., копії яких долучено до матеріалів справи.

Проте, в порушення своїх господарських зобов'язань, відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 142 212, 40 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою № б/н від 26.11.2014 про сплату існуючої заборгованості за поставлений товар. В підтвердження надсилання вказаної вимоги позивачем до суду надано фіскальний чек № 7941 від 27.11.2014, копію якого залучено до матеріалів справи.

Проте, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений позивачем товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язувався поставляти відповідачеві товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти та оплатити відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує на те, що звернення позивача з даним позовом до суду є передчасним, оскільки надану позивачем до позовної заяви вимогу він не отримував, а тому строк оплати за поставлений товар не настав. Крім того, відповідач стверджує, що надані позивачем копії видаткових накладних не є належними доказами, так як при огляді даних копій вбачається, що відмітка «згідно з оригіналом», поставлена на копії документу, зробленого з копії, а тому відповідач вважає, що позивачем не надано жодного доказу отримання відповідачем товару, в тому числі і довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Як вбачається з матеріалів справи, приймання відповідачем від позивача товару здійснювалось на підставі видаткових накладних № РН-0000162 від 11.04.2013, № РН-0000166 від 12.04.2013 та № РН-0000190 від 30.04.2013.

Позивач у своїх письмових поясненнях зазначає, що два примірника оригіналів зазначених видаткових накладних були направлені відповідачу для підпису та скріплення печаткою, проте відповідач один примірник отриманих видаткових накладних не повернув. В подальшому, під час розгляду господарським судом Київської області справи № 911/4562/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» до Спільного підприємства заводу будівельних матеріалів, відповідачем до матеріалів вказаної справи було подано завірені належним чином копії зазначених видаткових накладних, підписані обома сторонами та скріплені печатками позивача і відповідача.

Крім того, вказані видаткові накладні відображено в даних первинного бухгалтерського обліку господарських операцій, які відбулись між позивачем та відповідачем, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою Тетіївської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київські області № 116/220/05521718 від 12.08.2014.

Зі змісту видаткових накладних № РН-0000162 від 11.04.2013, № РН-0000166 від 12.04.2013 та № РН-0000190 від 30.04.2013 вбачається, що товар був прийнятий представником відповідача, про що свідчить підпис на накладних, завірений печаткою відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на вищезазначених видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Крім того, відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.

Згідно з ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Водночас, довіреність не є документом, який підтверджує факт передачі товару від однієї особи до іншої, оскільки відповідно до положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України N 99 від 16.05.1996, довіреність на одержання матеріальних цінностей є документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Разом з тим, слід враховувати, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товарів.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що відповідач у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України заявлених до нього вимог не спростував, в той же час належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язань щодо оплати отриманого товару суду не надав.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на встановлені судом факти та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 142 212, 40 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Спільного підприємства заводу будівельних матеріалів (09000, Київська область, Сквирський район, місто Сквира, вулиця Карла Лібкнехта, будинок 153, ідентифікаційний код - 05521718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Курсова, будинок 22, квартира 28, ідентифікаційний код - 38168858) 142 212 (сто сорок дві тисячі двісті дванадцять) грн. 40 коп. заборгованості за отриманий товар та 2 844 (дві тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 25 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 12.02.2015.

Суддя Т.В. Лутак