Рішення

від 10.02.2015 по справі 910/28712/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2015Справа №910/28712/14

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссеть»

Про стягнення 313 192,93 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Мотуз В.В. представник за довіреністю № 155/1/03-252 від 21.01.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссеть» (далі - відповідач) про стягнення 313 192,93 грн., а саме: 273 024,00 грн. - основного боргу, 21 048,20 грн. - пені, 2 821,17 грн. - 3% річних, 16 299,56 грн. - збитків від інфляції.

В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов Договору № 10-С/286 про встановлення сервітуту від 01.10.12. в частині сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранссеть» плати за використання житловими та нежитловими будівлями комунальної власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.14. порушено провадження у справі № 910/28712/14 та призначено її до розгляду на 22.01.15.

В судовому засіданні 22.01.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 10.02.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 10.02.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 10.02.15. не з'явився, письмового відзиву на позов не надав, проте, 09.02.15. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю повноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссеть» бути присутнім в судовому засіданні через хворобу.

Позивач проти відкладення розгляду справи заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 10.02.15. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи № 910/28712/14, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

До клопотання відповідачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які заявник посилається як на підставу відкладення розгляду справи.

Разом з тим, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд оголошував в судовому засіданні перерву, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/28712/14.

В судовому засіданні 10.02.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.12. між позивачем (далі - Підприємство) та відповідачем (далі - Сервітуарій) було укладено Договір № 10-С/286 про встановлення сервітуту (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є обмежене право користування Сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (далі - Об'єкти розміщення) для розміщення Сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до Договору.

У відповідності до матеріалів справи додаток № 1 до Договору підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.1 з моменту його підписання (01.10.12.) і діє до 31.01.13.

Положеннями п. 8.2 Договору, він вважається пролонгованим до 31.12.14. у випадку підтвердження Сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5 Договору до моменту закінчення строку дії Договору 31.01.13.

За твердженням позивача, Договір було пролонговано у відповідності до умов приписів п. 8.2 до 31.12.14.

Вказаного відповідачем не спростовано.

Відповідно до п. 1.2 Договору, Об'єкти розміщення використовуються виключно для розміщення комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та або приймання знаків, сигналів, письмовою тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, крім радіотехнічних, між кінцевим обладнанням у визначеному сторонами місці.

Згідно з п. 2.1 Договору Сервітуарій зобов'язується вносити Підприємству, відповідно до умов Договору плату за використання Об'єктів розміщення (далі - Плата) та інші платежі, визначені Договором.

Загальна плата за Договором становить 30 336,00 грн., в тому числі 20% ІІДВ в розмірі 5 056,00 грн. за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених Договорам платежів (п. 2.3 Договору).

Спір у справі виник в зв'язку з невиконання відповідачем умов Договору в частині сплати плати за користування Об'єктами розміщення.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд відзначає, що відповідач доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі та контррозрахунку пред'явленої до стягнення суми основного боргу не надав, Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не подав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 3 статті 403 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, за використання Об'єктів розміщення за період з квітня 2014 по грудень 2014 року відповідач мав сплатити позивачу плату за користування майном (сервітут) в розмірі 273 024,00 грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогами оплатити наявну заборгованість (вимога № 155/19-1254 від 27.06.14., вимога № 155/19-1390 від 23.07.14., вимога № 155/19-1811 від 24.10.14., вимога № 155/19-1997 від 27.11.14., претензія № 155-19/1482 від 21.08.14.).

Проте, відповідач відповідей на зазначені вимоги не надав, наявну заборгованість не оплатив.

Отже, відповідач в порушення покладеного на нього Законом та Договром обов'язку по сплаті за користування майном (сервітут) за Договором за період, пред'явлений до стягнення, не виконав, належних доказів погашення заявленої до стягнення заборгованості суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 273 024,00 грн. заборгованості по оплаті за користування майном за Договором за період з квітня 2014 по грудень 2014 року, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 5.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 21 048,20 грн. - пені.

Відповідно до п. 5.1 Договору, за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених розділом 2 Договору, Сервітуарій сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє за період, у який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 21 048,20 пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 821,17 грн. - 3% річних та 16 299,56 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок 3% річних та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 585,66 грн. - 3% річних. В частині стягнення з відповідача 235,51 грн. - 3% річних слід відмовити.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 299,56 грн. - збитків від інфляції, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені, збитків від інфляції та 3% річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссеть» (02098, м. Київ, вул. Шумського, б. 1, приміщення 116; ідентифікаційний код 36405021) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01034, м. Київ, вул. Володимирська, б. 51-А; ідентифікаційний код 03366500) 273 024 (двісті сімдесят три тисячі сорок вісім) грн. 00 коп. - основного боргу, 21 048 (двадцять одну тисячу сорок вісім) грн. 20 коп. - пені, 2 585 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 66 коп. - 3% річних, 16 299 (шістнадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн. 56 коп. - збитків від інфляції, 6 259 (шість тисяч двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 15 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.02.15.

Суддя Т.М. Ващенко