Постанова

від 11.02.2015 по справі 813/108/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 року №813/108/15

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представників позивача Ханас М.О.,

представника відповідача Зуєва А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрон-Буд» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання нечинним та скасування наказу №16 від 25.11.2014 року, визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрон-Буд» (надалі - ТзОВ «Електрон-Буд») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (надалі - Ковельська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області), в якій просить:

-визнати нечинним та скасувати наказ Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області №16 від 25.11.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки;

-визнати протиправними дії Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Електрон-Буд», код за ЄДРПОУ 14315227, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійснення фінансово-господарських операцій із ТОВ «Брокбудкепітал» (код 37450960) за період лютий, березень 2014 року, із ТОВ «Нокстайл» (код 38951854) за період червень, липень 2014 року, із ТОВ «Катрейдімпекс» (код 38506804) за період квітень 2014 та із ПП «НП Хіміч» (код 3804025) за червень 2014 року.

Ухвалами судді від 16.01.2015 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що рішення відповідача про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було прийняте з порушенням чинного законодавства України та без достатніх для того підстав, а перевірка була здійснена також з порушенням норм закону.

Так, позивач вказує на те, що підставою для призначення такої перевірки є виявлення фактів про можливі порушення платником податків законодавства та лише якщо платник податків не надасть на запит контролюючого органу пояснення та їх документальні підтвердження. При цьому, в даному випадку позивач дійсно отримав від відповідача ряд запитів, однак, на всі запити ним було надано вичерпні відповіді, пояснення та підтверджуючі документи. А тому, на переконання позивача, у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для призначення перевірки, оскільки платником податків виконано вимоги податкового органу в запитуваному обсязі.

Окрім того, позивач відзначає, що на підставі оскаржуваного наказу №16 відповідачем з 26.11.2014 року по 02.12.2014 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку. Проте, повідомлення про її проведення та копію наказу №16 позивач отримав уже після проведення перевірки - 05.12.2014 року. Зазначене позивач вважає порушенням норм чинного законодавства, позаяк, за його твердженнями, право на проведення перевірки податковому органу надається лише після вручення до початку перевірки платнику податків під розписку копії наказу про її проведення. Таким чином, позивач стверджує, що дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки були протиправними.

На заперечення позовних вимог відповідачем 02.02.2015 року було подано письмові заперечення на адміністративний позов, в яких він обґрунтовує законність оспорюваного наказу та своїх дій, а його позиція полягає в наступному.

Відповідач указує на те, що йому надійшли дані перевірок інших платників податків, котрі свідчили про можливі порушення зі сторони позивача, у зв'язку з чим, на підтвердження отриманої податкової інформації, ним було направлено ряд запитів до позивача. При цьому, на усі запити позивач надав відповіді, однак, ним не було надано всіх первинних документів, які би підтверджували реальність здійснення господарських операцій, які зазначались в запитах, а саме, копій платіжних доручень, договорів оренди складських приміщень, податкових накладних тощо. У зв'язку з чим відповідач вважає, що підстави для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки були наявними, а тому, оспорюваний наказ прийнятий контролюючим органом правомірно та за достатніх підстав.

Окрім цього, відповідач зазначає, що чинним законодавством України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється після надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу про проведення перевірки та відповідного повідомлення. У даному випадку така умова була виконана відповідачем 25.11.2014 року, після чого 26.11.20.14 року розпочато перевірку. Таким чином, дії з проведення перевірки повністю відповідають приписам закону та є правомірними.

Також, відповідач акцентує на тому, що за результатом перевірки було складено акт №28/03-06-22/14315227 від 09.12.2014 року. А тому, оспорюваний наказ та оспорювані дії себе вичерпали й не породжують для позивача жодних правових наслідків, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що позов, спрямований на оскарження рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише якщо не відбулося допуску посадових осіб до спірної перевірки, чого в даному випадку не мало місця.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просила суд позов задовольнити повністю й визнати нечинним та скасувати наказ №16 від 25.11.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також визнати протиправними дії щодо проведення такої перевірки.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, вказав на правомірність винесення спірного наказу №16 від 25.11.2014 року, про законність дій по проведенню перевірки, а тому просив у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково з виходом за межі позовних вимог із наступних підстав.

Із приводу заявленого позову суд відзначає, що спір між сторонами виник у зв'язку з призначенням і проведенням Ковельською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Електрон-Буд».

