Рішення

від 21.07.2009 по справі 17/122

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/122

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.09                                                                                           Справа№ 17/122

Господарський суд Львівської області

у складі судді Ділай У.І.

при секретарі Хрунь І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: ТзОВ “Аптека Біокон”, м. Київ

до відповідача: ПП “Мелбі”, м. Львів

про: стягнення 3 702,62 грн.

Представники :

Від позивача: не з'явився     

Від відповідача: не з'явився

Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть спору:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява                 ТзОВ “Аптека Біокон”, м. Київ до ПП “Мелбі”, м. Львів про стягнення 3 702,62 грн.

Ухвалою суду від 11.06.2009р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.06.2009р.

З підстав, викладених в Ухвалі суду від 30.06.2009р. розгляд справи відкладався.

14.07.2009р. від позивача в канцелярію суду поступило Клопотання №1981 від 09.07.2009р., відповідно до якого ТзОВ “Аптека Біокон” позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд розглядати спір без участі його представника за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ухвали суду позивачем до клопотання додано оригінали документів на підтвердження викладених у позові обставин.

Відповідач явку представника в судові засідання з невідомих причин не забезпечив, відзиву на позовну заяву суду не надав, хоч і був належно повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 75 ГПК України, справу розглянуто у відсутності представника відповідача.

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

01.12.2006р. між сторонами у справі укладено Договір № 0793/06, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність/повне господарське відання/, лікарські засоби та вироби медичного призначення, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до змісту  п. 3.1. Договору, оплату товару відповідач зобов'язувався здійснювати в терміни, зазначені у видатковій накладній.

На виконання договірних зобов'язань позивач передав відповідачу вироби медичного призначення на загальну суму 2 733,08грн., згідно наступних Накладних: №2607833 від 19.03.2009р. на суму 747,95грн., термін оплати до 09.04.2009р.; №2610185 від 31.03.2009р. на суму 964,00грн., термін оплати до 21.04.2009р. та №2611183 від 06.04.2009р. на суму                      1 021,13грн. термін оплати до 06.05.2009р. Факт отримання відповідачем товару підтверджується відтиском печатки та підписом повноважного представника ПП “Мелбі” в графі “Отримав” на вищевказаних Накладних (оригінали накладних оглянуто судом в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

Як зазначається у позовній заяві, відповідач частково оплатив товар, отриманий згідно Накладної №2607833 від 19.03.2009р. –в сумі 82,78грн. Станом на 25.05.2009р., заборгованість ПП “Мелбі” перед позивачем складає 2 650,30грн.

За порушення строків оплати на підставі п.п. 7.2., 7.3.. Договору позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару, що згідно розрахунку позивача становить 265,03грн., а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що становить 54,43 грн.   

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 6.3. Договору позивачем заявлено до стягнення 23,85грн. інфляційних втрат та 6,81 грн. 3% річних.

Окрім того, із посиланням на ст. 536, ч.3 ст. 692 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України позивач нарахував відповідачу 27,20 грн. процентів за користування чужими коштами.

У п. 7.1. Договору сторони погодили, що за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує завдані даними діями чи бездіяльністю збитки, в тому числі усі витрати, пов'язані з юридичним забезпеченням повернення заборгованості чи відновленням будь-якого порушеного права.

Відповідно до умов Договору про надання юридичних послуг №7/5-1 від 01.05.2009р., укладеного між ПП “Юридична фірма “ЕВІДЕНС” та ТзОВ “Аптека Біокон”, позивачу було надано юридичні послуги на суму 675,00грн. Факт оплати послуг підтверджується Платіжним дорученням № 358 від 08.05.2009р.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача суму витрат, понесених ним у зв'язку із захистом та відновленням свого порушеного права в розмірі  675,00грн.

Загальна сума позовних вимог становить 3 702,62грн.

Суд розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав:

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач зобов'язань щодо оплати отриманого товару не виконав, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 2 650,30грн. основного боргу є обгрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи документами та підлягають до задоволення.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із врахуванням наведеного суд вважає, що позивачем підставно заявлено до стягнення з відповідача 23,85грн. інфляційних втрат та 6,81 грн. 3% річних.

У ст. 611 ЦК України як правовий наслідок порушення зобов'язання передбачено, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій унормований ст. 231 ГК України, п. 6 якої передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Проаналізувавши положення вищенаведених правових норм, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 54,23 грн. пені.

Згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на те, що в даному випадку пеню і штраф позивачем нараховано за одне й те ж правопорушення, а саме –порушення термінів оплати товару (п.п.7.2, 7.3.. Договору), із врахуванням положень ст. 231 ГК України суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення 265,03грн. штрафу.

Окрім того, суд вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення 27,20грн. процентів за користування чужими коштами з огляду на наступне.

Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, вказані у наведеній статі по своїй природі застосовуються у розумінні боргу, а не як штрафна санкція, тому у договорі, на підставі якого виникає грошове зобов'язання, необхідно встановлювати розмір процентів за користування грошима. У випадку, якщо такий процент не буде вказаний актом цивільного законодавства, то на підставі ч. 1 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування грошима можна вважати істотною умовою договору.

Умовами Договору № 0793/06від 01.12.2006р. не передбачено сплати процентів за несвоєчасну оплату відповідачем товару. Ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач, регулює порядок нарахування штрафних санкцій, а тому позивачем невірно застосовано ч. 6 вказаної статті до визначення розміру процентів за користування чужими коштами.

Враховуючи наведене, позов в частині стягнення 27,20грн. процентів за користування чужими коштами до задоволення не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення 675,00грн. витрат, понесених ним у зв'язку із захистом та відновленням свого порушеного права (відповідно до п. 7.1. Договору № 0793/06від 01.12.2006р.), суд вважає заявлену суму неспіврозмірною загальній сумі позовних вимог, тому позов в цій частині належить задоволити частково –в розмірі 150,00грн.  

У відповідності з п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. 174, 193, 216, 230, 231 ГК України, ст.ст. 509, 526, 536, 549, 599, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 4-3, 43, 49, 75, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з ПП “Мелбі” (79016, м. Львів, вул. Городоцька, 113. Код ЄДРПОУ 30163035) на користь ТзОВ “Аптека Біокон” (02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29. Код ЄДРПОУ 302635519) 2 650,30грн. основного боргу, 54,43 грн. пені, 23,85грн. інфляційних втрат, 6,81 грн. 3% річних, 150,00грн. витрат на юридичну допомогу, всього –2 885,39грн.; 79,49 грн. державного мита та 243,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті частині вимоги у позові відмовити.

4. Наказ видати  згідно ст.116 ГПК України.

Суддя                                                                                             Ділай У.І.