Рішення

від 23.01.2015 по справі 753/11032/14-ц

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/11032/14-ц

провадження № 2/753/301/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Дубаса В.А.,

при секретарі - Ридзель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві справу за первісним позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Сузір'я» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Сузір'я» про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2014 року ПАТ «СК «Сузір»я» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором безвідсоткової позики. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що 30.09.2011 року між ПАТ «СК «Сузір»я» та ОСОБА_2 укладено договір №11/ФЛ-070, згідно якого страхова компанія надала позичальнику безвідсоткову поворотну позику у сумі 140 000 грн. 00 коп. на строк до 01.03.2012 року.

Позивач виконав умови договору позики та надав відповідачу ОСОБА_2 зазначені грошові кошти у повному обсязі.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 умови договору кредиту належним чином не виконує і станом на червень 2014 року сума загальної заборгованості перед позивачем складає 177 249 грн. 89 коп.

З метою забезпечення вищезазначеного договору між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки від 04.10.2011 року, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 зобов'язувався перед ПАТ «СК «Сузір»я» відповідати в повному обсязі по зобов'язанням ОСОБА_2, які виникають з договору позики №11/ФЛ-070 від 30.09.2011 року.

З огляду на викладене, ПАТ «СК «Сузір»я» просить суд стягнути заборгованість за договором безвідсоткової позики від 30.09.2011 року у сумі 177 249 грн. 89 коп. солідарно з відповідачів.

Ухвалою суду, яка занесена до журналу судового засідання, від 04.09.2014 року прийнято до спільного розгляду та об'єднано у одне провадження первісний позов із зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ПАТ «СК «Сузір»я» про визнання недійсним договору позики від 30.09.2011 року №11/ФЛ-070.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2, посилався на те, що 30.09.2011 року засновник ПАТ «СК «Сузір»я» ОСОБА_4 змусив ОСОБА_2 підписати договір позики на суму 140 000 грн. 00 коп. із його товариством ПАТ «СК «Сузір»я», обґрунтовуючи це тим, що поки ОСОБА_2 був на лікуванні, така сума коштів була передана ОСОБА_5 для оплати його послуг за договором про надання юридичних послуг, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Однак, особисто ОСОБА_2 вказані кошти по договору позики від 30.09.2011 року №11/ФЛ-070 не одержував.

Проте, через деякий час ОСОБА_2 розраховувався із ОСОБА_4 по всіх документах позики, які були виписані на ОСОБА_2 та його сина ОСОБА_3 ОСОБА_2 було передано кошти у сумі 200 000,00 дол. США у касу ПАТ «СК «Сузір»я», на підтвердження чого ним було одержано відповідні квитанції, та він не впевнився чи на всю суму вони виписані.

У судове засідання представник позивача з'явився, первісний позов підтримав та просив суд його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяви про розгляд справи у їх відсутність до суду не надходило. Однак, у судовому засіданні 27.10.2014 року ОСОБА_2, діючи як від свого імені так і як представник відповідача ОСОБА_3, вимоги первісного позову не визнав, просив суд залишити його без задоволення, вимоги зустрічного позову підтримав.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний позов необхідно відхилити виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.09.2011 року між ПАТ «СК «Сузір»я» та ОСОБА_2 укладено договір №11/ФЛ-070, згідно якого страхова компанія надала позичальнику безвідсоткову поворотну позику у сумі 140 000 грн. 00 коп. на строк до 01.03.2012 року (а.с.6).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Позивач виконав умови згаданого договору та надав відповідачу ОСОБА_2 у позику грошові кошти у сумі 140 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковим касовим ордером №223 від 30.09.2011 року та видатковим касовим ордером №227 від 03.10.2011 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 умови договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим заборгував позивачу станом на червень 2014 року кошти у сумі 177 249 грн. 21 коп., що складається із заборгованості за позикою з урхуванням індексу іонфляції у сумі 150024 грн. 00 коп., пені за прострочення сплати позики у сумі 19 849 грн. 32 коп., 3% річних від простроченої суми у розмірі 7375 грн. 89 коп.

Згідно норм ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 ст.625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при цьому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Приписами статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом, що встановлено ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З метою забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, 04.10.2011 року між ПАТ «СК «Сузір»я» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки. Відповідно до п.1.1. зазначеного договору поруки поручитель поручається перед кредитором відповідати у повному обсязі за зобов'язаннями ОСОБА_2 за договором безвідсоткової позики №11/ФЛ-071 від 04.10.2011 року. Згідно п. 2.2. поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором (а.с.9).

У відповідності до ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що обов'язок по доведенню обставин справи покладено на кожну із сторін, суд приходить до висновку про те, що первісний позов необхідно задовольнити, оскільки він ґрунтується на вимогах закону, а позивачем доведено суду належними та допустимими доказами обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Стосовно вимог зустрічного позову, то він не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами, передбаченими ч. 1 ст. 215 ЦК України, визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 7 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд не погоджується з доводами ОСОБА_2 наведеними у зустрічній позовній заяві з огляду на те, що як встановлено судом, договір безвідсоткової позики був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, окрім того ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, що стало б підставою для визнання договору позики недійсним (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Сузір'я» (знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 6; код ЄДРПОУ 22891956) заборгованість за договором безвідсоткової позики на загальну суму у 177249 грн. 21 коп., що складається з суми позики з урахуванням індексу інфляції у сумі 150024 грн. 00 коп., трьох відсотків річних у сумі 7375 грн. 89 коп., пені у сумі 19849 грн. 32 коп., а також стягнути витрати по оплаті судового збору у сумі 1772 грн. 49 коп.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Сузір'я» про визнання договору безвідсоткової позики №11/ФЛ-070 від 30.09.2011 року недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання його копії. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: