Рішення

від 13.02.2015 по справі 916/4840/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" лютого 2015 р.Справа № 916/4840/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Волкова Р.В.,

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛ ІКС ТРЕЙДИНГ", Одеська обл., Біляївський р-н, с. Котовка,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРТЄК", м. Одеса,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, Рівненська обл., с.Обарів,

про стягнення 101963 грн.

за участю:

представника позивача Шукляр А.Ю. - за довіреністю,

представник відповідача не з'явився, -

представник третьої особи не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛ ІКС ТРЕЙДИНГ" Одеська обл., Біляївський р-н, с. Котовка, звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРТЄК», м. Одеса, третя особа на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_3, про стягнення 101963,00 гривень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.01.2015р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання з відповідачем договору від 10.01.2014 року про надання транспортно-експедиційного обслуговування по перевезенню експортно-імпортних вантажів універсальним вантажним автотранспортом на території України та в міжнародному сполученні, підписання з відповідачем згідно договору контракту-заявки на перевезення вантажу від 14.01.2014 року, узгодження в ній складу, кількості та характеристик вантажу, що передбачався до митного контролю.

Також вказує на неналежне виконання відповідачем договору, втрату частини вантажу вартістю 4625,99 євро (88213,00 гривень за курсом НБУ станом на 01.12.2014 року) та інші викладені у позовній заяві та поясненнях обставини. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки, які складаються з вартості втраченого багажу в розмірі 88213,00 гривень та витрат на перевезення в розмірі 13750,00 гривень.

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_3 (перевізник) не виконав своїх зобов'язань щодо збереження вантажу, що призвело до крадіжки частини вантажу. У зв'язку з наведеним вважає себе неналежним відповідачем по справі. Просив в задоволенні позову відмовити, надав з цього приводу відзив на позовну заяву (а.с. 128-132).

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, пояснень по суті спору на адресу суду не надав.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.01.2015р. відповідно до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи було продовжено по 16.02.2015р.

У судовому засіданні від 13.02.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

10.01.2014 року позивачем (замовник) та відповідачем (експедитор) підписано договір про надання транспортно-експедиційного обслуговування з перевезення експортно-імпортних вантажів універсальним вантажним автотранспортом по території України та в міжнародному сполученні, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати транспортно-експедиційні послуги позивачеві шляхом укладення від свого імені одного або кількох договорів на перевезення вантажів, а позивач зобов'язався прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх вартість (а.с.14-16).

Згідно до п. 4.1. договору сторони визначили, що визнають всі положення Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів і будують всі свої взаємовідносини у відповідності до положень Конвенції.

Згідно до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Женева, 19.05.1956 року, ця конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

14.01.2014 року сторонами було підписано та скріплено печатками контракт-заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно до якої узгоджено кількість та характеристику вантажу, дата та місце завантаження 15.01.2014 року Германія, місце вивантаження м. Одеса (а.с. 17).

У відповідності до п.п. 4.2. договору сторона, яка залучала для виконання своїх зобов'язань за цим договором третю особу, несе відповідальність перед іншою стороною за неналежне виконання зобов'язань цією особою, як за власні дії.

14.01.2014 року між відповідачем (експедитор) та третьою особою (перевізник) було укладено договір про транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до умов якого перевізник зобов'язався здійснити автотранспортне перевезення вантажу, кількість місць, вага та вартість якого визначається, виходячи з супроводжувальних документів (а.с. 70-72).

Відповідно до ст.ст. 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується ч. 2 ст. 307 ГК України.

На виконання умов договору від 10.01.2014 року відповідачем подано транспортний засіб DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 При цьому було складено CMR № 008690 від 16.01.2014 року, яка містить дані про товар (запчастини 4 палети), відправника, одержувача та перевізника (а.с.79). При прийнятті товару до перевезення CMR № 008690 від 16.01.2014 року підписано водієм відповідача без жодних застережень.

20.01.2014 року вищевказаний транспортний засіб перетнув державний кордон України, про що свідчить відмітка Ягодинської митниці на CMR № 008690 від 16.01.2014 року (а.с.22).

При отриманні вантажу було виявлено відсутність вантажу в кількості 84 коробок, з яких 37 коробок з амортизаторами та 47 коробок з гальмівними дисками. 26.01.2014 року за даним фактом Суворовським PB ОМУ ГУМВС України в Одеській області було відкрито кримінальне провадження № 12014160490000437 (а.с. 21).

За повідомленням Суворовського PB ОМУ ГУМВС України в Одеській області, 26.01.2014 року представник позивача звернувся із заявою до органів МВС про те, що в період часу з 13:00 год. 23.01.2014 року по 13:00 год. 24.01.2014 року невстановлена особа таємно викрала з вантажівки марки DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, частину автозапчастин, які перевозились за кордон. Виїздом на місце події та оглядом транспортного засобу було встановлено, що пломба митниці на дверях кузова зірвана, замок відсутній, відсутня частина вантажу. Відомості щодо даної події внесено до єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочате кримінальне провадження № 12014160490000437 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. По даному кримінальному провадженню проводиться досудове розслідування.

