Рішення

від 10.02.2015 по справі 910/994/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2015Справа №910/994/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхове агентство «Малакут»

До Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія

«Гарант-Авто»

Про стягнення 82 929,80 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Кірсік С.В. - по дов. № б/н від 22.12.2014

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхове агентство «Малакут» до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» про стягнення 75 145,19 грн. заборгованості, з яких: 63 018,75 грн. основного боргу, 7 070,30 грн. пені, 4 273,25 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 782,89 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору доручення № ДДЮG 0008324 від 24.12.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 порушено провадження у справі № 910/994/15-г та призначено справу до розгляду на 10.02.2015.

Позивачем 04.02.2015 до відділу діловодства суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 82 929,80 грн. заборгованості, з яких: 64 522,30 грн. основного боргу, 9 597,13 грн. пені, 7 684,14 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 126,23 грн. - 3% річних.

Позивач в судовому засіданні 10.02.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 10.02.2015 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 22.01.2015 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 22.01.2015 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, пр. Новопечерський, 19/3, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 20.01.2015 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду отримав 28.01.2015, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 10.02.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

24.12.2009 між Відкритим акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «»Страхове агентство «Малакут» (повірений) було укладено договір доручення № ДДЮG 0008324 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору повірений зобов'язується на умовах, визначених цим договором, виконувати від імені довірителя дії, пов'язані з укладенням та сприянням в укладенні договорів страхування, а довіритель зобов'язується виплачувати повіреному за виконану роботу.

Додатком № 8 від 20.05.2011 до договору внесено зміни та визначено довірителем - Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто».

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість виконаних робіт, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 64 522,30 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язання нараховані пеня в розмірі 9 5797,13 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 7 684,14 грн. та 3% річних в сумі 1 126,23 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно зі ст. 1001 Цивільного кодексу України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Відповідно до п. 6.1. договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 24.12.2010. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення дії цього договору жодна сторін не заявить про припинення договірних стосунків, договір вважається пролонгованим на наступний рік.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні правовідносини не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. договору за роботу, виконану за цим договором, довіритель сплачує повіреному плату, розмір якої визначається у відсотках від суми надходження страхових платежів на поточний рахунок довірителя за укладеними повіреним договорами страхування, але не раніше дати набуття чинності цих договорів.

Додатком № 1 до договору встановлена плата за роботу, виконану повіреним за договором у вигляді відсотку від отриманої страхової премії по укладеним повіреним договорам страхування.

Згідно з п. 3.2. договору передбачено, що до 5-го числа місяця, наступного за звітним, сторони складають акт виконаних робіт на підставі звітів повіреного, у якому зазначається розмір плати, що підлягає сплаті повіреному.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав, а відповідач прийняв роботи щодо укладення договорів страхування та забезпечення отримання страхових платежів (премій) по укладеним договорам страхування, що підтверджується наступними актами виконання робіт, які підписані та скріплені печатками обох сторін:

- від 15.05.2014 за період з 01.04.2014 по 30.04.2014, за яким сума винагороди визначена в розмірі 1 435,69 грн.,

- від 31.05.2014 за період з 01.05.2014 по 31.05.2014, за яким сума винагороди визначена в розмірі 36 384,10 грн.,

- № 6 від 01.07.2014 за період з 01.06.2014 по 30.06.2014, за яким сума винагороди визначена в розмірі 454,77 грн.,

- № 7 від 01.08.2014 за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, за яким сума винагороди визначена в розмірі 165,80 грн.,

- № 9 від 01.09.2014 за період з 01.08.2014 по 31.08.2014, за яким сума винагороди визначена в розмірі 24 568,39 грн.,

- № 32 від 31.10.2014 за період з 01.10.2014 по 31.10.2014, за яким сума винагороди визначена в розмірі 1 503,55 грн.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що виплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок повіреного протягом трьох банківських днів з дня підписання акта виконання робіт.

Згідно з п. 2.1.6 договору довіритель зобов'язується здійснювати оплату виконаних робіт повірених на умовах, що наведені в розділі 3 цього договору згідно з додатком 1 до цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, довіритель в порушення взятих на себе зобов'язань за договором вартість виконаних робіт не сплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача, що не оспорений відповідачем становить 64 522,30 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 4 ст. 1007 Цивільного кодексу України довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 64 522,30 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за надані послуги повністю не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.10. договору передбачено, що у випадку порушення терміну перерахування плати повіреному за виконані роботи відповідно до п. 3.3. договору, довіритель сплачує повіреному пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті виконаних робіт відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.10. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 9 597,13 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 9 597,13 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за виконані роботи, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 7 684,14 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 126,23 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не передбачено інший розмір процентів.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7 684,14 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 126,23 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхове агентство «Малакут» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (м. Київ, пр. Новопечерський, 19/3, код ЄДРПОУ 16467237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхове агентство «Малакут» (м. Київ, вул. Московська, 24, кв. 21, код ЄДРПОУ 34808672) 64 522 (шістдесят чотири тисячі п'ятсот двадцять дві) грн. 30 коп. основного боргу, 9 597 (дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто сім) грн. 13 коп. пені, 7 684 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 14 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 126 (одну тисячу сто двадцять шість) грн. 23 коп. - 3% річних, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 16.02.2015.

СуддяВ.В. Сівакова