Рішення

від 10.02.2015 по справі 922/5763/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р.Справа № 922/5763/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Ес-Ай", м.Харків до Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Престиж" , м.Куп'янськ Харківської області про стягнення 12501,88 гривень за участю представників:

позивача - Щепоткіної Т.Б. (директор)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2014 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Ем-Ес-Ай", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Престиж" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 12501,88 гривень, у тому числі, 4138,93 гривень суми основної заборгованості, 6241,41 гривень суми нарахованої пені, 1241,68 гривень штрафу, 102,60 гривень суми 3% річних та 777,26 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання №П13109, укладеного між сторонами 12 серпня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 грудня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14 січня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 січня 2015 року було відкладено розгляд справи на 10 лютого 2015 року.

Представник позивача у судовому засіданні 10 лютого 2015 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 10 лютого 2015 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника відповідача, в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

12 серпня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Ем-Ес-Ай" (позивачем) та приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою "Престиж" (відповідачем) було укладено договір постачання №П13109. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався поставити і передати у власність покупця (відповідача) автомобільні запчастини, автомобільні масла і автомобільні хімічні речовини (товар), а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Факт приймання товару покупцем підтверджується накладною (п.3.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 8023,91 гривень, що підтверджується видатковою накладною №3002 від 09 грудня 2013 року на суму 4430,92 гривень (а.с.15) та видатковою накладною №144 від 29 січня 2014 року на суму 3592,99 гривень (а.с.17). Вказані накладні було підписано з обох сторін та скріплено печатками. Крім того, факт поставки товару підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними та податковими накладними.

У відповідності до п.2.1 договору, покупець здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування 100% загальної суми на поточний рахунок постачальника в строк 21 календарних днів з моменту отримання товару, дата отримання вказана у накладній.

Відповідач, в свою чергу, частково розрахувався за отриманий товар на суму 3884,98 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№MSI-1/2014/08) від 11 квітня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав повністю, у зв'язку з чим, утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 4138,93 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 4138,93 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 6241,41 гривень пені та 1241,68 гривень штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.п.5.2, 5.3 спірного договору, у разі порушення строків оплати товару покупцем, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,5% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Пеня нараховується з дня порушення зобов'язання і до дня його виконання. Крім того, у разі прострочення платежу понад 30 календарних днів, покупець зобов'язаний виплатити постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач нарахував суму пені без урахування відповідного Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені та штрафу, нарахованих позивачем, перевіривши період нарахування останнім пені, дійшов висновку про те, що розрахунок штрафу є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Однак розрахунок пені є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму пені відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 717,42 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 5523,99 гривень слід відмовити.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 777,26 гривень суми інфляційних втрат та 102,60 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Престиж" (63701, Харківська область, м.Куп'янськ, провулок Куп'янський, 3, код ЄДРПОУ 21237491) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Ес-Ай" (61070, м.Харків, вул. Академіка Проскури, 1, код ЄДРПОУ 19344541) 4138,93 гривень основної заборгованості, 717,42 гривень пені, 1241,68 гривень штрафу, 102,60 гривень суми 3% річних, 777,26 гривень інфляційних втрат та 1019,73 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 5523,99 гривень суми пені відмовити.

Повне рішення буде складено 14 лютого 2015 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/5763/14