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити, зокрема, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) перевірки. При цьому, цим же пунктом визначено, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Податковим кодексом України.

У відповідності до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з абз.4, 6 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених Податковим кодексом України. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначені обставини, за умови настання яких здійснюється документальна позапланова перевірка, зокрема, перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (п.п. 78.1.1).

Згідно з п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У той же час, ст.79 Податкового кодексу України встановлює окремі особливості проведення документальної невиїзної перевірки, яка мала місце в даному випадку.

Так, у відповідності до п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.77 та ст.78 Податкового кодексу України. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документів та даних, наданих платником податків, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Окрім того, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України передбачає, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та, на відміну від норми згаданого вище п.78.4, за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.3 ст.79 Податкового кодексу України визначено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Як випливає з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін, підставою для проведення спірної документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Електрон-Буд» було ненадання позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, тобто, відповідно до обставини за п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

При цьому, суд відзначає, що п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України встановлює й інші обов'язкові вимоги, дотримання яких є умовою проведення документальної позапланової перевірки.

А саме, обов'язковий письмовий запит контролюючого органу повинен скеровуватися виключно якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Як встановлено судом, у даному випадку, відповідач дійшов висновку про можливі порушення позивачем податкового законодавства на підставі даних перевірок та податкової інформації про діяльність інших платників податків, а саме, на підставі даних за актом №1476/26-59-22-0337450960 від 08.10.2014 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Брокбудкепітел», складеним ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, актом №1440/26-59-22-03/37450960 від 16.06.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Брокбудкепітел», складеним ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, актом №408/25-56-22-01-05/38951854 від 04.08.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Нокстайл», складеним ДПІ у Подільському районі м.Києва, актом №464/26-56-22-01-05/38951854 від 01.09.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Нокстайл», складеним ДПІ у Подільському районі м.Києва, за інформацією, отриманою від ДПІ у Святошинському районі м.Києва за вих. №4713/7/26-57-22-01-20 від 19.09.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Катрейдімпекс».

У зв'язку із наведеним, суд критично оцінює посилання контролюючого органу на дані актів про неможливість проведення зустрічних звірок платників податків як на належну підставу для твердження про факти можливого порушення позивачем податкового законодавства. Так, дійсно, про факти можливих порушень платником податків законодавства можуть свідчити дані перевірок інших платників або отримана податкова інформація. Із урахуванням норм п.п.62.1.3 п.62.1 ст.62, п.п.72.1.5 п.72.1 ст.72 Податкового кодексу України податкова інформація може надходити за наслідком податкового контролю, який здійснюється, зокрема, шляхом перевірок та звірок. Однак, неможливість проведення зустрічної звірки свідчить про не здійснення такої звірки, а відповідні акти про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначені виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення такого заходу як зустрічна звірка, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. Тож, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході податкового контролю, в порядку, що визначений Податковим кодексом України.

Окрім того, суд відзначає, що п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України встановлено норму, яка передбачає, що в обов'язковому письмовому запиті контролюючого органу про надання платником пояснень та їх документальних підтверджень повинно бути зазначено можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Як встановлено судом, у даному випадку, відповідачем скеровувалися позивачу запити №1082/03-06-15.1-12 від 14.04.2014 року, №1726/03-06-15.1-12 від 05.05.2014 року, №2055/03-06-15.1-12 від 21.05.2014 року, №5203/03-06-15.1-12 від 21.08.2014 року, №5641/03-06-15.1-12 від 17.09.2014 року, №5204/03-06-15.1-12 від 21.08.2014 року. Однак, у жодному з цих запитів податковий орган не вказує на будь-які можливі порушення позивачем податкового, валютного та іншого законодавства, як того вимагає п.п.78.1.1 Податкового кодексу України. У вказаних запитах відповідачем лише зазначено, що запитувана інформація необхідна для перевірки відображення показників у податкових деклараціях за різні періоди, що очевидно не відповідає наведеним вище приписам чинного законодавства.

