Рішення

від 11.02.2015 по справі 914/4388/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015 р. Справа № 914/4388/14

За позовом: Спільного Українсько-Німецького підприємства Фірми «Весттранс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Жовква Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія», м.Львів

про стягнення 149247,19грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: Босюк А.О. - представник за довіреністю

від відповідача: Іванюк Й.І. - представник за довіреністю

Суть спору: позов заявлено Спільним Українсько-Німецьким підприємством Фірмою «Весттранс», м.Жовква Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія», м.Львів про стягнення 149247,19грн., з яких 126112,08грн. заборгованості за поставлений товар, 13337,78грн. індексу інфляції, 2998,92грн. 3% річних, 6798,41грн. пені.

Ухвалою суду від 16.12.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.01.2015р. Ухвалою суду від 21.01.2015р. розгляд справи відкладено на 11.02.2015р. у зв'язку з неявкою відповідача та враховуючи подане ним клопотання.

Представникам сторін роз'яснено права згідно ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 11.02.2015р. з'явився, долучив до матеріалів справи додаткові документи (вх.№5039/15 від 09.02.2015р.), а також подав клопотання про зменшення розміру позовних вимог (вх.№629/15 від 11.02.2015р.), яким просить стягнути з відповідача 141713,06грн., з яких 120349,57грн. основного боргу, 13141,52грн. індексу інфляції, 3425,27грн. 3% річних та 4796,70грн. пені.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, відтак, вказану заяву СУНП фірми «Весттранс» у формі ТзОВ прийнято судом, подальший розгляд справи відбувається з її врахуванням.

Представник позивача в судовому засіданні 11.02.2015р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у поданій позовній заяві. Ствердив, зокрема, що між позивачем та відповідачем - ТзОВ «ЛІК» в лютому 2012 року укладено договір поставки товару, на виконання умов якого відповідачу поставлено товар, який всупереч умовам договору оплачено ним лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 120349,57грн. В листопаді 2014 року у відповідь на претензію позивача, ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» гарантійним листом повідомило про графік погашення вказаної суми заборгованості, однак, кошти не сплатило. Зазначені обставини зумовили звернення СУНП фірми «Весттранс» у формі ТзОВ до суду із позовною заявою, в якій окрім 120349,57грн. основного боргу заявлено до стягнення з відповідача 13141,52грн. індексу інфляції, 3425,27грн. 3% річних та 4796,70грн. пені. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 11.02.2015р. з'явився, разом із додатковими документами подав заяву (вх.№5625/15 від 11.02.2015р.) про часткове визнання позову. Повідомив, що на момент вирішення спору по суті заборгованість ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» перед позивачем за поставлені товари згідно договору та надані транспортні послуги становить 120349,57грн. Однак, просив розстрочити виконання рішення суду зважаючи на важкий фінансовий стан товариства. В задоволенні решти позовних вимог просив відмовити.

Інших заяв чи клопотань до початку судового засідання учасниками судового процесу не подано.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Між Спільним Українсько-Німецьким підприємством фірмою «Весттранс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (постачальник за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» (покупець за договором, відповідач по справі) укладено договір поставки №14 від 01.02.2012р., за яким постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець - приймати і оплачувати його на умовах даного договору (п.1.1).

За умовами договору поставка товару здійснюється на умовах Франко завод (с.Стара Скарява, Жовківський район, Львівська область), згідно Інкотермс - офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати - в редакції 2000 року (п.3.2). Транспортування товару здійснюється транспортом та за рахунок покупця (п.3.7). Покупець зобов'язується оплатити поставлену партію товару на протязі 10 (десяти) банківських днів з моменту прийняття товару службою ВТК покупця (п.4.4). Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем у пункті поставки (склад покупця: м.Львів, вул.Зелена, 301) (п.5.1). Оплата здійснюється покупцем шляхом здійснення безготівкового переказу суми вартості партії товару на поточний рахунок постачальника (п.4.5).

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2012-2014р.р. СУНП фірмою «Весттранс» у формі ТзОВ здійснювались регулярні поставки товару, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками актами, накладними, довіреностями на отримання товару та рахунками, виставленими позивачем на їх оплату. В той же час, внаслідок неналежного виконання ТзОВ «ЛІК» взятих на себе за договором зобов'язань із оплати за отриманий товар, у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 120349,57грн.

Зазначені обставини зумовили звернення СУНП фірми «Весттранс» у формі ТзОВ до суду із позовом, в якому окрім 120349,57грн. основного боргу до стягнення заявлено 13141,52грн. індексу інфляції, 3425,27грн. 3% річних та 4796,70грн. пені.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, ч.1 ст.692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідачем подано заяву (вх.№5625/15 від 11.02.2015р.) про визнання позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 120349,57грн. Також до матеріалів справи долучено підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками акт звірки за 01.01.2013р.-17.12.2014р. (вх.№1477/15 від 16.01.2015р.), яким підтверджується наявність заборгованості ТзОВ «ЛІК» перед СУНП фірмою «Весттранс» у формі ТзОВ у вказаному розмірі.

Згідно з ч.5 ст.22 ГПК України, відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Оскільки визнання позову відповідачем не суперечить законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси третіх осіб, суд приймає визнання позову ТзОВ «ЛІК» в частині наявності основної заборгованості та її розміру.

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на відсутність в матеріалах належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання покупцем взятих на себе за договором зобов'язань з оплати отриманого товару, визнання відповідачем позову в цій частині, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 120349,57грн. основного боргу обґрунтовані матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Щодо вимог про стягнення 4796,70грн. пені, нарахованих позивачем зважаючи на відсутність оплати за товар, поставлений згідно видаткових накладних №194 від 30.12.2013р., №2 від 01.01.2014р., №83 від 17.04.2014р., №107 від 23.05.2014р., №128 від 01.07.2014р., №136 від 09.07.2014р. та №155 від 12.08.2014р., суд зазначає, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання, у відповідності до ст.229 ГК України, не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як визначено п.6.3 договору, у випадку порушення строку оплати, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно зі ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо позовних вимог про стягнення 13141,52грн. індексу інфляції та 3425,27грн. 3% річних, нарахованих позивачем зважаючи на відсутність оплати за товар, поставлений згідно видаткових накладних №023 від 09.04.2012р., №035 від 29.05.2012р., №037 від 05.06.2012р., №056 від 22.08.2012р., №194 від 30.12.2013р., №2 від 01.01.2014р., №83 від 17.04.2014р., №107 від 23.05.2014р., №128 від 01.07.2014р., №136 від 09.07.2014р. та №155 від 12.08.2014р., суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.п.3.1, 3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Також суд звертає увагу, що загальна кількість днів у 2012 році становила 366, а не 365 днів, як звично.

Враховуючи вищенаведене та провівши відповідні підрахунки, суд приходить до висновку, що вказані позовні вимоги про стягнення 13141,52грн. індексу інфляції, 3425,27грн. 3% річних та 4796,70грн. пені, зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження оплати ТзОВ «ЛІК» за товар, отриманий згідно вказаних накладних, підлягають до задоволення.

Щодо заявленого ТзОВ «ЛІК» у заяві про часткове визнання позову (вх.№5625/15 від 11.02.2015р.) клопотання про розстрочку виконання рішення по справі, суд зазначає, що у відповідності до п.6 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення господарський суд має право розстрочити його виконання.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.7.1 Постанови №9 від 17.10.2012р. роз'яснено, що підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. В той же час, зазначені обставини належними та допустимими доказами відповідачем не доведено.

З огляду на вищенаведене, підстав для задоволення клопотання ТзОВ «ЛІК» про розстрочку виконання рішення суду не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір слід покласти на відповідача в повному обсязі в розмірі 2834,26грн.

Також суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог. Відтак, судовий збір в розмірі 150,71грн. підлягає поверненню позивачу як такий, що сплачений надмірно.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116, 121 ГПК України, п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» (юридична адреса: м.Львів, вул.О.Новаківського, буд.14; фактична адреса: м.Львів, вул.Зелена, буд.301; код ЄДРПОУ 30823262) на користь Спільного Українсько-Німецького підприємства Фірми «Весттранс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (Львівська область, м.Жовква, вул.Б.Хмельницького, буд.3; код ЄДРПОУ 22355896) 120349,57грн. основного боргу, 4796,70грн. пені, 13141,52грн. індексу інфляції, 3425,27грн. 3% річних та 2834,26грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

4. Повернути Спільному Українсько-Німецькому підприємству Фірмі «Весттранс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (Львівська область, м.Жовква, вул.Б.Хмельницького, буд.3; код ЄДРПОУ 22355896) з Державного бюджету України 150,71грн. надмірно сплаченого судового збору на підставі платіжного доручення №769 від 10.12.2014р.

5. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» про розстрочку виконання судового рішення - відмовити.

6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 16.02.2015р.

Суддя Щигельська О.І.