Таким чином, факт нестачі вантажу підтверджується актом приймання-передачі від 30.01.2014 року (а.с. 18) та наявністю кримінального провадження по факту викрадення товару.

Згідно до ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду уповноваженої за договором особи, внаслідок інструкцій цієї особи, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Відповідно до ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Відповідно до ст. 23 Конвенції якщо відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу.

Згідно до ст. 313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами; якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі; перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Статтею 314 ГК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За приписами ч. 1 ст. 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Відповідач в ході судового розгляду підтвердив факт недоставлення переданого йому вантажу до місця вивантаження у необхідній кількості та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Суд приймає до уваги, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Крім того, суд враховує, що в кримінальному провадженні № 12014160490000437 винну особу не встановлено, вирок суду не ухвалено.

Як вбачається з Invoice № 14000062 від 15.01.2014 року (а.с. 24-25), акту приймання-передачі від 30.01.2014 року (а.с. 18), переліку товару, що недостає (а.с. 19-20), загальна вартість втраченого товару, а саме 84 коробок, з яких 37 коробок з амортизаторами та 47 коробок з гальмівними дисками, складає 4625,99 євро.

Пунктом 4.7. договору від 10.01.2014 року передбачено, що експедитор (відповідач) несе повну матеріальну відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження товару в розмірі вартості втраченої кількості або якості вантажу, вказаній в супровідних документах, в процесі перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 925 ЦК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

30.01.2014 року позивачем було надіслано відповідачеві претензію у зв'язку з утратою вантажу (а.с. 13).

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України зокрема є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі ст. ст. 33-34 ГПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд приходить до висновку про те, що твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, та не підтвердженими належними доказами, в той час, як наявність елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами ст. 22 ЦК України повністю підтверджується матеріалами справи.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені п. 2.2.2 договору від 10.01.2014 року, умови ст. 14 Конвенції, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконанні умов договору.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає тому, що належний позивачеві на праві власності вантаж частково не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у зв'язку з втратою перевізником частини вантажу під час його транспортування. Втрата частини вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання і до моменту вивантаження) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань з перевезення вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі здійснює систематичну підприємницьку діяльність у сфері міжнародних перевезень вантажів. Невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату частини вантажу, якою заволоділи треті особи, які не мали на те права і видача яким вантажу не санкціонувалась і не обумовлювалась договором.

Таким чином, твердження відповідача про не порушення ним жодних умов укладеного між сторонами договору, не відповідають дійсним обставинам справи і спростовуються наявними у справі доказами.

За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу перевізник відповідає: у разі втрати в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції якщо суми, які використовуються для розрахунку компенсації, не виражені у валюті країни, в якій пред'явлена вимога щодо сплати, конвертація здійснюється за валютним курсом, який застосовується у день і в місці виплати відшкодування.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості втраченої частини вантажу в розмірі 88213,00 гривень (із розрахунку 4625,99 євро за курсом НБУ станом на 01.12.2014 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Конвенції підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті.

Витрати, що були понесені у зв'язку з розмитненням усього товару відповідно до платіжного доручення № 7 від 20.01.2014 року (а.с. 23) та вантажно-митної декларації № 500060001/2014/002613 (а.с. 43-45) становили 55000,00 гривень.

Тому сума відшкодування сплаченого мита пропорційно частці втраченого вантажу відповідно до ст. 23 Конвенції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 13750,00 гривень.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛ ІКС ТРЕЙДИНГ" Одеська обл., Біляївський р-н, с. Котовка, до Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРТЄК», м. Одеса, третя особа на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_3, про стягнення збитків в розмірі 101963,00 гривень підлягають задоволенню.

Судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду в якості судового збору в розмірі 2039,26 гривень, відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача.

На підставі Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Женева, 19.05.1956 року, ст. ст. 22, 525, 526, 530, 925 ЦК України, ст. ст. 313, 314 ГК України та керуючись ст. ст. 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛ ІКС ТРЕЙДИНГ" Одеська обл., Біляївський р-н, с. Котовка, до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРТЄК", м. Одеса, третя особа на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_3, про стягнення 101963,00 гривень - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МИРТЄК" (65044, м.Одеса, пр-т Шевченка, буд.15, корп.4, кв. 11, код ЄДРПОУ 33080748) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛ ІКС ТРЕЙДИНГ" (67633, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Котовка, вул. Хаджибейська, буд. 1, код ЄДРПОУ 34784264) збитки в розмірі 101963,00 гривень, судові витрати в розмірі 2039,26 гривень, а всього стягнути 104002 (сто чотири тисячі два) гривні 26 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 13.02.2015 року. Повний текст рішення складений 17 лютого 2015 р.

Суддя Р.В. Волков