Рішення

від 12.02.2015 по справі 910/27597/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015Справа №910/27597/14

За позовом Приватного підприємства « 2 Пей»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлайн Медіа»

про стягнення 37 000 000, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мартинюк А.П. за довіреністю б/н від 26.11.2014 р.;

від відповідача: Бойко М.М. за довіреністю б/н від 22.12.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство « 2 Пей» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлайн Медіа» (далі - відповідач) про стягнення 37 000 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ПП « 2 Пей» було створене на підставі рішення № 1 від 15.05.2009 р. і його одноособовим власником є Агапітов Олександр Сергійович. На підставі рішення № 2 від 16.10.2014 р. директор ПП « 2 Пей» Хантіль Андрій Олександрович був звільнений із займаної посади, а на посаду директора з 17.10.2014 р. призначено Ситниченка Руслана Віталійовича, який в подальшому уклав з відповідачем Договір про надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги від 07.11.2014 р. № 07/11/14, на підставі якого 10.11.2014 р. були перераховані з рахунку позивача № 26007060585691 у ПАТ «ПриватБанк» на рахунок відповідача № 26001015100510 у ПАТ «Піреус Банк МКБ» грошові кошти у сумі 15 710 000, 00 грн., 11.11.2014 р. - 3 420 000, 00 грн. та 17 870 000, 00 грн. Відповідно до пояснень позивача, власник ПП « 2 Пей» Агапітов О.С. не звільняв в дійсності із займаної посади директора підприємства Хантіль А.О. та не призначав директором Ситніченка Р.В., не перебував на території України та не приймав рішення № 2 від 16.10.2014 р., а його підпис на вказаному рішенні є підробленим. З урахуванням зазначеного, позивач стверджує про те, що з боку заінтересованих осіб мало місце вчинення правочину, який був спрямований на порушення публічного порядку та який відповідно до приписів ст. 228 ЦК України є нікчемним. Оскільки нікчемний правочин не може створювати юридичних наслідків, позивач у відповідності з приписами ст. 216 ЦК України вирішив звернутись з даними позовом до суду та вимагати повернення незаконно перерахованих грошових коштів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/27597/14 та призначено її до розгляду на 22.12.2014 р.

09.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 22.12.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 22.12.2014 р. від представника відповідача надійшло клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2014 р. розгляд справи було відкладено на 13.01.2015 р.

13.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про витребування від адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію у вигляді письмової довідки про перетин кордону України громадянином Російської федерації Агапітовим Олександром Сергійовичем, 24.05.1984 р.н., адреса проживання: Російська федерація, місто Перм, вулиця Адмірала Нахімова, 30, квартира 4, за період з 16.04.2014 р. р. 16.10.2014 р. включно.

У судовому засіданні 13.01.2015 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що приписи статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки позивачем не надано на підтвердження обставин, на які він посилається, належного доказу - вироку у кримінальній справі. При цьому, відповідач зазначає, що строк повернення наданої йому позики - не пізніше 06.11.2015 р., а відповідно відсутні правові підстави для дострокового повернення спірної суми грошових коштів.

Від представників сторін у судовому засіданні 13.01.2015 р. надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2015 р. на підставі клопотання представників сторін було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 10.02.2015 р. При цьому, на підставі клопотання представника позивача в порядку ст. 38 ГПК України витребувано у Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію у вигляді письмової довідки про перетин кордону України громадянином Російської федерації Агапітовим Олександром Сергійовичем, 24.05.1984 р.н., адреса проживання: Російська федерація, місто Перм, вулиця Адмірала Нахімова, 30, квартира 4, за період з 16.04.2014 р. р. 16.10.2014 р. включно.

16.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

23.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшов Лист за № 0.64-652/0/15-15 від 22.01.2015 р., відповідно до якого повідомляється про те, що відомостей про перетинання державного кордону Агапітовим Олександром Сергійовичем в період з 16.04.2014 р. по 16.10.2014 р. в базі даних не виявлено.

27.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Відділу реєстраційної служби юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Дарницького району надійшли матеріали реєстраційної справи ПП « 2 Пей».

04.02.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

09.02.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання, відповідно до якого він просить вийти за межі позовних вимог, визнати недійсним договір № 07/11/14 поворотної фінансової безвідсоткової допомоги, укладений 07.11.2014 р. між сторонами та стягнути з відповідача на користь позивача 37 000 000, 00 грн.

У судовому засіданні 10.02.2015 р. від представника відповідача надійшло клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви.

У судовому засіданні 10.02.2015 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.02.2015 р.

У судовому засадні 12.02.2015 р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було залишене без задоволення, у зв'язку з необґрунтованістю.

У судовому засіданні 12.02.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення № 1 від 15.05.2009 р. громадянином Російської Федерації Агапітовим Олександром Сергійовичем було створено Приватне підприємство « 2 Пей» та призначено на посаду директора Хантіль Андрія Олександровича.

Рішенням № 2 від 16.10.2014 р. по Приватному підприємству « 2 Пей», оформленим від імені Агапітова Олександра Сергійовича, було вирішено звільнити Хантіль Андрія Олександровича з 16.10.2014 р. та призначено на посаду директора з 17.10.2014 р. Ситниченко Руслана Віталійовича, якому доручено керівництво фінансово-господарською діяльністю Приватного підприємства.

17.10.2014 р. Ситниченко Русланом Віталійовичем було підписано наказ № 12-к, відповідно до якого він приступив до виконання функцій директора Приватного підприємства « 2 Пей» з 17.10.2014 р.

07.11.2014 р. між Приватним підприємством « 2 Пей», від імені якого діяв Ситниченко Р.В., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Онлайн Медіа», було укладено Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язався надати відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в сумі 37 000 000, 00 грн., а відповідач зобов'язався повернути поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі та в строк (термін), визначений Договором.

Відповідно до п. 1.4. Договору було визначено, що поворотна фінансова допомога надається на 1 рік з 07.11.2014 р. по 06.11.2015 р. включно. Дата повернення поворотної фінансової допомоги - не пізніше 06.11.2015 р.

Пунктом 5.1. Договору було передбачено, що його укладено на 1 рік і він набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. У разі невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору до закінчення останнього дня строку дії Договору, він продовжує діяти до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, а саме: наданими платіжними дорученнями та виписками банку, на підставі вказаного Договору 10.11.2014 р. Приватним підприємством «2 Пей» були перераховані з його рахунку № 26007060585691 у ПАТ «ПриватБанк» на рахунок відповідача № 26001015100510 у ПАТ «Піреус Банк МКБ» грошові кошти у сумі 15 710 000, 00 грн., 11.11.2014 р. - 3 420 000, 00 грн. та 17 870 000, 00 грн.

В подальшому рішенням № 1/2014 по Приватному підприємству « 2 Пей» від 12.11.2014 р. за підписом Агапітова О.С. було вирішено відсторонити з 12.11.2014 р. Ситниченка Руслана Віталійовича від виконання обов'язків керівника Приватного підприємства « 2 Пей» та звільнено з посади директора підприємства, у зв'язку із незаконним призначенням на посаду та вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника; призначено з 13.11.2014 р. громадянина України Юрія Олександра Валентиновича на посаду директора Підприємства на підставі поданої заяви та доручено директору Приватного підприємства « 2 Пей» Юрію О.В. керівництво фінансово-господарською діяльністю Підприємства відповідно до Статуту.

Рішенням № 2/2014 по Приватному підприємству « 2 Пей» від 14.11.2014 р. було вирішено доручити директору ПП « 2 Пей» Юрію О.В. вжити усіх можливих та законних заходів щодо встановлення обставин підроблення рішення власника ПП « 2 Пей» № 2 від 16.10.2014 р., яке було складене та підписане без моєї участі невідомими мені особами під час перебування Агапітова О.С. за межами України та на підставі якого Хантіль А.О. припинив виконувати обов'язки директора підприємства, а громадянин Ситниченко Р.В. розпочав виконувати зазначені обов'язки. Також, доручено директору ПП « 2 Пей» Юрію В.В. вжити усіх можливих та законних заходів щодо встановлення правочинів та інших юридично значимих дій, що були вчинені від імені ПП « 2 Пей» Ситниченком Русланом Віталійовичем, та щодо відшкодування заподіяних підприємству збитків, повернення коштів та інших активів підприємства, якщо такі збитки та/або втрати були спричинені підприємству діями вищевказаного Ситниченка Р.В. Крім того, доручено директору ПП « 2 Пей» Юрію О.В. звернутись у передбачений законодавством спосіб до відповідних компетентних органів влади України, у тому числі у відповідні суди, до правоохоронних органів, з метою захисту прав та законних інтересів підприємства та притягнення винних осіб (у тому числі Ситниченка Р.В.) до передбаченої законом відповідальності.

22.01.2015 р. на замовлення директора ПП «2 Пей» Юрія О.В. ТОВ «Українська агенція судових експертиз» в особі експерта Фраймович Л.В. (Свідоцтво № 26-11 від 27.04.2011 р., видане Міністерством юстиції України) було проведено експертне почеркознавче дослідження підпису, виконаного від імені Агапітова О.С. на рішенні № 2 від 16.10.2014 р. про звільнення та призначення директора, про що складено Висновок № 1/15, відповідно до якого зазначається, що підпис від імені засновника Приватного підприємства « 2 Пей» Агапітова О.С., електрофотографічне зображення якого міститься проти його прізвища в електрофотокопії рішення № 2 від 16.10.2014 р. про звільнення та призначення директора виконаний не Агапітовим Олександром Сергійовичем, а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису Агапітова О.С.

З урахуванням зазначеного, позивач вирішив звернутись до суду з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення 37 000 000, 00 грн. в порядку ст. 216 ЦК України.

При цьому, позивач також просить суд вийти за межі позовних вимог та визнати недійним укладений між сторонами Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання поворотної фінансової допомоги, що в Цивільному кодексі України відповідає договору позики.

Так, відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Звертаючись з позовом до суду про повернення в порядку ст. 216 ЦК України перерахованих відповідачу за Договором грошових коштів в сумі 37 000 000, 00 грн., позивач стверджує про його нікчемність згідно зі ст. 228 ЦК України в силу того, що дії осіб, які прийняли участь в укладенні такого правочину були спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача та відповідно порушують публічний порядок.

Вказані доводи суд не може визнати обґрунтованими.

Так, слід звернути увагу на припис частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Порядок застосування положення статті 228 ЦК України визначений пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому зазначено: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому, в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, застосування статті 228 ЦК України, можливе виключно за умови наявності обвинувального вироку суду у кримінальній справі, де би судом було встановлено, що підсудний реалізував свій прямий умисел на заволодіння майном, шляхом укладання відповідної угоди.

В даному випадку вироків, в яких би згадувався спірний Договір, укладений між сторонами, та підтверджувались обставини наявності у осіб, які його підписали, - злочинного умислу на вчинення протиправних дій, суду не представлено.

Так само, не може бути засновано до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 228 ЦК України та ст. 207 ГК України, оскільки на їх підставі правочини визнаються недійними лише за рішенням суду.

Водночас, суд враховує, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин підписання від імені засновника Приватного підприємства « 2 Пей» рішення про призначення директором Підприємства Ситниченка Р.В. іншою особою, який незаконно, діючи від імені Підприємства уклав з відповідачем спірний Договір та перерахував на його користь грошові кошти в сумі 37 000 000, 00 грн., суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та власної ініціативи визнати такий Договір недійсним.

Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Під зазначеною компетенцією розуміється сукупність прав та обов'язків, які має суб'єкт господарювання чи інший учасник господарських відносин. Поняття господарської компетенції можна розглядати як синонім поняттю господарської правосуб'єктності, яка має спеціальний господарський характер. Зміст вказаної компетенції (спеціальної правосуб'єктності) конкретного учасника господарських відносин складають його права та обов'язки, встановлені законодавством та установчими документами (статутом, засновницьким договором, положенням). Якщо суб'єкт господарювання вступив у зобов'язальне правовідношення і при цьому вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених законодавством чи установчими документами, то таке зобов'язання може бути визнано недійсним.

Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, а позивачем доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків щодо спірного Договору, а саме: порушення з боку особи, яка від імені позивача підписала такий Договір, компетенції на вчинення відповідного правочину.

При цьому, слід враховувати, що Ситниченко Р.В. за обставин підробки рішення засновника ПП « 2 Пей» про його призначення на посаду директора, вчинив правочин не з перевищенням повноважень, а взагалі, не маючи повноважень вчиняти будь-які правочини від імені позивача.

У свою чергу, будь-яких доказів того, що дії Ситниченка Р.В. щодо укладення зазначеного Договору були схвалені в подальшому власником Підприємства, - суду не представлені, проте як дії щодо перерахування спірних коштів відповідачу також були здійснені не з волі Агапітова О.С. і протилежного не доведено.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину , а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зазначеною статтею сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійсності як нікчемних, так і оспорюваних правочинів, які зокрема, полягають в тому, що сторони не зобов'язані виконувати передбачені такими правочинами умови, у зв'язку з чим одна сторона недійсного правочину має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій.

Водночас, оскільки сторони нерідко частково чи повністю виконують умови недійсного правочину, наприклад, передають майно, виконують певну роботу, надають послуги, здійснюють їх оплату, зважаючи на відсутність правової підстави вчинення таких дій за нікчемним правочином або правочином, визнаним судом недійсним, законодавцем було сформовано правило, відповідно до якого за недійсним правочином кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами на момент відшкодування.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

В даному випадку щодо спірного Договору мають бути застосовані саме загальні наслідки недійсності правочинів.

Так, оскільки відповідач отримав від позивача за недійсним Договором грошові кошти в сумі 37 000 000, 00 грн., на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України такі кошти мають бути повернуті позивачу.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у особи, яка підписала від імені позивача спірний Договір, - повноважень на вчинення відповідних дій.

Та обставина, що відповідач не знав або не міг знати про відсутність повноважень у Ситниченка Р.В. на вчинення спірного правочину, - не може братись до уваги при вирішенні питання щодо визнання вказаного Договору недійсним та застосуванні наслідків його недійсності, оскільки права законного власника спірних коштів мають бути відновлені.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З урахуванням встановлених судом обставин, укладений між сторонами Договір суд визнає недійним та задовольняє заявлені позивачем вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до п. 3.17.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої-четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Таким чином, з відповідача додатково має бути стягнуто в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 1 218, 00 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 07.11.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Онлайн Медіа» та Приватним підприємством « 2 Пей».

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлайн Медіа» (02094, місто Київ, бульвар Праці, будинок 2/27, код ЄДРПОУ 38807819) на користь Приватного підприємства « 2 Пей» (02121, місто Київ, вулиця Декабристів, будинок 9, квартира 272, код ЄДРПОУ 36506535) 37 000 000 (тридцять сім мільйонів) грн. 00 коп. основного боргу та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлайн Медіа» (02094, місто Київ, бульвар Праці, будинок 2/27, код ЄДРПОУ 38807819) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.02.2015 р.

Суддя В.С. Ломака