Рішення

від 10.02.2015 по справі 920/2075/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.02.2015 Справа № 920/2075/14 за позовом : Дочірнього підприємства "ДТС Суми" Товариства з обмеженою

відповідальністю "ДТС-Харків", м. Суми,

до відповідача : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

м. Суми

про стягнення 11 911 грн. 82 коп.

СУДДЯ ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: Кіщук Р.А. (довіреність № 857 від 10.12.2014 р.);

від відповідача: не прибув;

при секретарі судового засідання Куриленко О.В.

Суть спору: позивач, згідно уточнень, просить суд стягнути з відповідача 12 911 грн. 82 коп. заборгованості, з яких: 7 648 грн. 07 коп. основного боргу, відповідно до договору про поставку товару № 110 від 04.04.2013 року, 2 848 грн. 62 коп. пені, 1 415 грн. 13 коп. штрафу, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник позивача в судове засідання на виконання вимог ухвали суду від 20.01.2015 р. надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 19935195 станом на 21.01.2015 р., згідно якого, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Дані документи судом оглянуті та приєднані до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, письмового відзиву на позовну заяву не надав, ухвали господарського суду повернуті з відміткою «за закінченням терміну зберігання".

Судом направлялися ухвали на дві адреси, проте в дане судове засідання представник відповідача не прибув, письмового відзиву на позовну заяву не подав, правом подати заперечення проти вимог позивача або докази сплати суми заборгованості відповідач не скористався, повноважного представника в судове засідання не направив, про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

З метою дотримання прав сторін щодо викладення своєї позиції у письмовому вигляді щодо позовних вимог, судом було відкладено розгляд справи з 20.01.2015 р. по 10.02.2015 р. Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений ст. 69 господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, суд вважає, що сторонам створені всі належні умови та є підстави для розгляду справи по суті за наявними матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК Ураїни.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем 04.04.2013 р. був укладений договір поставки № 110, за умовами п. 1.1 якого, позивач зобов'язується поставити та передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язується прийняти і своєчасно здійснити оплату його вартості в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що оплата кожної поставленої патії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу в 21 календарних днів з моменту отримання товару і підписання накладної.

Позивач в позовній заяві зазначає, що виконуючи свої зобов'язання за договором, 16.04.2013 р., 21.06.2013 р. за допомогою власного транспорту відвантажив на адресу відповідача товар, а відповідач прийняв товар на загальну суму 14 151,29 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 16-18).

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обґрунтувуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач оплатив позивачу 5 503 грн. 22 коп., тобто частину вартості товару, решта заборгованості залишилася без оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 2013-2014 р. направляв відповідачу претензії з вимогою погасити заборгованість, проте відповіді не отримав.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий та неоплачений товар станом на дату подання позову складає 8 648 грн. 07 коп.

В судове засідання представник позивача надав копію банківської виписки, з якої вбачається, що відповідач сплатив 1 000 грн. 00 коп. позивачу, а решта заборгованості в сумі 7 648 грн. 07 коп. залишилася без оплати.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем не подано аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 7 648 грн. 07 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 526, 610 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені та штрафу позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за поставлений товар.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем терміну оплати, передбаченого п. 4.3 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню , що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ від суми простроченного платежу за кожен день такого прострочення до повного погашення боргу.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем терміну повної оплати поставленного товару, більше ніж на 1 (один) місяць, покупець сплачує постачальнику штраф, що складає 10% від суми простроченного платежу за кожен окремий випадок такого прострочення.

Тому, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 2 848 грн. 62 коп. та 10% штрафу в розмірі 1 415 грн. 134 коп.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно розрахунку суду, здійсненого з врахуванням ст. 232 Господарського кодексу України та часткових проплат відповідачем заборгованості, розмір пені становить 1 199 грн. 23 коп.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення 1 199 грн. 23 коп. пені та 1 415 грн. 13 коп. штрафу, є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1 827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526-527, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 216, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства "ДТС Суми" товариства з обмеженою відповідальністю "ДТС-Харків" (02088, м. Київ, вул. Леніна, буд. 42, код 31014343) 7 648 грн. 07 коп. основного боргу, 1 199 грн. 23 коп. пені; 1 415 грн. 13 коп. штрафу, 1 827 грн. 00 коп . відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В частині стягнення 1 649 грн. 39 коп. пені в задоволенні позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.02.2015 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА