Рішення

від 09.02.2015 по справі 910/27872/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015Справа №910/27872/14

За позовомВишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Смартгайд» простягнення 30 415,51 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Пироженко А.О. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартгайд» (надалі - «Товариство») про стягнення 30 415,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на послуги водопостачання та водовідведення №42 від 04.07.2011 р. позивач надав послуги, а відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 22 740,21 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 678,13 грн., інфляційних у розмірі 4 486,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 510,63 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 14.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2015 р. розгляд справи відкладено на 09.02.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

В судове засідання представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав документи та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01015, м. Київ, вул. Струтинського, 6, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №19709367 від 03.12.2014 р., матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2011 р. між Підприємством (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВ Пласт», правонаступником якого є Товариство, (споживач) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №42 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується надавати споживачу послуги з водопостачання та водовідведення. Споживач зобов'язується сплачувати за вищезазначені послуги, належно експлуатувати відповідні мережі, пристрої та прилади на них, які перебувають у нього на балансі, згідно цього договору, Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення та Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується споживачем, визначається за показниками лічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником споживача.

За змістом п. 3.5 Договору оплата платіжних документів здійснюється споживачем до 20 числа місяця наступного за звітним. При відсутності оплати через 5 днів постачальник письмово або телефонограмою повідомляє споживача про дату та час відключення від мережі водопостачання.

На виконання умов Договору у період з вересня 2011 року по лютий 2013 року було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 23 057,19 грн., що підтверджується відповідними рахунками та актами здачі-приймання робіт (надання послуг), направленими на адресу відповідача, а також актом по витоку води від 05.01.2013 р., підписаним обома сторонами.

Відповідач частково розрахувався за надані послуги, сплативши 316,98 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 22 740,21 грн.

Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги за період у період з вересня 2011 року по лютий 2013 року загальну суму 23 057,19 грн., що підтверджується відповідними рахунками та актами здачі-приймання робіт (надання послуг), направленими на адресу відповідача, а також актом по витоку води від 05.01.2013 р., підписаним обома сторонами.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем частково оплачено вартість наданих послуг на суму 316,98 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та 3.5 Договору грошове зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості за надані позивачем послуги повинно було бути виконане до 20 числа місяця наступного за звітним.

Таким чином, заборгованість відповідача становить 22 740,21 грн., а строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті наданих послуг на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за надані послуги станом на момент звернення до суду із позовною заявою у розмірі 22 740,21 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 22 740,21 грн. є правомірними та обґрунтованим.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 678,13 грн., інфляційних у розмірі 4 486,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 510,63 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 21.05.2012 р. по 09.12.2014 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 4.2 Договору в разі несплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені в розділі «Порядок розрахунків» даного договору, споживач сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 678,13 грн., інфляційні у розмірі 4 486,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 510,63 грн.

Крім того, частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем заяви про застосування судом строку позовної давності в частині нарахованої пені ні усно, ні письмово не подано, а тому правові підстави для застосування судом положень статті 267 Цивільного кодексу України відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 22 740,21 грн., пені у розмірі 1 678,13 грн., інфляційних у розмірі 4 486,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 510,63 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Крім того, згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Розмір судового збору, який сплатив позивач за подачу позовної заяви становить 2 052,38 грн., в той час як повинен був сплатити 1 827,00 грн. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, підставою для повернення сплаченого судового збору є сплата судового збору в більшому розмірі, а тому судовий збір у розмірі 225,38 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартгайд» (01015, м. Київ, вул. Струтинського, 6; ідентифікаційний код 36871788) на користь Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 3-В; ідентифікаційний код 13713569) заборгованість у розмірі 22 740 (двадцять дві тисячі сімсот сорок) грн. 21 коп., пеню у розмірі 1 678 (одна тисяча шістсот сімдесят вісім) грн. 13 коп., 3% річних у розмірі 1 510 (одна тисяча п'ятсот десять) грн. 63 коп., інфляційні у розмірі 4 486 (чотири тисячі чотириста вісімдесят шість) грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Повернути Вишгородському районному комунальному підприємству «Вишгородтепломережа» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 3-В; ідентифікаційний код 13713569) з Державного бюджету України 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 38 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням №983 від 27.10.2014 р., що знаходиться в матеріалах справи №910/27872/14 (2014 р.) господарського суду міста Києва.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.02.2015 р.

Суддя В.П. Босий