Окрім цього, згідно з приписами п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, запит контролюючого органу до платників податків повинен містити підстави для надіслання запиту. У той же час, у наведених вище запитах відповідачем не вказуються належні підстави для їх надсилання, а посилання на п.п.20.1.1, 20.1.6 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України є некоректними, позаяк, ці підпункти визначають право контролюючого органу запрошувати платників податків і запитувати та вивчати документи під час проведення перевірок. Більш того, не може вважатися правомірною підставою для надіслання запиту посилання відповідача на необхідність перевірки відображення показників у податкових деклараціях, оскільки це не відповідає нормам абз.7-9 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, зокрема, відповідач не вказує ані на виявлення недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, ані на наявність інших законних підстав для скерування запиту.

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що наведені вище запити відповідача, які ним скеровувалися позивачу для отримання від нього пояснень і документів, є дефектними в правовому плані, не відповідають зазначеним вище приписам податкового законодавства та не можуть вважатися тими запитами, наявність яких є обов'язковою при призначенні документальних позапланових перевірок.

Суд також зауважує, що незважаючи на встановлену дефектність запитів, у матеріалах справи наявні відповіді позивача на всі зазначені вище запити податкового органу, а саме, позивачем було скеровано відповідачу листи №65 від 15.04.2014 року, №81 від 15.05.2014 року, №93 від 12.06.2014 року, №119 від 21.08.2014 року, №129 від 24.09.2014 року, №137 від 17.10.2014 року, №118 від 21.08.2014 року. При цьому, відсутні будь-які свідчення недотримання позивачем встановленого п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України строку для надання відповідей на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, а відповідач не заперечує отримання таких відповідей.

Як же вбачається зі змісту наведених листів-відповідей, у них платник податків надав пояснення щодо суті господарських операцій, про які запитував контролюючий орган, і надав копії відповідних підтверджуючих документів (договори, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, розхідні накладні, оборотно-сальдові відомості, акти наданих послуг, реєстри платіжних доручень тощо), що відповідає суті запитів відповідача, які скеровувалися позивачу.

У той же час, відповідач указує на неповне надання позивачем первинних документів, а саме, податковий орган стверджує, що позивачем не було надано копій платіжних доручень, договорів оренди складських приміщень, наявність складських приміщень, податкових накладних. Однак, як випливає з матеріалів справи, такі твердження відповідача не є коректними. Так, серед переліку наданих позивачем документів наявні копії реєстрів платіжних доручень, у відповідях позивач зазначив про наявність у нього складських приміщень і вказав на те, що приміщення, котрі використовувалися в спірних операціях, є його власними (що виключає існування договорів оренди), окрім цього, як вбачається зі змісту відповідей, позивачем надавалися й копії податкових накладних. А тому, суд не знаходить підтвердження доводам відповідача щодо ненадання позивачем усіх запитуваних документів. При цьому, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що перелік запитуваних податковим органом документів повинен бути не гаданим, а реально відповідати обставинам правовідносин, які досліджуються таким органом, тобто, очевидним є те, що податковий орган повинен витребовувати і має право на законне очікування саме тих документів, які дійсно повинні були оформлятися чи отримуватися платником податків і повинні були бути у нього в наявності. Витребовування ж податковим органом за запитом усіх можливих документів (навіть тих, які в платника податків не можуть чи не повинні існувати, як от - договори оренди складських приміщень у випадку наявності власних, а не орендованих складів), на переконання суду, не може вважатися обґрунтованим.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не було дотримано усіх приписів чинного законодавства України при призначенні перевірки, а саме, ним не було здобуто в належний спосіб даних про можливі порушення позивачем податкового чи іншого законодавства, запити про надання пояснень і документів, які скеровувалися позивачу, були дефектними, позаяк вони не відповідали нормам Податкового кодексу України, а окрім того, позивачем було надано відповідачу вичерпну інформацію по суті господарських операцій із контрагентами позивача. Тож, у відповідача були відсутні належні й законні підстави для прийняття рішення про проведення документальної невиїзної перевірки, а відповідно, спірний наказ Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області №16 від 25.11.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Електрон-Буд» є протиправним.

