Рішення

від 11.02.2015 по справі 910/1193/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015Справа №910/1193/15-г

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

За участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт", м.Бровари доТовариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко", м.Київ простягнення 33 067,73 грн. за участю представників сторін:

від позивача:Кононученко О.М, Щоткін А.В. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" (надалі - ТОВ фірма "Цеоліт", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" (надалі - ТОВ "Варт і Ко", відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 24 315,00 грн., пені у розмірі 2 368,21 грн., 2 431,50 грн. штрафу, 1 604,79 грн. інфляційних втрат та 2 348,23 грн. - 25% річних.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором №К/62/14 від 15.07.2014р. щодо оплати поставленої продукції в порядку та строки, передбачені умовами вказаного договору.

Ухвалою від 26.01.2015р. за вказаним позовом господарським судом міста Києва у складі судді Князькова В.В. порушено провадження у справі №910/1193/15-г та розгляд справи призначено на 11.02.2015р.

Відповідача відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст.59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав.

При цьому, суд відзначає, що ухвала суду про порушення провадження по справі від 26.01.2015р., відправлена на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу: 02232, м.Київ, вулиця Бальзака, 66. Вказана ухвала отримана відповідачем 29.01.2015р., що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вищий господарський суд України у п.11 інформаційного листа від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/1193/15-г.

Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

15.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу №К/62/14, згідно із п.1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця товари, визначені у п.1.2 цього договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, одиниці виміру, кількість, асортимент, ціна товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

За змістом п.п.2.8, 2.9 договору №К/62/14 датою поставки партії товару вважається дата видаткової накладної. Право власності та ризики, на партію товару, переходять від продавця до покупця в момент передачі товару, що підтверджується підписом покупця на видатковій накладній про отримання партії товару.

Відповідно до п.4.2 договору купівлі-продажу №К/62/14 від 15.07.2014р., оплата проводиться на поточний рахунок продавця в строк 3 днів з моменту надання видаткової накладної продавцем, однак остаточний розрахунок покупець повинен здійснити у строк до 29 липня 2014р.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, на виконання умов договору №К/62/14 від 15.07.2014р. позивач поставив відповідачу продукцію на суму 29 315,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №420 від 15.07.2014р.

Вказана вище видаткова накладна підписана сторонами без зауважень і заперечень.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо належного виконання позивачем обов'язку по поставці Товариству з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" товару на загальну суму 29 315,00 грн.

Як вказувалося вище, відповідно до п.4.2 договору №К/62/14 від 15.07.2014р., оплата проводиться на поточний рахунок продавця в строк 3 днів з моменту надання видаткової накладної продавцем, однак остаточний розрахунок покупець повинен здійснити у строк до 29 липня 2014р.

Проте, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, відповідач взяті на себе за договором №К/62/14 від 15.07.2014р. зобов'язання не виконав, продукцію у визначений договором строк не оплатив, а саме:

Згідно довідки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» наданої Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" про підтвердження зарахування коштів на п/р №26001124693 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" за період з 01.06.2014р. по 13.01.2015р., відповідачем 04.08.2014р. було сплачено за товар (цеовіт) згідно договору №К/62/14 від 15.07.2014р. у розмірі 5 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги положення укладеного договору, суд дійшов висновку щодо наявності у відповідача заборгованості за поставлений товар (з урахуванням часткової оплати) у розмірі 24 315,00 грн.

Позивач листом №109 від 25.12.2014р. звернувся до відповідача з вимогою негайно виконати свої зобов'язання за договором поставки №К/62/14 від 15.07.2014р., зокрема, сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 24 315 грн. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без виконання.

Факт наявності прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань судом встановлено та по суті не оспорено відповідачем.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст.34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем позовні вимоги доведені повністю, вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" заборгованості у розмірі 24 315,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Одночасно, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача нарахованої на суму 24 315,00 грн. пені за період з 30.07.2014р. по 17.12.2014р. у розмірі 2 368,21 грн., інфляційних втрат в сумі 1 604,79 грн., 25% річних в сумі 2 348,23 грн. та штрафу у розмірі 2 431,50 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами п.7.1 договору №К/62/14 від 15.07.2014р., у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу продавця, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст.625 Цивільного кодексу України у розмірі 25% річних.

Розрахунок пені здійснюється за формулою: Пеня = С х 2УСД х Д : 100, (де С - сума заборгованості за період, 2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення).

Таким чином, керуючись діючим законодавством, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню за період з 30.07.2014р. по 17.12.2014р. в сумі 2 368,21 грн.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, судом встановлено, що розмір пені за вказаний вище період заборгованості становить 2 418,18 грн.

Проте, за висновками суду, заявляти вимоги про стягнення суми пені у меншому розмірі ніж передбачено законодавством, що за думкою позивача відповідає фактичним обставинам та правовідносинам сторін, є правом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт", як особи інтереси якої порушені.

