Рішення

від 13.02.2015 по справі 910/27613/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2015Справа №910/27613/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп», м.Київ, ЄДРПОУ 33739577

до відповідача: Приватного підприємства «Укрторг-сервіс», м.Київ, ЄДРПОУ 36590632

про стягнення 12 300 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Волоха Д.Н. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Приватного підприємства «Укрторг-сервіс», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 9300 грн., пені в розмірі 698,96 грн. та 3% річних в сумі 150,23 грн.

11.02.2015р. до господарського суду надійшла заява №07/02/15 від 03.02.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп» про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 12 300 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява №07/02/15 від 03.02.2015р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Приватним підприємством «Укрторг-сервіс» умов договору №Р-3 від 01.11.2011р. на надання права на розміщення рекламоносіїв (реклами) в ліфтах будинків (споруд) в частині здійснення оплати за період з вересня 2013р. по січень 2015р. включно в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач відзиву на позов не надав, у судове засідання 13.02.2015р., як і у попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористався, правової позиції по суті спору не висловив, однак був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01103, м.Київ, Печерський район, вул.Професора Підвисоцького, буд.10/10, офіс 61.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 22.01.2015р. з метою повідомлення вказаного учасника судового спору про дату та час розгляду спору.

Наразі, конверт з судовою кореспонденцію було повернуто на адресу господарського суду м.Києва з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, ухвалу від 11.12.2014р. про порушення провадження по справі було вручено відповідачу 15.12.2014р., що підтверджується поштовим повідомленням №0103032147228.

Наведене свідчить про обізнаність Приватного підприємства «Укрторг-сервіс» щодо розгляду судом справи №910/27613/14.

До того ж суд зауважує, що інформація стосовно слухання справ господарським судом м.Києва розміщується на офіційному сайті суду у мережі Інтернет, що також вказує на можливість відповідача дізнатись про час та місце розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду справи.

З приводу неявки відповідача у судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Однак, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд наголошує, що двомісячний строк вирішення спору з урахуванням продовження терміну вирішення спору за клопотанням заявника на 15 днів фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

При цьому, за висновками суду, з 15.12.2014р. (дата отримання відповідачем ухвали про порушення провадження) у Приватного підприємства «Укрторг-сервіс» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач участі в процесі розгляду спору не приймав та не скористався правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп» (балансоутримувач) та Приватним підприємством «Укрторг-сервіс» (користувач) було укладено договір №Р-3 про надання права на розміщення рекламоносіїв (реклами) в ліфтах будинків (споруд), відповідно до п.1.1 якого балансоутримувач надає користувачу право на розміщення рекламоносіїв (реклами) в ліфтах будинків (споруд), що знаходяться на балансі балансоутримувача, а також вільного доступу для розміщення рекламоносіїв для їх обслуговування та розміщення реклами на них.

Пунктом 1.2 договору №Р-3 від 01.11.2011р. визначено, що рекламоносій є рамою (табличкою), зовнішнім розміром 860х614 мм, що кріпиться до внутрішньої стінки кабіни ліфта.

Плата за розміщення рекламоносіїв складає 150 грн., в тому числі, податок на додану вартість за один під'їзд за один календарний місяць (п.3.1 договору №Р-3 від 01.11.2011р.).

У п.п.5.1, 5.2 укладеного між сторонами правочину зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків. У випадку відсутності письмової заяви, надісланої поштовим зв'язком однією зі сторін про припинення дії договору протягом 2 місяців до закінчення строку його дії, правочин вважається пролонгованим на наступний термін, рівний строку дії угоди, на тих же умовах.

Наразі, господарським судом прийнято до уваги пояснення позивача, які були надані у судовому засіданні 13.02.2015р., стосовно того, що від Приватного підприємства «Укрторг-сервіс» заяв щодо припинення дії правочину не надходило.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №Р-3 від 01.11.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вказувалось вище, за договором №Р-3 від 01.11.2011р. позивач надав відповідачу право на розміщення рекламоносіїв в ліфтах будинків, що знаходяться на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп».

Адреси будинків та кількість під'їздів визначаються сторонами у додатках до договору (п.3.2 договору №Р-3 від 01.11.2011р.).

У додатку №1 від 01.11.2011р. до договору №Р-3 від 01.11.2011р. контрагентами погоджено, що балансоутримувач надав користувачу право на розміщення реклами у ліфтах 6 під'їздів, а саме за такими адресами: вул.Миколи Лаврухіна, буд.6, під'їзд 1; вул.Миколи Лаврухіна, буд.8, під'їзд 1; вул.Миколи Лаврухіна, буд.10, під'їзд 1; вул.Миколи Лаврухіна, буд.16, під'їзд 1; вул.Градинська, буд.7, під'їзд 1; вул.Градинська, буд.20, під'їзд 1.