При цьому, вирішуючи заявлені позивачем вимоги щодо визнання нечинним і скасування наказу №16 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд бере до уваги, однак оцінює критично, доводи відповідача, які він висловив на заперечення таких вимог, про неможливість задоволення заявлених вимог позивача у зв'язку з тим, що спірний наказ був реалізований, вичерпав свою дію та на даний час жодним чином не порушує прав та інтересів позивача, а платник податку повинен був захистити свої права, шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

Так, суд відзначає, що в межах проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивач фактично позбавлений можливості висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення, шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, позаяк норми Податкового кодексу України при такій перевірці (яка здійснюється в приміщенні контролюючого органу та без участі платника податків) не передбачають процедури та порядку допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

Окрім того, на переконання суду, встановлення обставин невідповідності наказу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки нормам Податкового кодексу України є безумною підставою для його скасування, незалежно від того чи реалізовано положення такого наказу на момент вирішення спору, чи ні. При цьому, право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення та дій не ставиться в залежність від наслідків реалізації таких рішень або дій, що відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24.01.2006 року у справі за позовом АКБ «Мрія» до ДПІ у м.Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки. А також, можливість визнання протиправними й скасування наказів про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки підтверджується актуальною практикою Вищого адміністративного суду України, а зокрема, ухвалою від 29.07.2014 року в справі К/9991/69287/11, ухвалою від 21.08.2014 року в справі К/800/17601/14, ухвалою від 08.10.2014 року в справі К/800/25302/14, ухвалою від 15.10.2014 року в справі К/800/30103/14, ухвалою від 30.12.2014 року в справі К/800/68093/14.

У той же час, суд відзначає, що позивачем заявлено одночасно дві вимоги щодо наказу №16 від 25.11.2014 року - про визнання його нечинним і скасування. Однак, одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим, оскільки вони є різними за своєю суттю та наслідками. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд наголошує, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Окрім цього, суд також відзначає, що враховуючи приписи ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, скасування або визнання нечинними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень є наслідком визнання його протиправним, про що позивачем вимоги не заявлено.

У зв'язку із вищенаведеним, беручи до уваги те, що в даному випадку, на підставі спірного наказу не виникли правовідносини, які доцільно зберегти, а прийняття такого наказу було здійснене без дотримання вимог чинного законодавства України, що є умовою правомірності цього рішення, а тому, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд, у відповідності до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним наказ №16 від 25.11.2014 року та, згідно зі ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати його, відмовивши у визнанні такого наказу нечинним.

Вирішуючи інші заявлені позивачем вимоги, а саме, про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд критично оцінює наведені позивачем доводи про її протиправність, у зв'язку з отриманням ним наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про перевірку після її проведення. Так, як уже було зазначено вище, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України передбачає, що право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки надається посадовим особам контролюючого органу за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Відповідно, це право виникає в контролюючого органу не після вручення таких документів платнику податків, а після їх відправлення листом, а подальше вручення (отримання) адресатом (платником податків) такого листа є окремою дією, яка безпосередньо не впливає на право податкового органу на проведення перевірки (зазначена позиція також підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, ухвалою від 13.01.2014 року у справі К/800/45488/14). Як засвідчується матеріалами справи, наказ про проведення перевірки та письмове повідомлення про перевірку були відправлені відповідачем на адресу позивача 25.11.2014 року, тобто до моменту початку перевірки, отже, формальні вимоги Податкового кодексу України контролюючим органом у цій частині були дотримані.

У той же час, суд акцентує увагу на тому, що протиправні дії та рішення не можуть породжувати будь-яких правомірних наслідків, а тому, й протиправний за своєю суттю наказ №16 від 25.11.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача (що було встановлено вище) не може слугувати правомірною підставою для її проведення, а свідчить про протиправність перевірки, яка породжується і є безпосереднім наслідком такого неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд приходить до переконання про обґрунтованість вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Електрон-Буд», у зв'язку з визнанням протиправним і скасуванням наказу №16 від 25.11.2014 року про її здійснення, а тому, такі вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

На переконання суду, Ковельською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області не доведено правомірність оскаржуваного наказу, у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій і рішень. Однак, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТзОВ «Електрон-Буд» підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог.

Згідно з ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області №16 від 25.11.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Визнати протиправними дії Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Електрон-Буд», код за ЄДРПОУ 14315227, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійснення фінансово-господарських операцій із ТОВ «Брокбудкепітал» (код 37450960) за період лютий, березень 2014 року, із ТОВ «Нокстайл» (код 38951854) за період червень, липень 2014 року, із ТОВ «Катрейдімпекс» (код 38506804) за період квітень 2014 та із ПП «НП Хіміч» (код 3804025) за червень 2014 року.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрон-Буд» (код за ЄДРПОУ 14315227) частину витрат по сплаті судового збору у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 лютого 2015 року.