У зв'язку з цим, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 368,21 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, за змістом п.7.1 договору №К/62/14 від 15.07.2014р., у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний сплатити останньому проценти на суму прострочення згідно ст.625 Цивільного кодексу України у розмірі 25% річних.

У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару позивач на підставі п.7.1 договору №К/62/14 від 15.07.2014р. та ст.625 Цивільного кодексу України звернувся до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" 25% річних за період з 30.07.2014р. по 17.12.2014р. в сумі 2 348,23 коп.

Розрахунок 25% річних здійснюється за формулою: сума санкцій = С х 25 х Д : 365 : 100, (де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, враховуючи право позивача при розрахунку суми санкцій самостійно визначати період та суму, на яку нараховуються санкції, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" 25% річних за період з 30.07.2014р. по 17.12.2014р. в сумі 2 348,23 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, керуючись діючим законодавством, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати за період з листопада 2014р. по грудень 2014р. в сумі 1 604,79 грн.

Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ИИс = (ИИ1:100) х (ИИ2:100) х (ИИ3:100) х ... (ИИZ:100), (де ИИ-1 - індекс інфляції за первий місяць прострочення, ИИ-2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення, ......, ИИ-Z - індекс інфляції за останній місяць прострочення).

Згідно листа №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ" індекс інфляції розраховується на місяць. При цьому, індекс інфляції за місяць, в якому виникло право вимоги, береться до уваги лише у разі, якщо право вимоги виникло в першій половині відповідного місяця, а індекс інфляції за місяць, в якому зобов'язання припинилося, береться до уваги лише в разі, коли зобов'язання припинилося в другій половині місяця.

Враховуючи період нарахування позивачем суми інфляційних втрат, а також приймаючи до уваги зміст листа №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ", суд дійшов висновку, що позивачем помилково нарахована сума інфляційних втрат за липень 2014р., оскільки останнім днем оплати поставленого товару є 29.07.2014р.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, судом встановлено, що фактичний розмір суми інфляційних витрат, що підлягає стягненню з відповідача з серпня 2014р. по грудень 2014р. становить 2 790,76 коп.

Проте, в позовній заяві позивачем заявлені вимоги про стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 1 604,79 грн. За висновками суду, заявляти вимоги про стягнення суми інфляційних втрат у меньшому розмері ніж передбачено законодавством є правом позивача, як особи інтереси якої порушені.

Таким чином, враховуючи вищевикладене вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 1 604,79 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, за змістом п.7.3 спірного договору, у разі порушення строків оплати більше ніж на 10 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 10% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

Позивачем на підставі п.5.7 договору №К/62/14 від 15.07.2014р. нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 2 431,50,00 грн.

Перевіривши обставини справи, а також приймаючи до уваги, що кінцевий строк оплати товари був 29.07.2014р. (п.4.2 договору), суд дійшов висновку, що розмір штрафу є обґрунтований та арифметично вірний: 24 315,00 грн. / 100% * 10%=2 431,50 грн.

У зв'язку з цим, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 431,50 грн. підлягають задоволенню.

Як вказувалося вище, відповідач заперечень проти позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 24 315,00 грн., пені в сумі 2 368,21 грн., 25% річних в сумі 2 348,23 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 1 604,79 грн., штрафу в сумі 2 431,50 грн. не надав, в судове засідання на виклик суду не з'явився. Поважних причин невиконання вимог суду не встановлено.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем позовні вимоги доведені повністю, приймаючи до уваги відсутність заперечень проти позову з боку відповідача, вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" основної заборгованості у розмірі 24 315,00 грн., пені в сумі 2 368,21 грн., 25% річних в сумі 2 348,23 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 1 604,79 грн., штрафу в сумі 2 431,50 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" про стягнення заборгованості у розмірі 24 315,00 грн., пені в сумі 2 368,21 грн., 25% річних в сумі 2 348,23 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 1 604,79 грн., штрафу в сумі 2 431,50 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варт і Ко" (02232, м.Київ, вулиця Бальзака, 66, ЄДРПОУ 37782715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" (07404 м.Бровари, вул.Єсеніна, 1/1, ЄДРПОУ 19417174) заборгованість у розмірі 24 315 (двадцять чотири тисячі триста п'ятнадцять) грн. 00 коп.; пеню в сумі 2 368 (дві тисячі триста шістдесят вісім) грн. 21 коп.; 25% річних у розмірі 2 348 (дві тисячі триста сорок вісім) грн. 23 коп.; інфляційні втрати в сумі 1 604 (одна тисяча шістсот чотири) грн. 79 коп.; штраф в сумі 2 431 (дві тисячі чотириста тридцять одна) грн. 50 коп.; судовий збір у розмірі 1 827 ( одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 16.02.2015р.

Суддя В.В. Князьков