Додатком №2 від 01.09.2013р. до спірного правочину сторонами було погоджено зменшення кількості під'їздів, у ліфтах яких надається право на розміщення реклами, а саме: вул.Миколи Лаврухіна, буд.6, під'їзд 1; вул.Миколи Лаврухіна, буд.8, під'їзд 1; вул.Миколи Лаврухіна, буд.10, під'їзд 1; вул.Градинська, буд.7, під'їзд 1; вул.Градинська, буд.20, під'їзд 1.

Ухвалами від 11.12.2014р., від 14.01.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо отримання від позивача права на розміщення рекламоносіїв у ліфтах будинків на підставі договору №Р-3 від 01.11.2011р.

Проте, відповідачем заперечень з приводу належного виконання заявником своїх обов'язків за спірним правочином представлено не було, факт отримання права на розміщення рекламоносіів за договором №Р-3 від 01.11.2011р. не спростовано, доказів чинення позивачем перешкод у розміщенні рекламоносіїв на об'єктах до матеріалів справи не надано.

При цьому, господарським судом прийнято до уваги, що правова природа договору №Р-3 від 01.11.2011р. виключає можливість матеріального вираження належного виконання позивачем своїх обов'язків за правочином.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп» було виконано свій обов'язок з надання Приватному підприємству «Укрторг-сервіс» права на розміщення рекламоносіїв (реклами) в ліфтах будинків (споруд), що знаходяться на балансі балансоутримувача.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувало вище, плата за розміщення реклами в ліфтах будинків (споруд) складає 150 грн. з урахуванням податку на додану вартість за один під'їзд за один календарний місяць незалежно від кількості ліфтів в одному під'їзді (п.3.1 договору №Р-3 від 01.11.2011р.).

У додатковій угоді №1 від 01.11.2011р. контрагентами погоджено, що сума оплати за місяць загалом становить 900 грн.

Додатковою угодою №2 від 01.09.2013р. сторони зменшили розмір оплати за договором №Р-3 від 01.11.2011р., а саме визначили, що розмір плати за вересень 2013р. становить 600 грн., а за послідуючі місяці по 750 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

За умовами п.3.3 укладеного між сторонами правочину плата за розміщення рекламоносіїв починає нараховуватись з моменту підписання договору.

Внесення плати здійснюється користувачем від 25 числа попереднього місяця до 10 числа поточного місяця. Внесення всіх платежів здійснюється користувачем на підставі договору та додатків до нього, шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок балансоутримувача відповідно до діючих правил розрахунків в Україні.

При цьому, за висновками суду, відсутність підписаних обома сторонами актів за спірний період не нівелює обов'язок відповідача провести оплату заборгованості, оскільки положення укладеного між сторонами правочину зобов'язання по оплаті не пов'язують зі складанням певних документів, зокрема, актів про розміщення реклами.

Таким чином, враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк внесення платежів за надане позивачем відповідачу на підставі договору №Р-3 від 01.11.2011р. право на розміщення рекламоносіїв за період з вересня 2013р. по січень 2015р. на загальну суму 12 600 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, Приватним підприємством «Укрторг-сервіс» свої грошові зобов'язання за договором №Р-3 від 01.11.2011р. в частині оплати права на розміщення реклами за період з вересня 2013р. по січень 2015р. в повному обсязі виконано не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 12 300 грн.

При цьому, судом прийнято до уваги пояснення позивача, стосовно того, що грошові кошти, які вносились відповідачем у спірний період частково було зараховано в рахунок погашення попередньої заборгованості, що в повному обсязі відповідає представленим заявником документам, які були складені за весь період дії спірного правочину. Наведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп».

Ухвалами від 11.12.2014р. та від 14.01.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №Р-3 від 01.11.2011р.

Проте, як неодноразово зазначалось, відповідачем вимоги суду виконано не було, факт наявності заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп» в розмірі 12 300 грн. не спростовано.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп» до Приватного підприємства «Укрторг-сервіс» про стягнення основного боргу в розмірі 12 300 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп», м.Київ до Приватного підприємства «Укрторг-сервіс», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 12 300 грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Укрторг-сервіс» (01103, м.Київ, Печерський район, вул.Професора Підвисоцького, буд.10/10, офіс 61, ЄДРПОУ 36590632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс групп» (02222, м.Київ, Деснянський район, вул.Лаврухіна, буд.3, офіс 10, ЄДРПОУ 33739577) основний борг в сумі 12 300 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 13.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.02.2015р.

Суддя М.О. Любченко