Ухвала

від 10.02.2015 по справі 825/3595/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3595/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника відповідача - Костюченко С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Форестер» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Форестер» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової виїзної перевірки та визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.10.2014 №0003482200 та №0003472200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення. У решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ПП «Лекстон».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Враховуючи, що постанова суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем, колегія суддів не переглядає судове рішення в межах залишених без задоволення вимог позивача.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності декларування в податковій звітності з ПДВ за квітень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ПП «Лекстон» та в деклараціях з податку на прибуток підприємств за відповідні періоди з вищевказаним контрагентом, за підсумками якої складено акт від 30.09.2014 №2211/22/32818186 та виявлено порушення п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено розмір податку на додану вартість в загальній сумі 13200,00 грн за квітень 2013 року, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу, в результаті чого занижено розмір податку на прибуток підприємств на загальну суму 12540,00 грн за 2013 рік.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.10.2014 №0003482200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 16500,00 грн, з них 13200,00 грн - за основним платежем, 3300,00 грн - за штрафними санкціями, №0003472200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 15675,00 грн, з них 12540,00 грн - за основним платежем, 3135,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для визначення грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача перебування останнього у фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «Лекстон» за договором, який, на переконання податкової інспекції, не створює юридичних наслідків, ним обумовлених.

Зазначені твердження контролюючого органу ґрунтуються на висновках, викладених в акті №916/22-05/38431603 від 30.10.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Лекстон» щодо підтвердження здійснення господарських відносин з контрагентами з квітня по травень 2013 року та повноти їх відображення в податковому обліку», складеному працівниками ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області. У вказаному акті зазначено про неможливість проведення зустрічної звірки цього підприємства, оскільки не виявлено його за зареєстрованим місцезнаходженням, й, відповідно, неможливо підтвердити його господарські операції з контрагентами через відсутність даних про трудові ресурси та основні засоби, необхідні для ведення господарської діяльності. Таким чином податкова інспекція дійшла висновку, що правочини, укладені між ПП «Форестер» та ПП «Лекстон», не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Окрім того, в акті перевірки позивача контролюючий орган наголошував на окремих недоліках наданих позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між позивачем, як покупцем, та ПП «Лекстон», як постачальником, укладений договір поставки від 01.03.2013№ 1 щодо придбання пиломатеріалів в кількості 400 м. куб.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем як до податкової перевірки, так і суду надано податкові накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні, а також докази оплати приданого товару - банківську виписку.

Окрім того, на підтвердження транспортування придбаного товару позивачем надано товарно-транспортні накладні, згідно яких перевезення товару було здійснено ФОП ОСОБА_3, пунктом навантаження товару вказано м. Дніпропетровськ, а пунктом розвантаження - с. Наливайківка, а також докази дійсного надання даних транспортних послуг - акти виконаних робіт, складені між позивачем та перевізником.

Реальна можливість використання придбаного позивачем товару підтверджується копією штатного розпису підприємства станом на 03.01.2013, за яким штат складає 4 особи. Також, позивачем надано договір оренди від 01.01.2011 № 01/11 укладений між ним та ФОП ОСОБА_3 про передачу йому в оренду нежитлового приміщення за адесою: АДРЕСА_1, загальною площею 72 кв. м та додаткові угоди до цього договору, якими пролонговано строк його дії до 31.12.2013.

На спростування доводів відповідача щодо відсутності у контрагента позивача основних засобів та трудових ресурсів для здійснення спірних господарських операцій позивачем надано суду договір оренди від 04.12.2012 № 04/12, укладений між ФОП ОСОБА_4 та ПП «Лекстон» щодо передачі в платне строкове користування останньому нежитлового приміщення по АДРЕСА_2, площею 15 кв.м. під офіс та охороняємий майданчик площею 100 кв.м.; договір оренди від 03.01.2013 № 03/01 укладений між ПП «Альтернатива 2007» та ПП «Лекстон» щодо передачі в платне строкове користування нежитлового приміщення (склад) по вул. Смілянська, 127 в м. Черкасах площею 150 кв.м., звітність форми № 1 ДФ ПП «Лекстон» за 2013 рік, згідно з якою на підприємстві працює 6 осіб.

На підтвердження використання придбаного у ПП «Лекстон» пиломатеріалу позивачем надано докази реалізації такого ТОВ «Компанія Спорттехніка», про що свідчать наявні в матеріалах справи копії договору поставки, видаткові та податкові накладні.

Також, судова колегія зауважує, що за даними виписок з ЄДРПОУ до видів діяльності позивача та ПП «Лекстон» відноситься оптова торгівля деревиною.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Лекстон» належно підтверджене первинними та іншими документами, такі операції узгоджуються зі звичайною для цих підприємств господарською діяльністю, і спричинили реальні зміни майнового стану ПП «Форестер». Відтак, позивачем правомірно віднесені суми сплачених контрагенту коштів до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, підставою виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту є отримання таким податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, виданої суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять надані позивачем до перевірки і до суду первинні документи чи наявність у них обов'язкових реквізитів, визначених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів не приймає покликання відповідача на окремі недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних, позаяк такі накладні не відносяться до первинних документів, що підтверджують господарські операції між позивачем та ПП «Лекстон», натомість вони посвідчують факт господарських взаємовідносин між позивачем та перевізником.

До того ж, у бухгалтерському обліку діє принцип превалювання сутності над формою, який полягає у тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Тобто, за умови підтвердження факту того, що господарська операція дійсно відбулась сукупністю доказів, наявність певних дефектів в окремих з них не свідчить про зворотнє.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Колегія суддів не враховує посилання відповідача на акт №916/22-05/38431603 від 30.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Лекстон», оскільки в ньому йдеться про відсутність цього підприємства за місцезнаходженням станом на жовтень 2013 року, тобто значно пізніше спірних господарських операцій. Також, суд зазначає, що викладені в указаному акті висновки контролюючого суб'єкта про відсутність у ПП «Лекстон» основних засобів та трудових ресурсів для ведення господарської діяльності належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено, і такі спростовуються дослідженими судом матеріалами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення .

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 16 лютого 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Пилипенко О.Є.