Рішення

від 09.02.2015 по справі 916/4784/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" лютого 2015 р.Справа № 916/4784/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарської машинно-технологічної станції "Надія України"(Одеська обл., м. Кілія);

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННЕ-1" (Одеська обл., м. Кілія);

про визнання недійсними договорів.

Суддя Волков Р.В.

Представники:

Від позивача: Жур'ян Р.М. (за довіреністю).

Від відповідача: Ємел'янов Р.В. (за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарська машинно-технологічна станції "Надія України", звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННЕ-1", про визнання недійсними договорів про надання послуг по проїзду на острів Кіслицький від 01.03.2012р., від 01.03.2013р., від 10.06.2014р. з моменту їх укладення.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність у відповідача права власності на паромну переправу, введення позивача в оману стосовно цієї обставини, підписання договорів про надання послуг по проїзду на о. Кислицький під великим тиском, який проявлявся здійсненням психічного впливу на керівництво позивача, невірне визначення розміру оплати послуг по проїзду, а також на інші вказані у позовній заяві обставини.

Відповідач вимоги позивача не визнав, посилаючись на те, що він є власником барж БП-640 та БП-620, з яких складається переправа на о.Кислицький, встановлення цього факту рішенням господарського суду Одеської області від 21.09.2009р., укладання спірних договорів внаслідок вільного волевиявлення сторін, відсутність омани та тиску на позивача.

Відповідно до положень ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 26.12.2014р., 23.01.2015р. було оголошено перерву.

Ухвалою господарського суду від 23.01.2015р. відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи було продовжено до 11.02.2015р.

У судовому засіданні від 09.02.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННЕ-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарської машинно-технологічної станції "Надія України" укладено договір надання послуг по проїзду на о.Кислицький (а.с.11).

Відповідно до п.3.1 зазначеного договору встановлено, що договір вступає в законну силу з 01.03.2012р. та діє до 30.11.2012р.

01 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННЕ-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарської машинно-технологічної станції "Надія України" укладено договір №1 надання послуг по проїзду на о.Кислицький (а.с.12).

Відповідно до п.3.1 зазначеного договору встановлено, що договір вступає в законну силу з 01.03.2013р. та діє до 30.11.2013р.

10 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННЕ-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарської машинно-технологічної станції "Надія України" укладено договір надання послуг по проїзду на о.Кислицький (а.с.13).

Відповідно до п.3.1 зазначеного договору встановлено, що договір вступає в законну силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р.

Усі три договори є аналогічними, та п. 1.1 кожного з цих договорів передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННЕ-1" зобов'язується надати послуги по проїзду на о.Кислицький транспорту Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарської машинно-технологічної станції "Надія України", що зареєстроване за власником (орендатором) земельної ділянки.

Відповідно до п.12 кожного з договорів послуги надаються за плату.

Усі три договори підписані та скріплені печатками сторін без зауважень.

Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За переконанням позивача, усі три зазначені договори підписані відповідачем під тиском та без правовстановлюючих документів на паромну переправу.

Однак, як встановлено матеріалами справи, рішенням господарського суду Одеської області від 21.09.2009р. (а.с.29-30) визнано право власності товариства з обмеженою відповідальністю „ПІВДЕННЕ-1", зокрема, на баржі БП-640 та БП-620, які розташовані в м. Кілія.

Відповідно до Положення про використання паромної переправи м. Кілія-о.Кислицький, що затверджено рішенням ТОВ „ПІВДЕННЕ-1" (протокол №3 від 14.05.2014р.), паромна переправа складається з двох барж-площадок БП-640 та БП-620 (а.с.42-43).

Відносини стосовно надання послуг з переправи існували між сторонами тривалий час, оформлювались відповідні документи, здійснювались платежі. Слід також зазначити, що посилання сторін на відсутність або наявність альтернативних переправ самі по собі не можуть бути доказом наявності обставин, передбачених ст.231 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваних договорів недійсними, зазначає про те, що оспорювані договори надання послуг підписані під тиском та не відповідають нормам чинного законодавства України, що регулює правовідносини сторін. Разом з цим, посилання позивача на підписання договорів внаслідок безпосередніх і неодноразових погроз, ультиматумів та інших засобів психологічного і не лише тиску, суд вважає такими, що не підтверджені наданими доказами та матеріалами справи. За твердженням позивача, не встановлено таких фактів і правоохоронними органами.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарської машинно-технологічної станції "Надія України" обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на заявлені позовні вимоги позивача.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Ознаки та правові наслідки вчинення правочину під впливом обману визначені у ст.230 Цивільного Кодексу України:

1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

З урахуванням зазначеної норми закону суд виходить з того, що позовні вимоги про визнання спірних договорів недійсними з підстав вчинення під впливом обману можуть бути задоволені при доведеності фактів обману представника однієї сторони другою стороною і наявності безпосереднього звязку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом, у таких випадках, принагідно розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Факт обману доводиться зацікавленою (потерпілою) стороною.

Суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту введення його в оману відповідачем при укладенні спірних договорів або наявності у відповідача такого наміру, а відтак відсутні підстави для задоволення вимог про визнання договорів недійсними із зазначених підстав.

Ознаки та правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства зазначені у ст.231 Цивільного Кодексу України:

1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд враховує, що позивачем не доведено фактів застосування до нього фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, вчинення правочинів проти справжньої волі та наявність причинного зв'язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочинів, які оспорюються.

Враховуючи вищевикладене, суд, перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 215, 230, 231, 626, 628, 629, 102 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарської машинно-технологічної станції "Надія України", Одеська обл., м.Кілія, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННЕ-1", Одеська обл., м. Кілія, про визнання недійсними договорів - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2015 р.

Суддя Р.В. Волков